Громадське радіо публікує переклад статті Мадлен Олбрайт для The New York Times, у якій вона розповіла про свою першу зустріч із Путіним 20 років тому, а також про те, що зараз він робить історичну помилку.
Мадлен Олбрайт — американська дипломатка чеського походження. Постійна представниця США при ООН. Державний секретар США (1997-2001).
На початку 2000 року я стала першою високопоставленою чиновницею США, яка зустрілася із Володимиром Путіним у його новій якості виконувача обов’язків президента Росії. Ми в адміністрації Клінтона на той час не знали про нього багато — лише те, що він починав свою кар’єру в КДБ. Я сподівалася, що зустріч допоможе мені оцінити цю людину та що його раптове підвищення може означати для американсько-російських відносин, які погіршилися під час війни в Чечні. Сидячи навпроти нього в Кремлі за невеликим столиком, я одразу була вражена контрастом між Путіним і його помпезним попередником Борисом Єльциним.
Тоді як Єльцин підбадьорював, хвилювався і лестив, Путін неемоційно і без нотаток говорив про свою рішучість «відродити економіку Росії» та «придушити чеченських повстанців». Літаком додому, я записала свої враження.
«Путін маленький і блідий, — написала я, — такий холодний, що майже рептилія». Він стверджував, що розуміє, чому мусила впасти Берлінська стіна, але не очікував, що впаде весь Радянський Союз. «Путін збентежений тим, що сталося з його країною, і він сповнений рішучості відновити її велич».
Протягом останніх місяців мені нагадали ту майже тригодинну зустріч з Путіним, тоді як він зібрав війська на кордоні з сусідньою Україною. У химерному телезверненні назвав українську державність вигадкою, він видав указ про визнання незалежності двох контрольованих бойовиками регіонів України та введення туди військ.
Ревізіоністське та абсурдне твердження Путіна про те, що Україна була «повністю створена Росією» і фактично «викрадена у Російської імперії», повністю відповідає його спотвореному світогляду. Те, що найбільше збентежило мене: це була його спроба заявити про привід для повномасштабного вторгнення.
Якщо він це зробить, це буде історична помилка.
За 20 з гаком років після нашої зустрічі Путін проклав свій курс, відмовившись від демократичного розвитку заради сталінської методички. Він здобув політичну та економічну владу для себе — кооптуючи або знищуючи потенційну конкуренцію — водночас домагаючись відновлення сфери російського домінування через частини колишнього Радянського Союзу. Як і інші авторитаристи, він ототожнює власний добробут із благополуччям нації, а опозицію — зі зрадою. Він упевнений, що американці відображають і його цинізм, і жагу до влади, і що в світі, де всі брешуть, він не зобов’язаний говорити правду.
Оскільки він вважає, що Сполучені Штати домінують у власному регіоні силою, він вважає, що Росія має те саме право.
Путін роками намагався підвищити міжнародну репутацію своєї країни, розширити військову та економічну могутність Росії, послабити НАТО та розділити Європу (вбиваючи клин між нею та Сполученими Штатами).
Замість того, щоб прокласти шлях Росії до величі, вторгнення в Україну забезпечило б Путіну ганьбу, залишивши його країну дипломатично ізольованою, економічно покаліченою та стратегічно вразливою перед обличчям сильнішого, об’єднаного західного альянсу.
Він уже запустив це, оголосивши в понеділок про своє рішення визнати два сепаратистські анклави в Україні та ввести російські війська як «миротворців». Тепер він зажадав від неї визнати претензії Росії на Крим і відмовитися від передової зброї.
Дії Путіна спровокували масштабні санкції, і якщо він почне повномасштабний штурм і спробує захопити всю країну, почнеться ще більше. Це зруйнує не лише економіку його країни, а й тісне коло корумпованих друзів, які, у свою чергу, можуть кинути виклик його лідерству. Те, що безсумнівно буде кривавою і катастрофічною війною, вичерпає російські ресурси і коштуватиме життя росіян, створюючи невідкладний стимул для Європи, щоб скоротити свою небезпечну залежність від російської енергії. (Це вже почалося після того, як Німеччина припинила сертифікацію газопроводу «Північний потік-2»).
Такий акт агресії майже напевно змусить НАТО значно посилити свій східний фланг і розглянути можливість постійного розміщення сил у країнах Балтії, Польщі та Румунії. (Президент Байден заявив у вівторок, що перекидає додаткові війська до країн Балтії) І це спричинить запеклий збройний опір України за потужної підтримки Заходу. Двопартійні зусилля вже тривають, щоб створити законодавчу відповідь, яка б включала посилення летальної допомоги Україні. Це було б далеко не повторення анексії Криму Росією в 2014 році; це був би сценарій, який нагадував би злощасну окупацію Афганістану Радянським Союзом у 1980-х роках.
Байден та інші західні лідери чітко заявляли про це в раунді за раундом шаленої дипломатії. Але навіть якщо Захід якимось чином зможе стримати Путіна від тотальної війни — що зараз далеко не гарантовано — важливо пам’ятати, що його змагання — це не шахи, як дехто припускає, а радше дзюдо. Ми можемо очікувати, що він наполегливо шукатиме шанс збільшити свій вплив і завдати удару в майбутньому. Сполучені Штати та їхні друзі повинні відмовити йому в цій можливості, продовжуючи сильну дипломатичну відсіч і посилюючи економічну та військову підтримку України.
Ми можемо очікувати, що він наполегливо шукатиме шанс збільшити свій вплив і завдати удару в майбутньому. Сполучені Штати та їхні друзі повинні відмовити йому в цій можливості, продовжуючи сильну дипломатичну відсіч і посилюючи економічну та військову підтримку України.
Хоча Путін, з мого досвіду, ніколи не визнає помилку, він показав, що вміє бути і терплячим, і прагматичним. Він також, безсумнівно, усвідомлює, що поточне протистояння залишило його ще більш залежним від Китаю; він знає, що Росія не може процвітати без певних зв’язків із Заходом. «Звичайно, я люблю китайську кухню. Приємно користуватися паличками», — сказав він мені під час нашої першої зустрічі. «Але це лише тривіальні речі. Це не наш менталітет, який є європейським. Росія має незмінно бути частиною Заходу».
Путін повинен знати, що друга холодна війна не обов’язково піде добре для Росії — навіть з її ядерною зброєю. Сильних союзників США можна знайти майже на кожному континенті. Тим часом серед друзів Путіна є такі, як Башар Асад, Олександр Лукашенко та Кім Чен Ин.
Якщо Путін відчуває себе загнаним у кут, він повинен винуватити тільки себе.
Як зазначив Байден, Сполучені Штати не мають бажання дестабілізувати чи позбавляти Росію її законних прагнень. Тому адміністрація та її союзники запропонували вести переговори з Москвою з відкритого кола питань безпеки. Але Америка повинна наполягати на тому, щоб Росія діяла відповідно до міжнародних стандартів, що застосовуються до всіх країн.
Путін і його китайський колега Сі Цзіньпін люблять стверджувати, що ми зараз живемо в багатополярному світі. Хоча це очевидно, це не означає, що великі держави мають право порізати земну кулю на сфери впливу, як це зробили колоніальні імперії багато століть тому.
- Україна має право на свій суверенітет, незалежно від того, хто її сусід.
У сучасну епоху великі країни визнають це, як і Путін. Це повідомлення, яке лежить в основі нещодавньої західної дипломатії. Воно визначає різницю між світом, який керується верховенством права, і світом, який взагалі не відповідає жодним правилам.
