Це важкий пост. В першу чергу для мене. Тому що під час війни дуже просто скотитися до рівня Мар'яни і нести деструктивні функції по відношенню до ЗСУ. Але не писати його я не можу. Бо я знаю як треба. Я вмію як треба. Ми вже зробили як треба. І ми довели що зробили правильно. І я знаю як не треба. І я бачу наслідки коли від "роботи" однієї людини летить шкереберть доля цілої бригади. А ця людина, як ні в чому не бувало, продовжує працювати. Буде лонгрід.
Це не про 67 бригаду. Бо я не знаю причини з яких розформовують 67 омбр. Я не знаю що там було. Я не обговорюю рішення військового керівництва. Але я точно знаю, що такого могло не бути. Тому що я впевнений, що в основі причин лежить нехлюйство одного (максимум двох посадових осіб). Я просто знаю, що якби тилові упирі зробили те що треба, то могли б бути інші варіанти.
Рішення про розформування підрозділів не приймаються через політичні чи інші мотиви. В основі лежить керованість та спроможність управляти підрозділом під час виконання бойової задачі. І це залежить від декількох чинників. Але в основі це стійкість та навченість особового складу. Бо 67 бригада то не всі добровольці правосєки. Бригаду вже не один раз відновлювали та поповнювали людьми з резервних та розформованих підрозділів. І 20 або навіть 50 мотивованих бійців не зможуть виконати задачу, яку нарізають для батальйону. Де всі інші не дуже навчані і не дуже мотивовані.
Ми готували людей для 67 бригади ще рік тому. Після цього вони гідно рубалися в Бахмуті та навколо нього. Потім в лісництві. Вони гарно воювали. І намагалися всі задачі виконувати сумлінно.
Кілька місяців тому, наших інструкторів запросили на вихідний контроль для піхотинців з 67. Спочатку наших інструкторів намагалися примусити фальсифікувати результати і "заочно" поставити всім заліки. Це була вказівка полковника Мельника, який відповідав за бойову підготовку ОСУВ Хортиця. Старий (пенсійного віку), старорежмний бюрократ, який нічого не тямить в підготовці, але виконує всі вказівки і в якого брехня частина служби. Він завжди таскав за собою особистого холуя головного сержанта сухопутних військ, який по заказу Мельника вчинював тиск на сержантів та інструкторів. Це була друга "зустріч" з Мельником. Перша була майже рік тому, коли він взнавши що в центрі є в штаті школа мінометників, приїхав і намагався заставити видати довідки мінометникам документи яких він привезе. Коли йому сказали, що це чисто фікція, бо є тільки штатка, нема ні ким ні де готовити, він сказав- нічого страшного, на позиціях навчаться. Тоді він теж приїхав з головним сержантом СВ. Вони намагалися принижувати інструкторів, типу хіба це НЦ? Ви ніхто, от Десна НЦ. Але то таке.
Після вихідного контролю БЗВП по 67 омбр, було виявлено, що рівень більшість людей, яких привезли на тестування, не дозволяє вважати їх підготовленими. Про що ми надали доповідь з детальним описом і способом рішення проблема.
Наприклад основна проблема по вогневій підготовці була в тому, що зброя була не приведена до нормального бою.
Не треба умнічать і розповідати, що це елементарно, що це всі знають і всі повинні знати і робити. Це хвороба всіх підрозділів які виходять з окопів. Більшість бійців і досі вважають що "хулі його перевіряти, він же залізний".
Командири рот, взводів і відділень, зашиваються від проблем і в більшості своїй це вчорашні піджаки, або взагалі гуманітарії. Тому "повинен знати" це до кадрових, яких вчать 5 рочків.
Саме тому, нами була розроблена програма "відновлення боєздатності піхотних підрозділів". За 2 тижні ми з бійцями по новій вивчали матчастину, теорію, приводили зброю до нормального бою. Людей інтенсивно натаскували по вогневій, такмеду, інженерці, топографії, тактичним вправам, штурмам і обороні. На виході підрозділ отримував злагоджені відділення, які не тільки навчилися, але й відпочили морально два тижні. Всі підрозділи, які пройшли в нас відновлення, показали високу стійкість в бою. Бо не бояться. Бо впевнені.
Бригаді подовжили термін відновлення. Ми обговорили з керівниками бригади можливість зайти до 151 НЦ. Розклад дозволяв. Я був впевнений, що люди зайдуть, за місяць зробим класних бійців і хлопці підуть на війну.
Для такого роду навчання треба підстава на рівні головнокомандувача. Бо тільки він може визначати які бригади заходять і скільки часу є на відновлення, підготовку.
Я попросив написати клопотання напряму, як це робилося два роки задля оперативності. Або на командувача сухопутних військ. Бо Павлюк сильно переживає за підготовку і тому, можна було зробити розпорядження КСВ.
Але ОСУВ Хортиця, дуже "затягнуті" і дуже люто слідкували щоб через їх голову і без їх відома нічого не зробили.
Так, це правильно. По воєнному. Але під час війни, треба швидкі і ефективні рішення. І головнокомандувач і командувач сухопутними військами зацікавлені в гарній підготовці людей. Бо від підготовки напряму залежить успіх виконання задачі та стійкість підрозділу в бою. Ненавчені бояться, сумніваються і намагаються не вбити ворога, а втікати або сховатися. І гинуть.
14 лютого на ОСУВ "Хортиця" по СЕДО зайшло клопотання командира 67 ОМБр, с проханням дозволити відправити на допідготовку 320 піхотинців. Це по нинішнім міркам, два батальйони піхоти. Не треба пояснювати що можуть два батальйони підготовленої та злагодженої по відділенням піхоти. Навченої стріляти, зі зброєю приведеної до нормального бою. Натаскані на дії в обороні та в штурмах.
Реакції нема досі. В центрі чекали 67 бригаду. Все було готове. Але полковник Мельник просто проігнорував клопотання бо не хотів брати на себе відповідальність. Просто не було вже Сирського в ОСУВ. І всі бюрократи тупо відморозилися. Ще більше місяця 67 бригада намагалася якось дати людям тяму. Наскільки могли. Просто є різниця, коли піхоту готують фахівці центра і просто "досвідчені" бійці. Вона космічна та різниця.
А потім 67 ОМБр пішла по БР. І трапилося що трапилось.
Я впевнений на 100 відсотків. Якби полковник Мельник не проігнорував клопотання, а просто поставив підпис та переслав далі, три сотні піхотинців отримали б гарну підготовку. 320 піхотинців (включно з молодшими командирами), пройшли б підготовку і билися б так, як того вимагали обставини. Але підпис одного поважного пана полковника не був поставлений. Бо він не хотів брати на себе відповідальність. А може просто не любить 151 НЦ. Зараз це вже не важливо.
Зараз, класична ситуація, коли я маю повне право сидіти в куту, хіхікати і казати - "а я ж казав". Але я не можу.
Бо це війна. Це люди, яких вбивають через низький рівень підготовки. Вбивають назавжди.
