«Кам’янець у перекладі з польської мови означає кам’яний, тобто побудований з каменя, — писав в XVII ст. турецький мандрівник Евлія Челебі. — Будівельник її піднявся по березі річки [мало не] до третьої небесної сфери. Це надійна і могутня фортеця зі стінами, вирубаними в скелі, що стоїть над скелястим обривом, і рівних їй немає не тільки у володіннях польських, але, мабуть, і в чеських, і в Шведській країні, і в державі Голландській, і в горах Німецьких. У цієї грізної фортеці є [ще] легкий опорний пункт. Проте в тому ж напрямку створений і великий опорний пункт, і фортеця знаходиться під його захистом. Навіть сам Абаза-паша, під час перебування у якості вали Очакова, сімдесят сім днів облягав фортецю, але, не досягнувши успіху, безславно повернувся в Силістру».
Евлія Челебі дуже влучно помітив головну особливість Кам’янецької твердині: «...рівних їй немає не тільки у володіннях польських, але, мабуть, і в чеських, і в Шведській країні, і в державі Голландській, і в горах Німецьких». У XVI-XVII ст. Кам’янець дійсно був однією з найпотужніших європейських фортець. Деякі її оборонно-технічні споруди стали вершиною фортифікаційної архітектури всієї Східної Європи.
Історія Кам’янця йде в глибоку давнину, ансамбль його оборонних споруд формувався впродовж багатьох сторіч. Облишимо наскільки романтичні, настільки й безпідставні розповіді проте, що нібито на місці Кам’янця колись розташовувався римський військовий табір, а саме місто нібито вперше згадується Птолемеем (II ст.) під назвою Клепідава. «Немає... ніякої достовірної підстави приурочування до того місця, на якому існувало стародавнє місто Клепідава, або Петродава, яке було закладене Даками недалеко від р. Дністра, в межах нинішньої Подільської губернії, — писав з цього приводу ще в 1862 р. А. Сементовський, — хоча... показане на стародавніх картах, складених за Птоломеєм, місце знаходження Клепідави не дуже різниться від місцезнаходження нинішнього Кам’янця; але, з іншого боку, позитивно відомо, що в давнину існувало декілька міст, на недалекій від нинішнього Кам’янця відстані, багато з яких давно зникли, не залишивши навіть історії свого імені. Якщо ж ми йтимемо шляхом одних припущень, то, мабуть, ґрунтуючись на стародавній назві одного з джерел Кам’янця, що належали йому, — Гунської криниці, дійдемо до часів Аттіли, перебування якого в цих місцях також поза сумнівом». Дійсно, з назвою джерела Гунська криниця поголос пов’язував перебування поблизу Кам’янця грізного вождя гунів Аттіли. Що стосується римлян, то їм просто нічого було робити на Поділлі, і якщо вже серйозно говорити про римський вплив, який, ймовірно, існував в матеріалах архітектурно-археологічних досліджень пам’яток Кам’янця, то його могли принести сюди лише даки, які тікали від римських завойовників на північ.
За даними археологів, в ІХ-ХІІ ст. на території нинішнього Старого замку вже існували слов’янські поселення, з яких згодом виріс Кам’янець. У ХІІ-ХІІІ рр. це було цілком сформоване місто, яке складалося з дитинця, посаду і навкологоріддя. Дитинець розташовувався на високому мису в південно-західній частині Старого міста. Його територія — близько 3 га — значно поступалася розмірам більш пізнього кам’яного замку. З наземної сторони дитинець захищали рів і вал з дерев’яною стіною, що йшла зверху. На межі ХІІ-ХІІІ ст. дерев’яні укріплення були змінені на кам’яні. В’їзд на територію дитинця розташовувався з південного заходу, ще одні ворота були влаштовані з боку посаду.
