Розпочавши широкомасштабну збройну агресію проти України 24 лютого 2022 р. російська федерація спровокувала початок безпрецедентної світової безпекової кризи, найбільшої з часів завершення другої світової війни. Російський великодержавний шовінізм помножений на хворі імперські амбіції поступово перетворює розпочатий нею в центрі Європи воєнний конфлікт в збройне протистояння демократичного і авторитарного політичних режимів з перспективою його поширення й на інші регіони планети з побудованими за подібними геополітичними моделями (Ізраїль та Сектор Газа, Південна та Північна Корея, Тайвань та Китай, та ін.). Недостатня дієвість існуючих світових політичних регуляторних механізмів в першу чергу ООН та ОБСЄ не залишає Україні вибору аніж поновлення її територіальної цілісності після широкомасштабної збройної агресії в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 р. виключно військовою силою, вирішальну роль в якій відіграють її Збройні Сили (ЗС).
Вступивши у війну з більш потужним противником, у якого багато зброї і набагато більший мобілізаційний потенціал, Україна не лише змогла його зупинити, але й провести у 2022 році вдалий контрнаступ та відкинути противника на багатьох напрямках. Народ України продемонстрував свою готовність не на словах, а на ділі покласти душу і тіло за свою свободу. Однак в силу багатьох суб’єктивних та об’єктивних причин війна на сьогоднішньому етапі поступово переходить до позиційної форми, вихід з якої в історичній ретроспективі завжди був складним як для ЗС, так і для держави в цілому. При цьому затягування війни, як правило, у більшості випадків є вигідним одній зі сторін конфлікту. У нашому конкретному випадку – це російській федерації, оскільки це надає їй можливість відновлювати та нарощувати свою воєнну могутність. Тому особливої актуальності у сучасних умовах набувають питання усвідомлення причин виникнення такої ситуації, пошуку можливих шляхів виходу з неї та зміни характеру й перебігу цієї війни на користь України.
Аналіз нинішньої ситуації, в якій перебувають ЗС України й інші складові сил оборони держави свідчить, що для відходу від позиційної форми ведення воєнних дій необхідне: завоювання переваги у повітрі; подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень (МВЗ); підвищення ефективності контрбатарейної боротьби (КББ); створення та підготовки необхідних резервів; нарощування спроможностей радіоелектронної боротьби (РЕБ). Тому, визначення причин переходу воєнних дій до позиційної форми та пошуку можливих шляхів виходу з цієї ситуації очевидно повинно здійснюватися саме за цими основними складовими. Слід зауважити, що означені вище складові жодним чином не нівелюють роль та місце ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ, інших зразків озброєння та військової техніки які надаються партнерами. Вони лише доповнюють їх у контексті нарощення спроможностей сил оборони за рахунок нових технологічних рішень і інноваційних підходів на шляху виходу з позиційної кризи на лінії зіткнення. Розглянемо такі причини більш детально.
Причини переходу воєнних дій у позиційну форму.
Щодо завоювання переваги у повітрі.
Сучасне воєнне мистецтво передбачає завоювання переваги у повітрі для успішного проведення масштабних наземних операцій. Це знайшло своє відображення як у доктринах збройних сил держав-членів НАТО, так і у керівних документах збройних сил російської федерації.
Збройні Сили України вступали у війну маючи 120 літаків тактичної авіації, з яких лише 40 були визнані технічно придатними до застосування, та 33 зенітних ракетних дивізіони середньої та малої дальності, з яких лише 18 мали повністю справну техніку. Завдяки матеріально-технічній допомозі країн-партнерів Україна посилила свою авіацію та систему протиповітряної оборони. Зокрема, були отримані літаки винищувальної та штурмової авіації, а також гелікоптери радянського виробництва. Суттєво була нарощена кількість зенітних ракетних комплексів (систем) переважно за рахунок засобів західного виробництва, зокрема переносних зенітних ракетних комплексів “Martlet, “Starstreak”, “Джавелін”, “Piorun”, “Mistral”, “Stinger”, “Grom”, зенітних самохідних установок “Gepard”, зенітних артилерійських комплексів “Skyneх”, зенітних ракетних комплексів “Avenger”, “Stormer”, “Patriot”, “Hawk”, “IRIS-T”, “NASAMS”, SAMP-T, “Crotale-NG”. Завдяки цьому з початку широкомасштабної збройної агресії російська федерація втратила таку кількість літаків, яка приблизно відповідає чисельності авіації однієї повітряної армії, а гелікоптерів – приблизно на 13 полків (бригад) армійської авіації. До того ж втрати засобів ППО противника різних типів вже перевищують 550 одиниць. Не дивлячись на такі втрати, на сьогодні противник продовжує утримувати суттєву перевагу у повітрі, що ускладнює просування наших військ та є одним із ключових факторів, який трансформує характер воєнний дій у позиційну форму.
