Коли в 1864 р. на місці старої єпископської садиби в Чернівцях почалося спорудження величезного комплексу резиденції буковинських митрополитів, пожвавилася вся економіка краю: величезний об’єм будівельних і обробних робіт потребував залучення не менш величезних ресурсів. Почалася розробка кар’єрів в багатих вапняком і пісковиком придністровських селах, в Чернівцях заробили два цегляних і керамічний заводи, була створена спеціальна школа майстрів.
Ініціатором цього масштабного будівництва став буковинський православний єпископ Євгеній Гакман (1793—1873 рр.). З серпня 1835 р. він керував Чернівецькою єпархією. Його стараннями буковинська кафедра була піднята спершу до рівня архієпископії (1870 р.), а потім митрополії; у 1873 р. їй підпорядковувалися дві православні єпископські кафедри в Далмації (Хорватія). 23 січня 1873 р. Євгенія Гакмана було зведено в сан митрополита Буковини і Далмації, але вже 31 березня того ж року він помер, і добудування величного комплексу резиденції митрополитів відбувалося за часів його наступників — Теофілі Бенделе і Теоктисте Блажевіче.
Для створення проекту було запрошено Йосипа Главку (1831-1908 рр.), відомого чеського архітектора і ученого, автора багатьох споруд в Чехії і низці західноєвропейських міст. У своїй творчості Главку сповідував принцип «народності». Над проектом чернівецької резиденції він працював майже п’ять років. Главку був добре знайомий з палацовими ансамблями Відня та інших європейських міст, з візантійською храмовою архітектурою, з архітектурою монастирів Молдови і Південної Буковини — Путни, Сирета, Драгомірні.
Будівництво резиденції почалося в 1864 р., тривало 18 років і повністю завершилося тільки у 1882 р. З Відня, Праги та інших міст Австро-Угорщини до Чернівців приїжджали відомі майстри і будівельники. В їх числі були художники Карл Йобст і Карел Свобода, які займалися оформленням інтер’єрів. Загальна вартість робіт склала 1 млн. 750 тис. флоринів.
Комплекс резиденції митрополитів виріс на високому, пануючому над містом горбі. Здалека ансамбль створює враження середньовічного замку: жовто-рожеві цегляні стіни, прикрашені керамічними вставками і різьбленим каменем, стрункі башти, високі зубчаті шпилі, круті скати крівель з поливної черепиці, викладені білим, блакитним, зеленим і коричневим килимовим візерунком. Над всією цією пишністю підноситься величезний купол Семінарської церкви. Крім неї, в комплекс резиденції входять палац митрополитів, семінарія і школа псаломщиків, розташовані з трьох боків великого внутрішнього двору. Всі будівлі побудовані в стилі неоромантизму. їх відрізняє прекрасна майстерність виконання, особливо деталей з цеглини і кераміки. Виділити який-небудь основний архітектурний мотив в цьому химерному ансамблі складно: поряд з елементами романського стилю і готики є сусідами форми мавританської, візантійської і румунської архітектури, а в керамічному декорі можна помітити вплив українського народного орнаменту. В результаті зміщення всіх цих рис було створено образ, який приголомшив своєю оригінальністю.
Ансамбль резиденції митрополитів розкинувся на площі 12 гектарів, вісім з яких займає прекрасний ландшафтний парк з гротом, фонтаном і рідкісними породами дерев. З трьох боків парадного двору розташувалися палац митрополитів, зліва від нього — семінарія з монументальною церквою Трьох Святителів, справа — школа псаломщиків. Четвертий бік відокремлено від вулиці огорожею, в центрі якої створені монументальні трипрогінні ворота. У східній частині комплексу розмістилися господарські споруди.
Двоповерховий палац (1864-1876 рр.) в плані має форму розтягнутої букви «н». Будівельники додали йому якомога більшої парадності. З трьох боків палац вінчають складні ступінчасті фронтони, фасади прикрашають численні різьблені та керамічні декоративні деталі складного малюнка, вікна обрамлено декоративними наличниками. Головний вхід відмічено трипрогінним арочним портиком, на який виходить балкон Мармурового (Синодного) залу. Цей двосвітний 20-метрової висоти зал є одним із головних приміщень палацу. Він має відмінну акустику: тут проходили засідання синоду Буковинсько-Далматинської митрополії, і учасники добре чули один одного. Оточений по периметру двоярусною арочною галереєю, зал був пишно оброблений різними породами мармуру, прикрашений розписом, мав різьблену дерев’яну стелю. Ескізи фресок створив чеський художник Карел Свобода в 1868-1870 рр. Автор зобразив окремі епізоди з історії православної церкви і буковинської зокрема. К. Свобода мав намір особисто втілити свої задуми в життя, проте смерть в 1870 р. не дозволила художнику здійснити задумане.
У 1944 р., під час пожежі, Мармуровий зал, як і інші приміщення палацу, сильно постраждав. Післявоєнна реставрація частково повернула цій перлині минулий вигляд, але не відродила, і взагалі не змогла відродити колишню пишність.
Праворуч від палацу височіє прямокутна будівля, увінчана баштою з годинником. Це — колишня школа псаломщиків; тут також розміщувалися готель для приїжджих, музей церковного мистецтва і невелика фабрика з виготовлення свічок. Двоповерховий корпус було побудовано в 1874 р. Над ним піднімається чотирьохярусна башта з годинником. Увінчана півсферичним куполом, вона перекликається з семінарською церквою, яка знаходиться навпроти, додаючи ансамблю досить характерного силуету. Верхні яруси башти по периметру оточено зубцями, бічні ризаліти увінчано ступінчастими фронтонами. Високі крівлі покрито візерунчастим килимом кольорової черепиці.
15 квітня 1867 р. єпископ Євгеній Гакман заклав перший камінь в основу семінарської церкви Трьох Святителів. Храм побудували та освятили лише в 1882 р. У зовнішньому вигляді церкви поєдналися традиції візантійської і романської архітектури. Центральний купол на високому барабані спирається на чотири могутні пілона, чотири стовпи, які примикають до стін, підтримують кутові главки. Інтер’єр прикрашено з надзвичайною пишністю та багатством. Зберігся оригінальний різьблений позолочений іконостас. Купол і стіни розписано тонким геометричним орнаментом і фресками на євангельські теми, створені художниками К. Йобстом, І. Кляйном, Є. Бучевським та Є. Максимовичем.
Двоповерхові переходи сполучають церкву Трьох Святителів з великим П-подібним в плані семінарським корпусом (1870 р.). Його архітектура повністю відповідає загальному вигляду ансамблю — ті ж високі ступінчасті фронтони, круті крівлі, яскравий кольоровий черепичний орнамент. Внутрішні приміщення прикрашені розписом, мозаїкою з різних порід каменя, різьбленими деталями.
У 1877 р. поряд з резиденцією було закладено ландшафтний парк. Він починається одразу за палацом митрополитів. До наших днів тут збереглося багато рідкісних порід — пробкове дерево, пірамідальні туї, магнолії, тис, тюльпанове дерево. В глибині парку створено штучне водоймище і грот, а на центральному майданчику перед фасадом корпусу встановлено бронзовий бюст архітектора І. Главки. З боків від нього б’ють струмені двох невеликих фонтанів.
Будівлі резиденції сильно постраждали під час Другої світової війни і були відреставровані в 1957-1964 рр. Сьогодні тут розміщуються три факультети Чернівецького національного університету.