У XII ст. Кам’янець входив до складу Галицького князівства. У 1240 р. орди Батия розбили стіни пороками і увірвалися в місто, піддавши мечу його жителів. Після цього перша згадка про Кам’янець знов з’являється в письмових джерелах лише після 1363 р., коли великий князь Литовський Ольгерд, що розбив при Синіх Водах татар, віддав Поділля своїм племінникам, князям Коріатовичам — Юрію, Олександру, Костянтину і Федору, які, за словами літописця, «почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали». Певне, саме при Коріатовичах був знову відбудований Кам’янецький замок; згодом поголос невірно переговорив цю подію, через що і народилася легенда, нібито князі Коріатовичі були засновниками Кам’янця.
Перша згадка про Кам’янецький замок зустрічається в грамоті князя Юрія Коріатовича, датованій 1374 роком. У подальші десятиліття Кам’янець відігравав провідну роль у справі боротьби народів Східної Європи з турецькою агресією. У XVI-XVII ст. Кам’янецьку фортецю називали Antimurale Christianitas — «форпост християнства». Кошти на будівництво нових кам’яних стін і башт Кам’янця жертвували всі: від дрібних шляхтичів і купців, що добровільно розлучалися з частиною свого надбання заради зміцнення міста, до римських пап, що присилали в Кам’янець «милостиню Святого Петра».
Раз по раз на Кам’янець накочувалися хвилі татарсько-турецьких набігів і щоразу відкочувалися назад. У 1528 р. королівські ротмістри Яславський і Скрицький розбили під стінами Кам’янця великий загін татар, і з того часу в історії прикордонної фортеці настає майже 100-річний мирний перепочинок, що дозволив королю Стефану Баторію ще більш укріпити місто і замок. У 1621 р. набіги поновилися. Після Хотинської війни 1621-1822 рр. польська влада стала надавати Кам’янцю особливе значення. Короля Владислава IV, який зійшов на престол в 1632 р., народний стан зобов’язав «сильніше колишнього укріпити місто».
У роки визвольної війни 1648-1654 рр. до стін Кам’янця чотири рази — в 1648, 1651, 1652 і 1653 рр. — підступали козацькі загони, проте щоразу ці напади закінчувалися безрезультатно. Безуспішними виявилися і численні спроби турок і татар оволодіти містом. Фатальна година Кам’янця пробила в 1672 році.
З жовтня 1671 р. турецький султан оголосив Польщі війну, і 4 серпня 1672 р. турецька армія безперешкодно переправилася через Дністер біля Хотина. Величезна сила — близько 100 тис. осіб — на чолі з самим султаном йшла на Кам’янець, а тим часом фортеця була абсолютно не готова до облоги. Захисники Кам’янця в перші ж дні занепали духом, в їх стані почався розбрат. Турецька армія тим часом обклала місто, спрямувавши на нього вогонь більш ніж двохсот гармат. На восьмий день облоги був узятий нападом головний бастіон, підірвана одна з башт замку. 18 серпня 1672 р. фортеця здалася.
Начальник артилерії Кам’янця, німець Геклінг (у різних джерелах його прізвище приводиться по-різному: Гейкінг, Генкінк), уродженець Курляндії, у момент переговорів про здачу підпалив бочки з порохом і підірвав замок; під час вибуху загинули він сам і частина гарнізону. Цей епізод пізніше був використаний Генріком Сенкевичем в романі «Пан Володиєвський» (відомо, що в обороні Кам’янця дійсно брав діяльну участь і загинув польський шляхтич Єжи Володиєвський, стольник перемишльський). Причини вибуху в джерелах називаються різні: за однією версією, Геклінг зважився на цей відчайдушний крок, вважаючи здачу міста ганьбою, наслідком боягузтва і зради; за іншими відомостями, вибух став результатом недбалості чи то п’яних солдатів, чи то якихось «продавців овочів». У будь-якому разі султан Магомет IV прийняв капітуляцію кам’янецького гарнізону і урочисто вступив в місто.
Двадцять сім років Кам’янець залишався в турецьких руках. За цей час були закриті і переобладнані в мечеті багато християнських храмів міста — католицькі, православні, вірменські. Інші були розібрані і спрямовані на будівництво Турецького мосту і ремонт замкових стін і башт. Запрошені турками німецькі, а потім французькі інженери відновили дві зруйновані при облозі 1672 р. башти, вели роботи з посилення фортечних споруд. Втім, за справедливим зауваженням А. Сементовського, «турки, хоча й досить довго володіли Кам’янцем і трималися в ньому дуже сильно, але залишили порівнянр небагато пам’яток будівельного мистецтва. З усього видно, що вони більше зруйнували, ніж побудували».