За різними оцінками, на кінець 2023 року противник може наростити кількість авіації до 8 змішаних авіаційних дивізій, тому на цю обставину слід звернути особливу увагу. Але, незважаючи на суттєву кількісно-якісну перевагу противника в авіації та засобах ППО, він не може конвертувати її в повне панування у повітрі завдяки вдалій роботі наших підрозділів безпосереднього протиповітряного прикриття військ, які постійно збільшують рахунок уражених засобів повітряного нападу. Це призводить до того, що противник не відчуває себе спокійно в небі України, його авіація намагається не входити в зони дії наших зенітних засобів та застосовує авіаційні засоби ураження переважно з великих відстаней, що суттєво знижує їхню ефективність. Натомість, на перший план виходять безпілотні літальні апарати противника, які перебрали на себе значну частку завдань пілотованої авіації щодо повітряної розвідки та ураження з повітря.
Щодо подоланням глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень.
Наступною передумовою, що трансформує характер поточних воєнних дій у позиційну форму, є широке застосування мінно-вибухових загороджень як противником, так і нашими військами. Розглянемо ситуацію зі спроможностями щодо подоланням таких загороджень нашими військами.
Станом на 24 лютого 2022 року Збройні Сили України мали обмежений комплект сил, призначених для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях. На їх озброєнні знаходилися технічно застарілі зразки техніки. Завдяки західним партнерам в ході воєнних дій вдалося дещо наростити спроможності інженерних частин (підрозділів) щодо пророблення проходів за рахунок таких засобів як M58 MICLIC, Wicent 1, NM189 Ingeniorpanservogn, але враховуючи безпрецедентні масштаби даних загороджень, навіть таких спроможностей об’єктивно не вистачає.
На сьогодні мінно-вибухові загородження противника на особливо важливих напрямках мають велику щільність та сягають глибини до 15-20 км. Їх прикриття здійснюється розвідувальними БпЛА, які ефективно виявляють наші загони (групи) розгороджень і наводять на них засоби вогневого ураження. У разі вдалого пророблення проходів у МВЗ нашими військами противник швидко відновлює мінні поля в цих районах за допомогою таких інженерних систем дистанційного мінування як “Земледелие”. Водночас Збройні Сили України не менш ефективно застосовують мінно-вибухові загородження та розвідувально-вогневі комплекси для виявлення і знищення інженерних засобів розмінування противника.
Такий стан призводить до того, що наступальні дії обох сторін відбуваються із суттєвими труднощами та великими втратами озброєння та військової техніки і особового складу.
Щодо контрбатарейної боротьби.
У російсько-українській війні, як і у війнах минулого, роль РВіА у вогневому ураженні залишається досить значною, і залежно від умов, напрямків і районів дій коливається від 60 до 80% загального обсягу виконуваних завдань. Успіх дій військ безпосередньо залежить від результативності ударів і вогню, тому “полювання” на засоби вогневого впливу противника для обох сторін набуває пріоритетного значення. Контрбатарейна боротьба стає важливою складовою збройного протистояння. І попри заяви деяких, так званих, “військових аналітиків”, різного роду публікацій, зокрема і в російських ЗМІ, щодо поступового ослаблення росії, ми не маємо права принижувати значущість та можливості російського озброєння, його засобів розвідки та протидії, здатності ВПК держави-агресора постачати у війська значну кількість як застарілих, так і найсучасніших зразків озброєння та військової техніки. Ми маємо реально оцінювати загрози, аналізувати досвід та робити висновки.
Одразу після отримання західного ракетно-артилерійського озброєння, Збройні Сили України здобули суттєву перевагу та значні успіхи у КББ. Так, досить ефективно показали себе ВТБ типу “Excalibur” (155 мм снаряд) в боротьбі з самохідною артилерією, РЛС КББ. Проте, з часом їх можливості суттєво знизилися, оскільки система наведення на ціль (за допомогою GPS) є дуже чуттєвою до впливу засобів РЕБ противника, який призводить до втрати високоточності боєприпасів.
