Скелі Довбуша є не менш популярними у скелелазів, ніж відомі Красноярські стовпи в Сибіру. У цих унікальних природних утворень є багато спільного. Різниця, мабуть, лише в тому, що Красноярські стовпи складаються з граніту, а Скелі Довбуша — з дуже твердого пісковику.
Розташована ця дивовижна пам’ятка природи поблизу села Бубнище (Івано-Франківська обл., Долинський р-н; до 1960 р. Скелі Довбуша називалися «урочище Бубнище»). Над вершинами буків і ялин, які покривають гірські схили, здіймаються величезні, схожі на башти пісковикові стовпи заввишки 30-40 метрів. За багато століть природа чимало потрудилася над тим, щоб додати цим «скульптурам» фантастичного вигляду. Багато хто з них носить власні імена — «Вітряк», «Лялька», «Броненосець», «Відьма», «Одинець», «Шуршун», найвищий — «Тюльпан» (близько 40 м). Дика чаруюча краса скель та природні печери у всі часи привертали увагу людей. Тут існувало язичницьке святилище, потім — невеликий скит, де жили ченці-відлюдники, за часів татарських набігів печери серед скель служили притулком для місцевих жителів. За переказами, в першій половині XVIII ст. тут переховувався загін легендарного опришка Олекси Довбуша. У 1745 р., вже після смерті героя, його брат Іван зробив звідси набіг на Болехів.
У Скелях Довбуша уціліли залишки печерних місць для проживання, а біля основної групи (заввишки до 30 м) збереглися ще і сліди якихось оборонних споруд — рову і земляного валу. Під їх захистом знаходилися три печери, одна з яких, заввишки до 1,6 м, мабуть, служила житлом (тут дотепер видно вирубані в скелі кам’яні лежанки), друга, заввишки 2,3 м — стайнею, а третя, найменша — складом і кухнею. У розколині між скелями влаштовані сходи, по яких можна підійнятися на вершину.
Ще з середини 1960-х років Скелі Довбуша стали популярними серед альпіністів, скелелазів і просто любителів туризму та активного відпочинку на природі. Підраховано, що з тих пір тут побувало не менше двох мільйонів чоловік. Деякі навіть взимку вправляються в скелелазінні. Сама природа влаштувала тут грандіозний тренажер для вироблення навиків підкорення гірських вершин. Умови підйому — найрізноманітніші: скелі «Одинець» і «Броненосець» є доступними для новачків, а от на вершину «Відьма» можуть піднятися лише професіонали.
Популярності Скель Довбуша в чималій мірі сприяло створення тут рекреаційної зони, а в 1981 р. ботаніко-геоморфологічний резерват «Скелі Довбуша» одержав статус пам’ятки природи республіканського значення.