Тим часом, Річ Посполита не залишала надій повернути собі Кам’янець. Тричі — в 1687, 1689 і 1694 рр. — польські війська намагалися оволодіти фортецею, але щоразу невдало. Саксонський курфюрст Август II Сильний, вибраний в 1697 р. польським королем, при сходженні на престол зобов’язався повернути Кам’янець короні. У вересні 1698 р. він відправив для облоги Кам’янця, на допомогу польським військам, 20-тисячний саксонський корпус, але і на цей раз військове щастя було на стороні турків. Лише в 1699 р., згідно умов Карловицького мирного договору, Кам’янець було повернуто Польщі. Проте з цією ж подією пов’язана втрата Кам’янецькою фортецею колишньої видатної ролі «форпосту християнства». У XVIII ст. вона вже не мала такого значення, як раніше. Проте, польська влада справно асигнували кошти на ремонт і реконструкцію кріпосних споруд. У 1717 р. були відреставровані Російські ворота, у середині XVIII ст. у фортеці велися фортифікаційні роботи під керівництвом інженера Дальке, в 1765 р. король Станіслав Август пожертвував з своїх особистих коштів чималу суму на ремонт укріплень, на згадку про що навіть була вибита медаль.
У 1795 р. Кам’янець-Подільський був приєднаний до Росії. Спочатку царська влада ще розглядала фортецю як можливий опорний пункт на кордоні з Дунайськими князівствами, військовий інженер К. Опперман навіть розробив проект її докорінної реконструкції відповідно до вимог нового часу. Проте після закінчення російсько-турецької війни 1809-1812 рр., коли кордони Росії відсунулися далеко на південь, Кам’янецьку фортецю було вирішено просто ліквідувати. Спочатку вона служила в’язницею, потім тут розташовувалося «арештантське виправне відділення», а до початку Першої світової війни замок був просто покинутий. Занепад стародавньої фортеці відзначав ще А. Сементовський, що побував в Кам’янці-Подільському на початку 1860-х років: «...на дикій обривистій скелі, що з усіх боків омивається каламутними водами Смотрича, який впадає в чистий, швидкоплинний Дністер, тісниться колись славний і нині маловідомий Кам’янець, головне місто розкішної Подолії. Кам’яні напівзруйновані башти стоять з обох боків Смотрича, у самого в’їзду в місто по дорозі з Києва, боязко ліпляться до скель, сумно відображаючись у водах, що омивають їх підніжжя. Нині між цими залишками башт перекинуто легкий дерев’яний місток для пішохідного сполучення між власне містом і передмістям — Польськими фольварками. Широкі кам’яні сходи, що мають близько 400 сходинок, гарно малюючись по обривах скель, є досить зручним і безпечним шляхом для проходу до моста, одна частина якого перекинута через Смотрич, а інша біля старих польських воріт по самій арці їх через вулицю тієї ж назви. Напроти цих воріт, біля великого моста, ще збереглися залишки потрійної кам’яної башти, що щільно притиснулася до стіни, але час, вода і святотатственна рука людини помітно руйнують їх. Нижній ряд віконних амбразур цієї башти, мало підносячись над поверхнею землі, щорічно затоплюється водою, яка, проникаючи всередину будівлі, сильно шкодить його міцності. Проїхавши Польські ворота, при яких замість вартових майже завжди можна знайти двох або трьох жебраків, що сидять під кіотом із зображеннями св. сімейства Св. Яна, покровителя мандруючих, і Св. Марії Магдалини, і які тужливим наспівом під акомпанемент ліри розповідають про давно минулі події Подільської України...»
Закладені в XIV ст. оборонні споруди Кам’янця в XV-XVI ст. неодноразово розширювали і перебудовували. Суворі обривисті скелі над річкою Смотрич стали природним постаментом для стін і башт кам’янецької твердині.
