Потомственний педагог, власник могили Тараса Шевченка та її утримувач, знавець історії української літератури і мови, під час Української революції учасник урядових комісій із перекладу Біблії українською та укладання правопису.
Народився в родині директора гімназії в Новгороді- Сіверському. Там, а також у Білій Церкві провів частину дитинства. Із 1861 року і до смерті жив у Києві, де закінчив Другу гімназію, історико-філологічний факультет Університету святого Володимира (1873 рік), викладав у школах, зокрема Другій гімназії. Від 1875 року – у київській “Старій громаді”, її скарбник, а з початку ХХ століття фактично її голова. Належав до ліворадикального крила громади, прихильник та популяризатор ідей Михайла Драгоманова. За політичні погляди 40 років перебував під гласним наглядом поліції. Від 1882 року – співробітник, а 1893-го – редактор часопису “Киевская старина”. 1902 року купив земельну ділянку, на якій знаходиться могила Тараса Шевченка, доглядав її. Один із фундаторів Українського наукового товариства, 1915–1917 роки – його очільник. 19 березня 1917 року обраний заступником голови Української Центральної Ради, а в травні став куратором Київської шкільної округи. У 1918 році входив до комітету при міністерстві віросповідань Української Держави, який займався перекладом на українську Біблії, а також Правописної комісії при міністерстві освіти, яка під орудою Івана Огієнка підготувала “Найголовніші правила українського правопису”. 15 листопада–15 грудня 1918 року – міністр освіти. У 1919 році працював у ВУАН, займався історією української літератури, фольклору.
7 липня 1919 року заарештований ВУЧК, протягом доби засуджений і розстріляний за “контрреволюційну діяльність”.
