Перший український міністр юстиції, завдяки якому судочинство почали вести українською мовою. Географ, економіст, журналіст. Викрадений у Празі радянськими органами. Помер у Лук'янівській в'язниці.
Народився у Пліщині на Волині (нині – Хмельницька область) у родині священика.
Закінчив Острозьку гімназію, Київський університет святого Володимира (юридичний факультет) і Петербурзький політехнічний інститут (економічний факультет).
У 1917 році став співзасновником Української Центральної Ради. Молодий правник, адвокат із двома вищими освітами обійняв посаду Генерального секретаря юстиції в першому уряді України. На секретарство покладалося завдання – створити власну правову систему. З ініціативи Садовського судочинство почали вести українською мовою.
У 1918 році викладав на курсах українознавства та позашкільної освіти. Увійшов до складу Українського національного союзу. За часів Директорії займав посаду міністра праці УНР. У 1920 році емігрував до Чехословаччини. Там займався громадською та науковою роботою, викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах. У 1945 році в Празі його захопила радянська військова контррозвідка. Отримав 10 років ув’язнення за “антирадянську діяльність”. Загинув у Лук’янівській тюрмі.
Посмертно реабілітований 1993 року.