Противник швидко навчився застосовувати нову тактику дій: розосередження (по-гарматах); вогонь з максимальної дальності; використання нових засобів РЕБ (система РЕП “Поле 21”) тощо. Також противник досить широко та ефективно почав застосовувати для КББ баражуючі боєприпаси типу “Ланцет” з “підсвіткою” цілі БпАК “Орлан”, “Zala” та інших, боротьба з якими є достатньо складною.
З метою утримання та збільшення переваги у дуельному протистоянні росіяни, за рахунок використання застарілих артилерійських систем (Д-1, Д-20 тощо) значно підвищили щільність артилерії та її можливості щодо масованості застосування звичайних боєприпасів. Противник також наростив виробництво та інтенсивність застосування високоточних боєприпасів калібру 122 мм типу “Краснополь”, що наводяться на цілі за допомогою підсвічення цілі далекоміром з наземних КСП.
В якості протидії противнику, ми вимушені були залучати до ураження його артилерії реактивні артилерійські системи типу “HIMARS”. Проте, на ураження зазначених цілей (артилерія, РСЗВ тощо) витрачалася значна частина наявного комплекту ракет. На теперішній час ми змогли за рахунок меншої кількості більш якісних (точних) засобів вогневого ураження здобути умовного паритету з кількісно переважаючою артилерією противника.
Щодо створення та підготовки необхідних резервів.
У порівнянні з Україною, російська федерація має майже втричі більший мобілізаційний людський ресурс. Не спромігшись досягти успіху у початковий період війни складом збройних сил мирного часу у вересні 2023 року противник розпочав часткову мобілізацію, яка триває й по сьогоднішній день. Але скористатися перевагою у мобілізаційних людських ресурсах для створення істотної переваги у чисельності бойового складу угруповань військ, що безпосередньо воюють проти України, йому не вдається.
Основні причини такого стану мають політичну, організаційну та мотиваційну природу. Так, президент рф путін напередодні президентських виборів побоюється проводити загальну мобілізацію у зв’язку з можливими ризиками зростання соціальної напруги у державі та переростання її у політичну кризу. Противник має обмежені можливості щодо підготовки мобілізованих громадян та забезпечення їх необхідним озброєнням та військовим майном. У зв’язку зі значними втратами особового складу, цивільне населення рф прагне ухилятися від призову та участі у веденні бойових дій.
Водночас слід враховувати, що не дивлячись на те, що командуванням Збройних Сил України постійно проводиться робота щодо удосконалення порядку створення та підготовки резервів, залишаються проблемними деякі питання. Зокрема, ми маємо обмежені можливості з підготовки резервів на власній території, оскільки противник має змогу наносити ракетно-авіаційні удари по навчальним центрам та полігонам. Тривалий характер війни, обмежені можливості щодо ротації військовослужбовців на лінії бойового зіткнення, прогалини у законодавстві, які дозволяють начебто у законний спосіб ухилятися від мобілізації, суттєво знижують мотивацію громадян до проходження військової служби. Ці проблеми нам відомі, ми бачимо шляхи їх вирішення і постійно над цим працюємо. Таким чином, зазначене зумовлює відсутність можливості України щодо досягнення переваги над противником у резервах за рахунок нарощування їх чисельності.
Щодо радіоелектронної боротьби.
Ще до початку подій 2014 року військово-політичне керівництво рф приділило значну увагу розвитку РЕБ. Показовим прикладом цього є створення в 2009 році у збройних силах рф окремого роду військ – військ РЕБ. Крім того у складі зс рф створено потужний повітряний компонент засобів РЕБ, який забезпечує ефективне застосування військ (сил) та високоточної зброї. На озброєння противником було прийнято близько 60 типів сучасної техніки та засобів РЕБ, які відрізняються кращими технічними характеристиками, високою рухомістю, підвищеною захищеністю, малим часом розгортання та згортання, впровадженням нових технічних рішень, засобів автоматизації, спеціального програмного забезпечення тощо. Практично весь парк морально застарілої техніки було оновлено.