«Щоб зрозуміти, чому Кам’янець був колись неприступною фортецею, необхідно уявити собі природне місцеположення Кам’янецького замку і міста, — писав в 1928 р. Е. І. Сецинський. — Річка Смотрич, біля якої лежить Кам’янець, тече в глибокому руслі, так що її береги часто виглядають, як наче прямовисні стіни. Течія річки дуже звивиста, з вигинами або, як іноді говорять, з меандрами. У тому місці, де стоїть Кам’янець, Смотрич своєю течією створює дивовижний вигин, майже кільце: обтікає навколо високої гори і, не доходячи до свого русла на декілька метрів, повертає і тече далі, несучи свої води до Дністра. На цьому острові стоїть так зване «місто» — стародавня частина Кам’янця. У тому місці, де Смотрич, огинаючи острів, немовби сходиться зі своїм руслом, стоїть на мису, утвореному двома ярами, Кам’янецький замок. З’єднується він з містом вузенькою смужкою скелі, Турецьким мостом, що нагадує стіну. І замок, і місто захищені глибокими ярами; ці яри навколо міста і навколо замку мають круті схили, майже стіни. Русло Смотрича має тут ширину 150-250 метрів. Ці обриви-стіни, подекуди підправлені людською рукою, створювали природну фортецю...»
Через цю природну неприступність Кам’янець ще в середні віки називали «фортецею, рукою Бога побудованою». Проте все місто, незважаючи на його природну неприступність, було оточене ще і товстими, і високими кам’яними стінами з прорізаними в них амбразурами і бійницями; залишки цих стін і понині збереглися в багатьох місцях. Польський історик Бельський, описуючи похід турецького султана Османа II в 1621 р., розповідає, що коли султан побачив стіни і башти Кам’янця, то із здивуванням запитав оточуючих його сановників: хто побудував цю фортецю? «Сам Бог», — відповіли йому. «Ну хай же Бог і бере її», — підсумував султан і наказав своїм військам відступати.
Оборонні споруди Кам’янця складаються із Замку і міських укріплень. У зовнішньому вигляді Замку поєдналися грізна велич, мальовничість і гармонія. Його ансамбль розташувався біля єдиного входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок, і складається з двох частин: Старого замку з кам’яними стінами і баштами і Нового замку, оточеного ровами і земляними валами (городяни так і називають його — Вал).
Старий замок займає територію близько 1,5 га. У плані він є витягнутим чотирикутником неправильної форми, що повторює форму вузького обривистого мису, на якому побудований замок. Максимальна довжина його досягає 180 м, а ширина — 50 м. Розміри Нового замку, план якого близький до трапеції, значно більше: довжина — 220 м, ширина — 250 м, а загальна площа — близько 3 га.
Старий замок оточують кам’яні стіни з 11 баштами найрізноманітнішої форми — круглими, гранованими, квадратними. Це розмаїття архітектурних форм додає замку рідкісної мальовничості. Чотири башти — Чорна, Ланцкоронська (Друга Лядська), Рожанська і Сторожова (Скельська) — поставлені з північної сторони, ще чотири — Лядська, або «Ковчег арцибіскупський», Тенчинська, Ковпак і Папська (або Юлія II) — з південної сторони, дві сполучені одна з одною башти — Нова і Денна — височіють в західному краю мису, а в північній частині знаходиться окремо розміщена Водяна башта, де був влаштований водопідіймальний механізм, що подавав воду з річки. В’їзд на територію замку розташований зі сходу, з боку міста. Оточений стінами довгий вузький майданчик внутрішнього двору, на якому колись стояв костьол Св. Станіслава, в даний час порожній; під товщею землі зберігаються залишки фундаментів якихось споруд.
