Історик, педагог, на посаді міністра народної освіти УНР багато зробив для українізації шкіл. Голова уряду УНР в екзилі.
Народився в Києві в родині священика. Походив зі старовинного козацького роду. Навчався на історико- філологічному факультеті Київського університету. Працював у київських гімназіях, бібліотекарем у Київському міському музеї. Брав активну участь у політичному житті. Із 1908 року входив до Товариства українських поступовців (ТУП). До 1917 року редагував педагогічний журнал “Світло”, друкувався в українській пресі, зокрема газетах “Рада” та “Боротьба”. Після Лютневої революції брав участь в утворенні УЦР, яка 9 березня делегувала його гласним до Київської губернської земської управи. Обраний до складу УЦР від Союзу автономістів-федералістів. У січні–квітні 1918 року – міністр народної освіти УНР. Багато зробив у справі українізації школи. Під час гетьманату відмовився працювати в уряді, повернувся до викладацької діяльності. При Директорії у травні 1920 року призначений міністром освіти в уряді Лівицького. З 1921 року перебував у таборах для інтернованих у Польщі. 1924-го переїхав до Парижа, наближений до Головного отамана УНР Симона Петлюри. Обіймав ключові посади в уряді УНР в екзилі: голова Ради Міністрів УНР, заступник голови Директорії та Головного отамана УНР. Редагував часопис “Тризуб”, досліджував історію Києва. Помер і похований у Бесанкурі (Франція).
