Унікальною особливістю Поділля є наявність тут великої кількості печерних монастирів, вирубаних в прибережних скелях над Дністром. Свого часу їх налічувалося близько двадцяти. До найвідоміших і найбільш стародавніх належить Бакотський монастир (Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н). виникнення якого пов’язане з існуванням тут в середні віки літописного міста Бакота. Це місто, розташоване на лівому березі Дністра, в XII—XIII ст. було адміністративним і культурним центром Пониззя. Перша згадка про Бакотський монастир зустрічається в «Літописі великих князів Литовських» (XIV ст.), причому з літописного тексту ясно витікає, що на той час обитель вже існувала. А археологічні дослідження показали, що заснований був монастир ще в XI ст. і продовжував діяти принаймні до середини XV ст. Місцевий переказ стверджує, що заснував монастир ніхто інший, як преподобний Антоній Печорський: йдучи до Києва з Афону, він нібито зробив зупинку на Дністрі і власноручно «прокопав» печеру в крутому і обривистому схилі високої Білої гори. У середині XIII ст. монастир був зруйнований татарами. Відновлений в 60-х роках XIV ст., він на початку 1430-х років знов піддався руйнуванням. Остаточно своє існування монастир припинив в XV ст., ймовірно, після того, як після обвалу скелі центральна частина монастирського комплексу була засипана.
У 1891-1892 рр. залишки Бакотського монастиря досліджувалися професором В. Б. Антоновичем, масштабні розкопки велися тут на початку 1960-х років. Як виявилось, монастирський комплекс розташовувався на двох рівнях. Вхід був влаштований у верхній частині і був майстерно вирубаною гвинтоподібною печерою, яка величезною спіраллю в два обороти сходила вниз. У нижньому ярусі знаходилися двоповерхова церква, стіни якої були розписані водяними фарбами, і декілька келій-печер. Обидва поверхи підземної церкви з’єднувалися кам’яними сходами. Маленький — завширшки всього 9 м — храм був розділений підпірними стовпами на три нефи.
Від бічних нефів углиб скелі вели коридори, що служили монастирською усипальнею. Тут, в стінах і в підлозі, були вирубані продовгуваті ніші завдовжки 1,6-1,9 м, в яких, судячи з виявлених в них людських кісток, здійснювалися поховання. На стінах підземного храму збереглися написи «Поблагослови Христос Григорія ігумена, що дав силу святому Михайлу» і «Григорій спорудив місце це». На думку академіка М. М. Тихомирова, один з цих написів слід датувати межею ХІ-ХІІ ст., інший — межею ХІІ-ХІІІ ст.
Преподобному Антонію Печерському поголос приписує і заснування Лядовського печерного монастиря (Вінницька область). Він розташований у гирлі річки Лядова, лівої притоки Дністра. Відомо, що Лядовський монастир існував вже в XI ст. Одна з трьох його скельних церков дійсно присвячена Антонію Печерському, але чи є це даниною традиції або відображає реальний факт з історії монастиря — сказати важко. Церква Антонія Печерського цікава тим, що не тільки вона сама, але і все її убрання — іконостас, престол, жертовник і інше — було витесано з каменя. У величезних монолітах білого вапняку вирубані і два інших скельних храми - Усікновення голови Іоанна Предтечі і Параскеви П’ятниці, сполучені проходом у вівтарній частині, де і зберігся вирубаний з моноліту престол. Праворуч від проходу розташовувалися келії.
Лядовський печерний монастир залишався діючим протягом майже тисячі років. Життя насельників обителі відрізнялося особливим аскетизмом. Тут суворо дотримувалися афонських традицій, принесених, як вважається, самим Антонієм Печерським. Щорічно в день усікновення голови Іоанна Предтечі в монастир стікалися натовпи прочан, про що нагадує сьогодні безліч написів XVII-XIX ст., вирізаних на вапнякових скелях.
У 1930-х роках комуністи ліквідували монастир, розгромили унікальні скельні храми. Дивом уціліли лише маленька церква Антонія Печерського і одна печерна келія. Відродження стародавньої обителі почалося в 1998 р. Нині Лядовський скельний комплекс є діючим православним монастирем.