До основних переваг російської техніки РЕБ також можна віднести налагодження серійного виробництва засобів так званого “окопного РЕБ” (“Cілок”, “Пітон”, “Гарпун”, “Піроєд”, “Стриж”, “Лісочок”), якими насичена тактична ланка військ російської федерації.Не дивлячись на те, що з початку широкомасштабної збройної агресії противник втратив значну частину зазначеної техніки, на сьогодні він продовжує утримувати суттєву перевагу у засобах РЕБ. На Куп’янському та Бахмутському напрямках противник фактично створив ешелоновану систему РЕБ, елементи якої постійно змінюють своє місцеположення.
Що стосується ЗС України, до 2022 року на їх озброєння були прийняті такі сучасні засоби РЕБ з БпЛА як “Буковель-АД”, “Анклав”, “Хмара”, “Нота”, які у подальшому добре себе зарекомендували у бойових умовах. Але не дивлячись на це на початок війни у частинах (підрозділах) РЕБ ЗС України близько 65 % зразків станцій перешкод були виробництва колишнього радянського союзу, а нових налічувалось лише 25 одиниць.
Зважаючи на обмежені можливості вітчизняного оборонно-промислового комплексу нарощування спроможностей з РЕБ було здійснено за рахунок міжнародної військової матеріально-технічної допомоги, шляхом отримання комплексів (засобів) виявлення та радіоелектронної боротьби з БпЛА, антидронових рушниць, тактичних мобільних систем пеленгації, комплексів РЕБ з бортовими радіолокаційними станціями тощо.
На сьогодні здійснюється нарощування спроможностей щодо боротьби з високоточною зброєю (ВТЗ) противника (КР, БпЛА) шляхом розгортання загальнонаціональної системи РЕБ “Покрова” з можливістю здійснення підміни супутникового радіонавігаційного поля (“спуфінгу”), подавлення супутникової радіонавігації по всій лінії бойового зіткнення та на більшій частині території України. Також продовжується розробка та впровадження в процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності: “Графіт” – для автоматизованої передачі і відображення інформації про проліт малорозмірних БпЛА; “Кварц” – для збирання, оброблення, відображення даних та управління засобами радіоелектронної боротьби. На цей час нами практично досягнуто паритету щодо виконання завдань з РЕБ, що суттєво ускладнює можливість досягнення переваги як збройними силами рф, так і України, при застосуванні озброєння та військової техніки й військ у цілому.
Таким чином, покладаючись на стратегічну перевагу у воєнному, економічному, людському, природно-ресурсному та науковому потенціалі й відносно належних умовах для його реалізації окупаційні збройні сили й досі не спроможні повною мірою реалізувати замисли російського генерального штабу. Разом з тим слід відзначити, що не зважаючи на це, протидія досягненню військово-політичних цілей державою-агресором дорогою ціною обходиться Україні та її Збройним Силам. Зазначене вище особливо гостро проявляється в нині в ході контрнаступальних дій у літньо-осінній період. Так де-факто ЗС України та інші складові сил безпеки та сил оборони, які беруть участь у відбитті збройної агресії, практично на усій лінії бойового зіткнення сторін та й в прикордонних з російською федерацією районах зіштовхнулися з необхідністю подолання проблеми військового паритету. У першу чергу його існування обумовлюють причини пов’язані з паритетом у повітрі, мінно-вибухових загородженнях, контрбатарейній та радіоелектронній боротьбі, створенні резервів.
Шляхи подолання позиційного характеру воєнних дій.
Потреба уникнення переходу до позиційної форми воєнних дій, на кшталт “окопної війни” 1914-1918 рр., обумовлює необхідність пошуку нових та нетривіальних підходів до подолання військового паритету з противником. Основну ідею виходу з ситуації, що складується можна подати ілюстративно у вигляді рисунку.
Основними шляхами подолання позиційного характеру воєнних дій, який став проявлятися на лінії бойового зіткнення влітку 2023 року, слід вважати такі.
