Трамп страждально закликає до миру через численні людські жертви «з обох боків», які вже близькі до 1 млн вбитих і поранених.
Феєрична і масштабована аж до дитячих садочків пряма лінія із правителем Росії та не менш видовищна пресконференція в стилі режисера «Гладіатора» Рідлі Скотта засвідчили дві дивовижні, раніше відсутні, тенденції в накачаному пропагандистськими навіюваннями й сценічними ІПСО змісті цього дійства. Міцно зашитого у війну з Україною і Заходом.
Перше. Виявляється, що Путін готовий до переговорів. Як ніколи раніше. І «компромісів»: «Політика і є мистецтво компромісу. Ми завжди говорили, що ми готові й до переговорів, і до компромісів. Просто «противна сторона» у прямому і переносному значенні цього слова – відмовилась від переговорів».
За двох умов – на базі Стамбульських угод, які «Україна парафувала»…, отже загалом була з ними згодна».
Звинувативши в зриві цього процесу британського премʼєра Бориса Джонсона, і якщо Зеленський буде легітимним, тобто «піде на вибори й отримає там легітимність…». Іншими словами, мистецтво продовження переговорів, як мистецтво війни, до повної капітуляції України. Отже, і Заходу.
Трамп і його команда переконують себе, що капітуляція Києва не ослабить США, а Європа їх не цікавить. Пєсков підтвердив цю логіку Путіна, сказавши на брифінгу, що Росія згодна на переговори, якщо вони приведуть до реалізації цілей СВО.
Щоб там не було, але складається стійке враження про готовність американців домовлятись з Кремлем за спиною України, погоджуючись із дорожньою картою Путіна «парафованих Стамбульських угод».
Кіт Келлог, який вже забув про поразку США у Вʼєтнамській війні, учасником якої він був, невдоволений активним супротивом українців, які вбили командуючого «хімічними військами» Росії Кирилова: «Це була не краща ідея». І він уникає аналізу ситуації, повʼязаною з вимогою майже партнера Вашингтона у Кремлі повного демонтажу української державності й одночасної повної капітуляції України та Заходу.
Другий важливий момент повʼязаний з тим, що Путін вільно, відкрито, широко окреслюючи перспективи, оцінював війну в Україні. Як господар ситуації, який не сумнівається у своїй перемозі.
Він не приховував свої максималістські цілі. Його експресіоністська риторика нагадувала самовпевнені заяви перед повномасштабним вторгненням. Він дав чітко зрозуміти, що ніяких обмежень для подальшої російської експансії немає. І будь-яка ціль в Україні є законною.
Наприклад, про це може свідчити його заява, що Росія історично контролювала весь регіон Причорноморʼя, куди входить не лише Крим і Херсонська область, але Миколаївська та Одеська області. Головним для Росії він також назвав південний схід України, який може вийти за межі Донецької та Луганської областей.
При цьому він як би постійно «розмивав російський суверенітет», який стає все більшим синонімом значних стратегічних цілей в Україні. В нього він включає віртуальне «право Росії захищати права співвітчизників за кордоном». Етнічних росіян, російськомовних, де б вони не були, або тих, хто готові себе такими оголосити.
І глумиться над нещасним Заходом, який Європа, Японія, США і не тільки, але й континент Америка, наступні 10-12 років можуть піти під воду або загинути.
Путін жах, як стурбований. Він розповідає анекдот, коли маленький хлопчик для кросворда записує слово з трьох букв: «Мама йому «бум» ложкою по лобі, а він говорить «за що? це ж наш ДІМ!». Батєнька бере дружині – «бум»: «про ДІМ треба думати!»… і треба б подумати про те, що робити з цими людьми. Про дім треба думати!».
Росія може стати домом для гинущої західної цивілізації. Буде тісно, але розширюючись в Україну, «ми справимось»: «Якщо буде якийсь серйозний притік, треба думати, що з ним робити, де і як людей розміщувати. Ми найбільша країна по території у світі. Але за Уральським хребтом у нас проживає знаєте скільки людей? 12 млн чи що? Це що таке?! Нам є куди розселяти людей». У вічну мерзлоту. У «ГУЛАГ-безсмертний». Піндосів з британцями та всіх інших.
Путін переїде в Київ.
