У 2000 р. статус Державного історико-культурного заповідника був наданий комплексу пам’яток історії, мистецтва і архітектури, розташованому в селі Буша Ямпільського району Вінницької області. Місце це стародавнє. Вчені виявили в околицях залишки пам’яток трипільського, скіфського, черняхівського періодів, слов’янських поселень XI—XIІ ст., у самій Буші збереглися підземні ходи і кам’яна башта замку, що існував тут в XVI-XVII ст.
У другій половині XVI ст. цими землями володів канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541-1605 рр.), а пізніше — його син Томаш (1594-1638 рр.). За Яна Замойського тут, на високому мисі, утвореному течією річок Мурафа і Вушанка, почалося будівництво кам’яного замку з шістьма баштами. З Бушанським замком пов’язаний один з яскравих епізодів національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. У листопаді 1654 р. до його стін підійшло 10-тисячне польське військо на чолі з коронним обозним С. Чарнецьким. Нечисленний гарнізон фортеці бився до останнього подиху, на зміну полеглим чоловікам на стіни вставали жінки і діти. Коли в одній з вилазок загинув керівник оборони козацький сотник Зависний, командування прийняла його вдова Мар’яна. Шляхетське військо все ж таки увірвалося у фортецю, проте козаки наполегливо продовжували битися за кожен будинок. Декілька городян на чолі з Мар’яною Зависною сховалися в пороховому погрібі і, не бажаючи здаватися в полон, підпалили його. Могутній вибух розкидав не тільки тіла останніх захисників Буші, але і безліч ворогів. Ці героїчні і трагічні події надихнули Михайла Старицького на створення драми «Оборона Буші».
Пам’яткою тих далеких днів нині служить складена з місцевого вапняку чотирикутна башта з склепінчастим підвалом — єдиний залишок Бушанської фортеці, що дійшов до наших днів. У подальші століття вона була перебудована в церковну дзвіницю. Але найбільш яскравою і таємничою пам’яткою Буші є, звичайно ж, знаменитий скельний рельєф — єдиний подібного роду на території України. Він знаходиться недалеко від села, на правому березі річки Вушанки. Рельєф був відкритий і вперше описаний професором Київського університету В. Б. Антоновичем у 1883 р., і з тих пір навколо цієї дивовижної пам’ятки не вщухають суперечки.
У деяких сучасних публікаціях йде мова про «скельний язичницький храм», проте слід відразу обмовитися: ніяких підстав вважати це місце храмом немає (зрозуміло, що сучасним прихильникам язичества вірити в це не заборониш). Біля рельєфу і в його околицях поки не знайдено яких-небудь слідів виконання релігійних культів. Так само не можна категорично стверджувати, що бушанська пам’ятка відноситься до дохристиянських часів — фактична дата його створення невідома.
Безліч найбільших дослідників займалися загадкою Бушанського рельєфу, їх думки відрізняються рідкісним різноголоссям. Б. А. Рибаков і Г. К. Вагнер датували пам’ятку I—IIІ ст. н. е., І. С. Винокур — II—V ст., Н. М. Кондаків, К. Мірошник і В. Даніленко — ІХ-Х ст., Н. Врангель — XI—XII ст., А. А. Формозов і Р. В. Забашта — першою чвертю XVI ст. А. А. Спіцин вважав його просто «середньовічним». Так само немає серед учених єдності в питанні про сенс і витоки зображення, про художні традиції, що вплинули на його створення.
Що ж являє собою ця унікальна пам’ятка?
За густими хащами, які приховують скелі річки Вушанки, що простягнулися над заплавою, розташована вузька — від 0,7 до 2,2 м — розколина, утворена монолітом кручі і кам’яними блоками, що відкололися від нього. Поверхні скель, звернені до розколини, були колись і кимось (коли і ким?) підтесані. Таким чином утворилася схована від сторонніх поглядів маленька «зала» просто неба. Її довжина складає 10 м, висота — 1,4 м. На східній стіні розколини висічена дивна, виконана у високому рельєфі композиція загальним розміром 2,9х 1,7 м. Зліва направо зображено голе дерево без листя, на одній з гілок якого сидить півень; перед деревом — фігура в профіль уклінної людини з молитовно складеними руками; далі — олень, що стоїть на якомусь узвишші. Всі три фігури обернені в один бік. У центрі, між гілками дерева і рогами оленя, вирізана прямокутна рамка. У ній розташовувався вже ледве помітний в кінці XIX ст. текст в чотири рядки, що пояснював сюжет зображення.
На протилежній стіні розколини, яка є значно вищою, на рівні людського зросту вирізаний напис на польській мові: «Ця печера відкрита Ромуальдом Остоєю Овсяним р[оку] 1824». Раніше над нею читався вензель з букв «RO». Ще один польський напис висічений на північній стіні: «Пам’ять 1524 р[оку] д[ня] 3 червня». Над ним розміщене «всевидюще око», нижче — монограма Ісуса Христа. Судячи по характеру шрифту, цей напис був виконаний одночасно з першим.
Це — те, що об’єктивно знаходиться в таємничій розколині над річкою Вушанкою. Далі починається царина здогадок, гіпотез, припущень...
Перш за все слід сказати, що наскельні рельєфи взагалі не можна зарахувати до характерних для Європи пам’яток. З крупних творів такого роду відомі лише два: знаменитий «Мадарський вершник» в Болгарії, що зазвичай датується VIII століттям, і Бушанський рельєф. Деякі дослідники знаходять зв’язок останнього з Болгарією, посилаючись на мініатюру в болгарському Псалтирі XIV ст., де зображений майже той же сюжет, що і на скелі в Буші: він ілюструє рядки псалма «Як лань прагне до водних потоків, так прагне душа моя до тебе, Боже».