За напрямом набуття переваги у повітрі:
одночасне масоване застосування в єдиному бойовому порядку дешевих безпілотних імітаторів повітряних цілей та ударних БпЛА з метою перевантаження системи ППО противника, введення противника в оману щодо кількості справжніх цілей в нальоті та викриття елементів системи ППО противника;
полювання на БпЛА противника за допомогою своїх дронів-мисливців із сітками-пастками на борту з метою безпосередньої ліквідації загрози знищення озброєння та військової техніки й особового складу на полі бою з боку дронів-камікадзе;
застосування імітаторів випромінювань станції підсвічування цілі ЗРК середньої дальності в безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення з метою зниження ефективності застосування плануючих керованих авіабомб по наших військах при переході у наступ (внаслідок того, що літаки-носії будуть здійснювати пуск КАБ з максимально можливих відстаней) та зниження інтенсивності дій пілотованої авіації через відмову пілотів здійснювати вильоти;
засліплення тепловізійних засобів розвідки та наведення БпЛА стробоскопами у нічний час з метою ускладнення (унеможливлення) нанесення ударів по позиціях військ (зразках ОВТ) у нічний час з використанням БпЛА, оснащених тепловізійними засобами наведення;
масоване використання засобів РЕБ (малогабаритних та переносних передавачів перешкод, антидронових рушниць тощо) на лінії бойового зіткнення сторін для боротьби з БпЛА противника з метою підвищення захищеності наземних сил від дій БпЛА противника.
За напрямом контрбатарейної боротьби:
нарощування локальних полів GPS для покращення роботи засобів навігації високоточних боєприпасів;
збільшення частки завдань з КББ, які вирішуються розвідувально-вогневими комплексами на базі БпЛА-камікадзе;
застосування засобів КББ у комплексі із заходами введення противника в оману;
нарощування спроможностей засобів артилерійської розвідки, наданих в межах міжнародної матеріально-технічної допомоги, за рахунок використання нестандартних налаштувань.
За напрямом подоланням глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень:
застосування під час пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях: сенсорів на основі технології LiDAR сканування для отримання ситуаційної інформації щодо пророблення проходів на місцевості; систем димопуску “Rosy” для приховування роботи загонів (груп) розгородження від засобів розвідки і ураження противника; пошкодженої техніки (без екіпажів), яка зберегла свої ходові можливості;
використання для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях, які встановлені без заглиблення у ґрунт, реактивних авіаційних двигунів зі списаних літаків, водяних лафетних стволів (водометів) або промислових гідромоніторів, касетних артилерійських боєприпасів;
застосування для пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях міні-тунелепрокладачів з буром, плазмового руйнівника ґрунту (RВR), пустих рукавів для закачування газоподібної або рідкої вибухової речовини, ракет з паливно-повітряною вибуховою сумішшю;
використання антидронових рушниць для боротьби з розвідувальними БпЛА противника, що дозволить збільшити рівень прихованості загонів (груп) розгородження під час пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях.
За напрямом створення власних резервів та боротьби з резервами противника:
впровадження у діяльність органів військового управління Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів “Оберіг”;
залучення більшої кількості громадян України до складу військового резерву;
створення автоматизованої системи контролю та обліку підготовки громадян України до військової служби та до національного спротиву;
розширення переліку категорій громадян України, з якими здійснюється підготовка до військової служби та до національного спротиву;
введення практики бойового стажування;
За напрямом РЕБ:
впровадження в процеси управління елементів систем ситуативної обізнаності “Покрова”, “Графіт”, “Кварц”, а також обміну інформації, що отримується від засобів (комплексів) розвідки сил оборони;
нарощування спроможностей щодо моніторингу поточної радіоелектронної обстановки у районах ведення бойових дій за рахунок використання можливостей країн-партнерів. Зокрема нам необхідно надати можливість розширеного доступу до інформації від повітряних, морських та космічних засобів радіоелектронної розвідки;
нарощування спроможностей щодо ведення РЕБ з БпЛА під час ведення штурмових дій загальновійськовими підрозділами;
організація та ведення контррадіоелектронної протидії для виявлення, розпізнавання, локалізації та ураження джерел радіоелектронного випромінювання противника;
пошук можливостей щодо збільшення об’ємів виробництва комплексів РЕБ з БпЛА “Буковель-АД” на території України та за кордоном;
упорядкування використання засобів “окопного РЕБ”, які надходять у війська від волонтерських організацій, з метою виключення випадків подавлення своїх БпЛА (ведення “дружнього вогню”);
удосконалення існуючих та розробка нових вітчизняних комплексів РЕБ враховуючи перспективу ведення “електромагнітної боротьби” у всьому “електромагнітному спектрі”, який охоплює значно ширший частотний діапазон (від
γ-випромінювання до терагерцового випромінювання).
Управління військами.
