Більше трьох століть село Сокиринці (Чернігівська обл., Срібнянський р-н) залишалося у володінні сім’ї Галаганів. А почалося все в 1716 р., коли цар Петро І подарував ці землі чигиринському і прилуцькому полковнику Ігнату Галагану — за вірну службу. У 1709 р. Галаган, зрадивши гетьману Мазепі, зі своїм загоном чисельністю в тисячу козаків перейшов на сторону царя, а за декілька місяців до Полтавської битви він разом із загоном полковника Яковлева був посланий на Запоріжжя. Галаган, який чудово знав місцевість, допоміг царським військам захопити Січ. У полон потрапило близько 300 козаків. Яковлев наказав відправити знатних полонених до царя, а інших страчував на місці. Запорізька Січ була спалена і зруйнована.
За зраду Галагана було щедро сплачено: він став одним з найбагатших поміщиків в Лівобережній Україні. З сусідами він поводився досить безцеремонно: у 1719 р. прилуцькі козаки звинуватили Галагана «в образах і утисках», в тому, що він побудував хутір на вольній полковій землі і не пускає козаків косити на ній сіно. Ігнат поклав початок величезним статкам сім’ї Галаганів, яка до XVIII ст. володіла більш ніж 10 тис. душ селян.
Найвідомішим представником цього роду був Григорій Павлович Галаган (1819-1888 рр.), шостий за рахунком власник Сокиринців. Крупний громадський діяч, меценат, етнограф-любитель і, на відміну від свого далекого предка — українофіл, він залишив по собі добру пам’ять. Г. П. Галаган був членом заснованої в 1859 р. в Києві громадської організації української інтелігенції «Громада», в 1873-1875 рр. очолював Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Він був особисто знайомий з Т. Г. Шевченком і Н. В. Гоголем, вніс великий внесок у вивчення народної пісенної творчості, видавши цілий ряд етнографічних збірок: «Збірка етнографічних матеріалів, що стосуються Малоросії», «Південноруські пісні з голосами», «Докладний опис малоросійської вертепної драми у тому вигляді, як вона збереглася в с. Сокиринцях» та ін. Прославився Галаган і на суспільному терені: брав активну участь у підготовці селянської реформи 1861 р., пізніше був головою з’їзду мирових суддів Прилукського повіту, дворянство Борзненського і Прилукського повітів не раз обирало його своїм очільником. У 1871 р. Г. П. Галаган заснував Сокиринецьке сільське ощадно-позикове товариство, пожертвувавши для цих цілей З тис. рублів, в тому ж році відкрив в с. Дехтярі ремісниче училище, віддавши під нього власну садибу. На згадку про свого померлого в 16-річному віці єдиного сина Павла Г. П. Галаган заснував в 1871 р. в Києві Колегію Павла Галагана — закритий середній учбовий заклад для хлопчиків.
Сьогодні садиба Галаганів в Сокиринцях є одним з чотирьох палацово-паркових ансамблів України, що збереглися до наших днів практично в первозданному вигляді. Будівельником палацу був архітектор П. А. Дубровський, керівник Київської губернської креслярської майстерні.
Основні споруди палацового ансамблю відносяться до 1823— 1831 рр. Створюючи його, архітектор керувався канонами суворого і урочистого стилю ампір. Всі головні споруди — брама, група будівель при в’їзді і палац — розташовані на одній осі. Ця незрима вісь, що пов’язує палац з селом Сокиринці, перетинає всю територію садиби.
Довга 300-метрова алея веде від воріт до двоповерхового палацу (1824-1831 рр.), увінчаного круглим декоративним куполом. Його композиція типова для садиб початку XIX ст.: до центрального корпусу прилягають симетрично розташовані флігелі, сполучені з ним критими одноповерховими переходами. На головному фасаді красується восьмиколонний іонічний портик, з паркової сторони палац прикрашає портик з шістьма здвоєними іонічними колонами. Для виходу в парк з другого поверху влаштований широкий пандус, прикрашений балюстрадою, декоративними вазами і скульптурами античних богинь. Загальна довжина палацу з бічними крилами складає 105 м.
У центрі першого поверху — вестибюль. Звідси парадні сходи ведуть на другий поверх, через аванзал в зал танцювальний, який займає центральне місце в будинку. Наліво від нього — їдальня і кімнати для гостей, направо — вітальня, спальня, кабінет. Декоративне оздоблення інтер’єрів досить нехитре. В обробці парадних приміщень використані орнаментальне ліплення, коринфські колони, і пілястри. Найрозкішніше виглядає танцювальний зал, прикрашений двоколонним портиком коринфського ордера.
Із службових споруд садиби, що включають господарські флігелі (1825-1831 рр.), стайню (1830-і роки) та ін., найбільший інтерес представляла оранжерея, побудована в 30-і роки XIX ст. Це єдиний приклад споруди подібного роду на Лівобережжі. Оранжерея була цілим комплексом споруд, що включали огорожу, головний вхід і теплиці площею 0,3 га.
До палацу прилягає обширний романтичний парк з великим ставком, гротом, містками і альтанками площею близько 60 га. Колись парк в Сокиринцях був ще більшим, і за ставком просто зливався з лісом. Створювався він впродовж декількох десятиліть, починаючи з кінця XVIII ст. А ось більшість паркових споруд відносяться вже до 1826-1829 рр. і пов’язана з ім’ям архітектора П.А. Дубровського. До їх числа належать Готичний і Червоний мости, прекрасна альтанка-ротонда (1829 р.), споруджена на штучному пагорбі над озером. В цілому ж парк в Сокиринцях є унікальним прикладом гармонійного поєднання архітектури і ландшафту.
Сокиринці пов’язані також з ім’ям відомого українського кобзаря Остапа Вересая (1803-1890 рр.). Тут він жив в останні роки свого життя, тут був і похований. У садибному парку нині встановлений пам’ятник О. Н. Вересаю. Щорічно на традиційний фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаеве свято» сюди з’їжджаються кобзарі з усієї України.
