Характерною прикметою української архітектури XV-XVI ст. є церкви-фортеці, укріплені твердині. Класичним зразком подібної пам’ятки може служити Покровська церква в селі Сутківці (Хмельницька обл.). У цьому видатному творі української оборонної архітектури XV ст. об’єдналися культова будівля і замок. За своєю архітектурою і планувальною схемою Покровська церква не має аналогів в Україні.
Загальноприйнята дата споруди церкви — 1476 рік. Про це повідомляв напис на одному з дзвонів, хоча в дійсності будівля, мабуть, дещо старша. Її історія пов’язана з історією місцевого дворянського роду Сутковських, предок яких, Хотько Кроат, виходець з Угорщини, одержав ці землі в 1407 р. від великого князя литовського Вітовта. Онук Хотька Кроата Федір став родоначальником сім’ї Сутковських.
У другій половині XV ст. Сутковські побудували на пагорбі над річкою Ушиця невеликий замок, покликаний захистити село від татарських набігів — адже лежали Сутківці на самому Кучманському шляху! А іншим вузлом оборони села стала Покровська церква-фортеця. Особливість цього дивовижного храму полягає в тому, що архітектори пристосували його для достатньо довгої самостійної оборони, тоді як інші церкви-фортеці, як правило, лише відігравали роль допоміжних укріплень.
«Ця церква з сірого каменя, товщина стін якої майже досягає одного сажня, із загостреними, конусоподібними баштами, амбразурами і бійницями являє собою надзвичайно цікаву пам’ятку південноросійської архітектури в середні віки, — писав в 1905 р. Г. Г. Павлуцький. — Це — церква-замок; вона побудована у вигляді фортеці на два поверхи; у нижньому міститься власне храм, а верхній служив для цілей захисту. І зовнішній вигляд, і внутрішня будова показують, що ця стародавня православна церква побудована ще в той час, коли Подолія піддавалася набігам і спустошенням татар. Поза сумнівом, зразком для цієї церкви-замку послужили готичні замки західної Європи, на зразок замку Шомон у Франції. Але в цю грізну західноєвропейську оболонку, в ці, так би мовити, чужоземні бойові лати вдягалися по суті форми народної малоросійської архітектури. Це була б звичайна п’ятикупольна церква малоросійського типу, якби не деякі відхилення, що виникли на ґрунті західного впливу, проте захопливі своєю своєрідною красою; відхилення ці знайшли втілення в тому, що середня частина храму, замість куполу або башти, була покрита високим готичним двосхилим дахом із звичайною башточкою або главкою посередині, а на передньому фасаді підносилася висока дерев’яна дзвіниця, малоросійського втім типу (ця дзвіниця була розібрана в 1903 р. — Авт.)».
Загальна концепція будівлі, конструкція перекриттів і склепінь, окремі архітектурні деталі виразно свідчать про готичний характер пам’ятки. Навколо центральної квадратної частини стоять чотири напівкруглі башти, три з яких завершуються широким зубчатим карнизом. Завдяки цим тісно поставленим баштам храм справляє враження неприступної фортеці. Монолітність стін підкреслюють невеликі бійниці-вікна. Сувора, аскетична зовнішність будівлі пожвавив лише пояс машикулів, що спираються на фігурні кронштейни.
Центральна будівля (власне церква) має два поверхи і перекрита двосхилою крівлею з характерними для готичної архітектури високими ступінчастими фронтонами. Спочатку вони фланкували високу двосхилу крівлю, але в 1906 р. замість неї був влаштований декоративний верх. Приміщення першого поверху, квадратне в плані (8x8 м, висота 6,5 м) з круглими кріпосними вікнами і амбразурами перекрите складною системою склепінь з готичними нервюрами. Стіни церкви, що місцями досягають двометрової товщини, складені з вапняку, склепіння — з цегли.
Інтер’єр церкви скромний і затишний. Тут збереглися фрескові розписи XVI ст. Під час ремонту храму в XVI ст. портали дверних отворів були прикрашені білокам’яним різьбленням в стилі ренесанс. Верхній поверх, призначений для розміщення стрільців, має цілу систему стрільниць-амбразур. Як на першому, так і на другому поверсі влаштовані бійниці. Завершуються стіни поясом машикулів з чотирма мініатюрними башточками на одного стрільця, розташованими по кутах.
У церкві зберігся надгробок останнього з Сутковських — Івана Дахновича (помер у 1593 р.).