Важливе значення в процесі реалізації запропонованих шляхів виходу з позиційної війни має підвищення ефективності управління військами (силами). Це може бути здійснене за рахунок широкого використання сучасних інформаційних технології у системі управління, що забезпечуватиме: формування єдиного інформаційного середовища; створення умов для інформаційної переваги; результативну координацію дії підпорядкованих військ (сил). У результаті зазначене дозволятиме випереджати противника у питаннях ситуаційної обізнаності та швидше приймати рішення та в цілому забезпечити досягнення мети проведення операції в умовах позиційної війни. Ключовими складовими, які впливатимуть на досягнення переваги у ситуаційні обізнаності, є процеси організації зв’язку, розвідки, спостереження та рекогносцировки.
Логістичне забезпечення.
Одним з визначальних факторів, який суттєво впливає на успішність реалізації запропонованих шляхів зміни характеру війни та досягнення поставлених цілей, є раціональна організація логістичного забезпечення сил оборони держави.
Відбиття повномасштабної збройної агресії противника, ведення оборонних та контрнаступальних дій потребують величезної кількості ресурсів: людських, мобілізаційних, фінансових, матеріальних тощо. При цьому досвід ведення російсько-української війни свідчить про актуалізацію практично забутих концепцій, наприклад, таких як накопичення запасів ракет і боєприпасів, інших матеріально-технічних засобів. Після закінчення холодної війни, розпаду Радянського Союзу та блоку держав Варшавського договору ця концепція втратила актуальність, однак сьогодні вона набула важливого значення як для противника, так і для нашої держави.
Російські збройні сили витрачають велику кількість ракет і боєприпасів, але слід визнати, що певна підготовка до війни здійснювалась, тому росія на цей час зберігає та здатна ще значний час зберігати перевагу у озброєнні та військовій техніці, ракетах і боєприпасах, при цьому нарощуються можливості воєнної промисловості, незважаючи на введення провідними країнами світу безпрецедентних санкцій до держави-агресора.
Збройним Силам України надається велика матеріально-технічна допомога державами-партнерами, однак зважаючи на збільшену інтенсивність середньодобових витрат ракет і боєприпасів, здійснювати накопичення цих засобів у потрібних обсягах не вдається, оскільки розгорнуто великі за чисельністю збройні сили, тому усі матеріально-технічні засоби, які надаються в рамках матеріально-технічної допомоги, розподіляються між військовими формуваннями за пріоритетним принципом. Держави-партнери та члени блоку НАТО на цей час різко збільшують потужності виробництва озброєння та боєприпасів до нього, але цей процес є досить довготривалим. Для розгортання масштабного виробництва озброєння та військової техніки, ракет і боєприпасів, інших матеріально-технічних засобів за різними оцінками потрібно мінімум рік, а за деякими видами – два роки.
Для продовження ефективного знищення складів противника, порушення логістичних ланцюгів і збільшення плеча підвезення боєприпасів та інших матеріально-технічних засобів, ЗС України потребують прийняття на озброєння ракет збільшеного радіусу дії, причому бажано власного виробництва.
Основними шляхами щодо підвищення ефективності логістичного забезпечення вбачаються: розвиток та нарощування спроможностей української оборонної промисловості; створення і розвиток в Україні асиметричного арсеналу озброєння та військової техніки; створення, виробництво і розгортання нової ракетної техніки. При цьому під час планування та організації логістичного забезпечення необхідно враховувати можливості противника щодо здійснення вогневого впливу на мобільну та стаціонарну складові сил та засобів логістичного забезпечення військ (сил).
Основні висновки.
Перехід війни до позиційної форми призводить до її затягування та несе великі ризики як для Збройних Сил України, так і для держави у цілому. До того ж воно є вигідним противнику, що усіляко намагається відновлювати та нарощувати свою воєнну могутність.
Для виходу з позиційної форми на нинішньому етапі ведення війни в першу чергу необхідне: завоювання переваги у повітрі; подолання глибокоешелонованої системи мінно-вибухових загороджень; підвищення ефективності контрбатарейної та радіоелектронної боротьби; створення та підготовка необхідних резервів. Слід врахувати те, що суттєву роль у виході з позиційної форми ведення війни відіграє повсюдне використання у військовій справі інформаційних технології та раціональна організація логістичного забезпечення. Необхідність уникнення переходу від позиційної форми до маневреної, зумовлює необхідність пошуку нових та нетривіальних підходів до подолання військового паритету з противником.
