ЧАСТИНА 1. ОБСТАНОВКА У СЕКТОРІ “Д" У ЛИПНІ-СЕРПНІ 2014 РОКУ.
Продовження.
15-17 липня 2014 року, 260 кілометрів прикордонної смуги, яку контролювали на той час Збройні Сили України, мали ширину від 8 до 25-30 кілометрів на різних ділянках. Противник спробував взагалі ізолювати наші війська в цій прикордонній смузі. Тривали активні бої в районі Дмитрівка – Дьяково – Кожевне – Маринівка.
Маринівка – це прикордонний перехід східніше Амвросіївки, або південніше Степанівки. Проводили заходи щодо підвозу матеріально-технічних засобів, постачання боєприпасів до угруповання сил АТО. Ми мали складнощі, адже російська артилерія вже “системноˮ била і по комунікаціях, забороняючи цей підвіз, або створювала серйозні проблеми з підвозом і подачею матеріально-технічних засобів. Спроба здійснити доставку авіаційним транспортом теж тягнула за собою втрати – був збитий літак Героя України Дмитра Майбороди. Причому тоді нами було зафіксовано перший пуск системи “Букˮ з території Російської Федерації, саме по цьому літаку.
Тому було прийнято рішення вивести підрозділи з прикордонної смуги, і в кінці липня – на початку серпня 2014-го ми провели успішні рейдові дії. Рейд 95 окремої аеромобільної бригади забезпечували підрозділи 25 окремої повітрянодесантної бригади, спільно з батальйонною тактичною групою, яка була створена на базі 1 механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади.
Рейдові дії були успішні і дали нам можливість вивести в ніч з 6 на 7 серпня угруповання загальною чисельністю понад 2,5 тисяч осіб – понад 2100 військовослужбовців Збройних Сил і близько 500 представників Державної прикордонної служби України, а також 300 одиниць техніки. Операція пройшла вдало, практично без втрат.
Наголошую, рейд був успішний. В ході рейду було досягнуто позитивних змін в оперативній обстановці, була взята під контроль висота 277 – відома як Савур-Могила. Також взяли під контроль Степанівку – це важливий населений пункт, який стояв якраз на перехресті всіх комунікацій, якими надходили техніка, озброєння та людські ресурси до незаконних збройних формувань.
Але всі спроби взяти Дмитрівку були для нас невдалими, тому що ми мали недостатньо сил і засобів у тих підрозділах, які були до цього задіяні, а наростити не було ніякої можливості. Крім того, в районі Дмитрівки противником були зведені дуже серйозні укріплення. Тож лінія зіткнення проходила південніше Дмитрівки, південніше Дʼяково і далі на схід, в район населених пунктів Бірюково, Червонопартизанськ, до Ізварино.
Після рейду та виводу угруповання сил АТО, від Маринівки до Ізварино, практично по всьому південно-східному і східному кордону до Ізварино не залишилось жодних наших підрозділів. Але замислом передбачалось провести лінію ізоляції цієї зони – з урахуванням тих підрозділів, частина яких були задіяні в рейдових діях – по лінії Амвросіївка – Благодатне – Савур-Могила – Степанівка – потім південніше Антрацита та з виходом на Ровеньки. Підрозділи 24 бригади повинні були з півночі на південь також вийти в район Ровеньки. Для цього необхідно було задіяти і ті сили, які були у нас на державному кордоні – це близько 2,5 тисяч людей – для того, щоб ми могли взяти під контроль Ровеньки.
Отже, планувалося перенести лінію кордону на 40-60 кілометрів на захід або на 50-60 кілометрів на північ від реальної лінії державного кордону – створити лінію блокування. Але морально-психологічний стан особового складу угруповання, яке вже було виснажене в прикордонні, не дав нам такої можливості. Люди не були готові виконувати таке завдання. Крім того, військовослужбовці, не витримавши психологічної напруги почали масово здаватися в полон, переходячи державний кордон з Росією.
У другій половині серпня 2014-го лінію блокування довелось перенести суттєво західніше. Були задіяні і підрозділи, які брали участь в рейді, окрім 95 аеромобільної бригади, яку ми вивели через неконтрольовану територію в район Дебальцеве. А підрозділи 30-ї, 24-ї механізованих, 80-ї аеромобільної бригад зайняли оборону на лінії Степанівка – Міусинськ – між Сніжним і Антрацитом, виключно Красний Луч, Миколаївка, Червона Поляна, до району Лутугине. До цього часу також було проведено коридор і була суттєво розширена контрольована нами зона в районі Луганського аеропорту, а також були взяті під контроль два населені пункти Новосвітлівка і Хрящувате, що дало нам можливість практично повністю заблокувати підвіз матеріальних засобів до Луганська.
Отже, якщо ми змогли б реалізувати всі ці замисли, ми повністю заблокували б Донецьк, Макіївку, Горлівку, Єнакієве і Луганськ, а також мали б лінію ізоляції від Лутугіно на південь – виключно Красний Луч – в район Степанівки з виходом в район Амвросіївки. У цьому кільці планувалося оточити незаконні збройні формування, які ми могли б контролювати без будь-якої можливості підвозу матеріально-технічних засобів. І це стало однією з тих умов, чому росіяни зробили цей, я вважаю, крок відчаю, і ввели на територію України підрозділи регулярних збройних сил Росії. Без оголошень, без жодних нот, повідомлень, ультиматумів ….
Далі буде.
