Упорядник української філологічної термінології, теоретик віршування, як мовознавець заперечував походження української мови від єдиної праруської, співзасновник Української академії наук, політичний і громадсько-культурний діяч Буковини.
Народився на Галичині. Навчався в Чернівецькому і Віденському університетах. Із 1885 року – професор Чернівецького університету, викладав там українську і російську мови та літературу. Організатор і голова культурологічних товариств на Буковині (“Руська школа”, “Руська бесіда”), сприяв відкриттю читалень та українських економічних об’єднань (у тому числі “Селянська каса”). 1892–1905 роки – депутат Буковинського крайового сейму, до 1912-го – заступник маршалка. 1911–1918- й – депутат австрійського парламенту. Під час Першої світової війни працював у польовому суді, викладав українську мову та літературу в австрійських таборах українських військовополонених. 1917–1918 роки – голова Управи УСС, а із грудня 1918-го – посол ЗУНР у Празі. Співзасновник Української академії наук. Від 1921 року – декан філософського факультету Українського вільного університету в Празі, у 1927-му – професор Слов’янського інституту в Празі. 1935 року очолив “Музей визвольної боротьби України у Празі”. Як політик виступав проти “москвофільства”, обстоював українство Буковини. Як мовознавець заперечував єдину праруську мову, за його вченням, українська мова постала в давні часи безпосередньо із праслов’янської, фонетично є найближче до сербської, а не російської. Перший упорядник української філологічної термінології, теоретик віршування. Помер у Празі, похований у Кракові.