У першій чверті XVII ст. з південно-західної сторони Старого замку під керівництвом військового інженера Теофіла Шомберга почалося будівництво так званого Нового замку — високих земляних валів з влаштованими в їх товщі казематами. Вали оточують широкі і глибокі рови, викладені тесаним каменем. Новий замок збудований за типом горнверка — цей тип фортифікації, що зародився в XVI ст. у Нідерландах, набув широкого поширення в Європі на межі XVI-XVII ст. Класичний горнверк — це укріплення, що складається з двох напівбастіонів, сполучених куртиною, унаслідок чого споруда набувала вигляду рогів (з нім. «horn»). Горнверк дозволяв збільшувати глибину оборони.
Сполучає замок з містом високий вузький Турецький міст, перекинутий через Смотрич. Відомо, що він існував ще в XV ст. і спочатку був арочною конструкцією. У 1672 р. міст серйозно постраждав під час облоги Кам’янця турками. В період 27-річного турецького владарювання міст реконструювали, для чого було використане каміння зруйнованого кармелітського монастиря. В ході реконструкції арки заклали, внаслідок чого міст став виглядати, як справжня кріпосна стіна. Перед самим в’їздом на міст до 1876 р. стояла чотирикутна башта, а на виїзді височіла ще одна проїзна башта, кругла. Стіна її, звернена до міста, була пофарбована червоною фарбою, тому башта носила назву Червоних воріт. За нею починалася лінія міських укріплень.
Міські укріплення, зведені у XIV-XVIII ст., тягнулися уздовж зовнішньої пругу обривистих скель овального півострова, що утворюється петлею річки Смотрич. Місто мало троє воріт: одні розташовувалися з боку замку, двоє інших — з південної і північної сторін. Всі ворота були добре укріплені і перетворені на могутні вузли оборони. З боку замку в’їзд в місто захищав могутній бастіон, споруджений на кошти вірменської общини Кам’янця (у XVI ст. вірмени складали вельми значну частину населення міста). У XIX ст. цей бастіон був засипаний землею і перетворений на терасу так званого Старого бульвару. У північній частині міста розташовуються Польські, а в південній — Російські ворота, кожні з яких є унікальною системою фортифікацій. Укріплення воріт складаються з барбакану, надбрамних і декількох глухих башт, розташованих на обох берегах Смотрича. Така система розміщення дозволяла створити шлюзи, що піднімали у разі військової небезпеки рівень води в річці на декілька метрів. В результаті вузький річковий каньйон повністю затоплювався водою і місто ставало неприступним. Надбрамні башти мали підйомні мости і опускні ґрати. Польські, вони ж Лядські або Вітряні, ворота служили головним в’їздом в місто. їх захищала величезна кругла п’ятиярусна Баторієва башта, зведена в 1564-1565 рр. і перебудована в 1585 р. при королі Стефані Баторії. У 1780-х роках башта була надбудована ще двома ярусами, після чого за нею закріпилася інша назва — Семиповерхова.
У північно-західній частині міських укріплень розташовується Турецький бастіон. Поставлений на перепаді двох терас, він має майже квадратну в плані форму зі стороною 35,5 м. Закладений ще в XV сторіччі, бастіон був значно перебудований турками в кінці XVII ст. Основу його складають чотири склепінчасті каземати, що відносяться до дотурецьких часів. Висота бастіону з південної сторони складає більше 11 м, із західної — більше 9 м.
У наші дні стародавня Кам’янецька фортеця є справжнім музеєм середньовічної фортифікації. Не дивлячись на всі втрати, вона залишається унікальним за масштабами і художньо-історичним значенням ансамблем оборонної архітектури. Вечорами, за словами А. Сементовського, «вся ця маса будівель перетворюється немовби на один колосальний палац з десятками поверхів, куполів, балконів і колон. В’їзд на гору здається нескінченним. Вітряна башта уявляється колосом, вершина якого губиться в хмарах. Навіть каламутні хвилі Смотрича, відображаючи в собі незліченні ряди вогнів і зірок, дістають якоїсь особливої краси і величавості. А південно-західне небо, неосяжне мешканцем холодної півночі, з міріадами зірок, покриваючи цю картину безмежним розкішним шатром, остаточно додає Кам’янцю такої чарівливої краси що, здається, ніколи не намилувався б ним, ніколи б не хотів бачити його інакше».