Інтерес дослідників не могли не викликати написи на стінах розколини. Професор В. Б. Антонович, який вперше описав, обмірив и сфотографував Бушанський рельєф, записав зі слів місцевих жителів легенду про те, що в 1820-х роках тут ховався від народного гніву жорстокий поміщик Ромуальд Остойя Овсяний; та саме тут, в розколині, він був знайдений повішеним. Ймовірно, саме Ромуальдом Овсяним або за його розпорядженням були зроблені написи на польській мові з датою «1824» і вирізаний вензель «RO». Але що означає загадковий напис «Пам’ять 1524 р[оку] д[ня] 3 червня»? Яку подію, що відбулася рівно за триста років до цього, знадобилося відзначати в 1824 г.? Яким чином таємничий рельєф пов’язаний з датою 3 червня 1524 року? Нарешті, що за текст супроводжував зображення на скелі? Чи не в цих чотирьох рядках знаходиться розгадка таємниці?
Оригінал напису до наших днів не дійшов — вивітрився повністю, але, вивчаючи пам’ятку, Антонович сфотографував напис, і завдяки цьому вчені можуть сьогодні спробувати розгадати її сенс.
Напевне, вона була зроблена одночасно з самою рельєфною композицією — на це вказує безліч ознак. Деякі дослідники читають напис як «Азм єсьм Міробог жрець Ольгів» і на цій підставі роблять висновок про язичницький характер рельєфу. Проте подібне трактування ніяк не пов’язане з іншими особливостями пам’ятки і викликає безліч питань. «Язичницьке» коріння Бушанського рельєфу взагалі проглядаються дуже погано і всі запевнення в зворотному пов’язані, швидше, зі спробами видати бажане за дійсне.
Р. В. Забашта, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклоризму і етнології НАН України, абсолютно справедливо вважає, що у випадку з Бушанським рельєфом археологія безсила і не можна безпосередньо пов’язувати наскельне зображення з археологічними знахідками, виявленими поблизу. Датувати рельєф в Буші можна лише шляхом вивчення його іконографії. Тим часом, це зображення не має ніяких аналогій, що відносяться до дохристиянських часів. А ось в християнському мистецтві такі аналогії є. Найближча з них — образ Св. Онуфрія, висічений на скелі поблизу села Касперівці (опублікований В. М. Щербаковським у 1926 р.).
Цікавим є й інше: з часу відкриття В. Б. Антоновичем в 1883 р. рельєф сильно вивітрився. Швидке вивітрювання пам’ятки в 1880— 1990-х рр. говорить про те, що рельєф просто не міг би зберегтися з дохристиянських часів: за тисячу, а тим більше за дві тисячі років він просто був би знищений природними процесами. Тому немає ніяких сумнівів в тому, що створений він порівняно недавно — в XVI-XVII ст. Цю думку розділяє і відомий археолог А. А. Формозов.
Цікава версія В. В. Березяка, який реконструює висічений на скелі напис так: «У містечку Антополі 1524 року 3 червня залишилася одна Бася». Цей напис, на думку Березяка, зроблений на польській мові і пов’язаний з історією села Буші і сусіднього містечка Антополя, стертого з лиця землі 3 червня 1524 р. татарським набігом.
Рельєф, вибитий на скелі, напевне був пов’язаний з порятунком жінки на ім’я Бася. Притулком для неї стала ця сама розколина в скелях, і після трагічних подій 3 червня 1524 р. або на її замовлення, або за замовленням місцевих жителів на згадку про загиблих антопольців був вибитий рельєф, символіка якого частково пов’язана з символікою хрестів на старовинних подільських кладовищах. Дерево на Бушанському рельєфі — це Древо життя. Безлисте, воно символізує зворотній бік буття — смерть. На його сухій гілці сидить півень, який символізує душі загиблих мешканців Антополя. Зображення півня часто було пов’язано з ритуалом жертвопринесення. Людина, що стоїть навколішки, застигла в скорботній молитві, і олень за його спиною символізують схід сонця, зародження нового дня і продовження життя.
Можливо в кінці XVI ст. в розколині оселився один з мешканців Буші (перша згадка про Бушу в письмових джерелах відноситься до 1589 р.). Ймовірно, ця людина була священнослужителем. Він також залишив свої «автографи» на стінах скельного притулку. Один напис вирізано при вході в келію, де він жив, а другий — в самій келії, над вирубаною з каменя лежанкою. Обидва написи виконані латинськими буквами: KAI. Н. PEYUNIAN. Цікаво, що палеографія цих написів і тієї, що супроводжувала рельєф, — різна. Це означає, що священнослужитель цей, швидше за все, не мав ніякого відношення до створення рельєфу, хоча, напевне, саме він пристосував розколину для життя, перекрив її крівлею (у західній і східній стінах збереглися довгі похилі пази для закладення крівлі), вирубав довгу кам’яну лежанку і ніші в стінах. У 1987 р. археологи виявили над розколиною фундаменти будівлі XVI-XVII ст., орієнтованої по сторонах світу: можливо це була церква або каплиця, пов’язана з пам’ятним рельєфом і історією порятунку останньої мешканки Антополя. У 1654 р. під час облоги Буші військами С. Чарнецького були спалені і церква, і перекриття «печери». Сліди цієї пожежі також знайдені археологами. Втім, як свідчить напис на стіні розколини, жителі Буші ще в 1824 р. зберігали пам’ять про трагедію 3 червня 1524 року.
Звичайно, цю версію не можна визнавати повністю доведеною, Бушанський рельєф продовжує зберігати свої таємниці. Але, як би там не було, він був і залишається рідкісною, незвичайною пам’яткою української історії. А ще — хвилюючою загадкою, яка так і не була розгадана до кінця.
