Не так вже багато пам’яток України поки-що внесено в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До таких шедеврів, що отримали міжнародне визнання, належить ансамбль історичного центру Львова — видатний приклад поєднання архітектурних і художніх традицій, характерних для східної частини Європи.
За кількістю історико-архітектурних пам’яток (близько 2 тисяч) Львів займає перше місце в Україні. Своєю неповторною красою він виділяється не тільки серед українських міст, але і серед міст усієї Східної і Центральної Європи, де конкуренцію йому можуть скласти тільки Прага і Краків. Історичний центр Львова — це справжній музей просто неба. Різні епохи і різні архітектурні стилі злилися тут в дивно цілісний, гармонійний ансамбль.
Львів був заснований у середині XIII ст. князем Данилом Романовичем Галицьким і названий ним на честь свого старшого сина — Льва. Місто, що знаходилося на перехресті найважливіших міжнародних торгових шляхів, швидко розрослося, ставши одним з найбільших ринків Східної Європи. Вже в перші десятиліття існування Львів набув інтернаціонального характеру: відомо, що в XIII-XIV ст. тут існувало близько десяти православних, щонайменше два католицьких, три вірменських храми. Тут жили українці і поляки, вірмени і євреї, чехи і молдовани, серби і волохи, німці і угорці, греки і італійці, французи і шотландці, татари і перси. Цікавий опис Львова залишив в другій половині XVII ст. турецький мандрівник Евлія Челебі.
«Це дуже багате, впорядковане і приємне місто. Багато щедрих па багатства рівнин і долин його подібно до персидських алей, обсаджених пальмовими гаями, доходять до областей Краківських і Данцигських. По ним течуть річки. Все населення тут успішне і заможне... Ця фортеця, яка утворює величезне коло в долині, покритій лугами і усіяній тюльпанами, і знаходячись далеко від підніжжя Львівських гір, вона нагадує столицю Аравії. Фортеця побудована поряд з містом у величезній низовині і є міцним, надійним і сильним укріпленням. Вона невелика, в ній є тільки п’ятсот будинків, башти, всі криті тесом, церкви з дзвіницями. Арсенал і гармати ізольовані [один від одного] і дуже великі, оскільки у цього міста дуже багато ворогів... Є сорок п’ять укріплених башт, але скільки кроків в колі складають внутрішні фортеці, цього я не знаю.
...Місто, яке розташоване в обширній низовині, довкруги обнесене рядом ровів і в колі складає рівно тридцять сім тисяч кроків. Є всього двадцять шість воріт. Всього в стінах сімдесят кутів і в кожному з них є укріплення з амбразурою. Всього в ньому вісімдесят чотири тисячі дерев’яних і критих тесом упорядкованих палаців.
Але є і маленькі будиночки бідняків без виноградників і садів. Всього на базарі сім тисяч крамниць і в кожній з них декілька сонцеподібних дівчат займається торгівлею... Як сказав поет:
Базар прекрасний той я обійшов навколо.
Немає ворожнечі тут, і друг там в кожній з тих крамниць.
Є близько ста маленьких церков і сорока монастирів з дзвіницями, в кожному з яких [живе] по двісті, триста ченців. Є сорок чудових, чудових заїжджих будинків, шість пічних лазень. Дуже багато білого хліба, яблук, груш, слив. У суконних майстернях, яких налічується близько семи тисяч, виробляються різні сорти польського сукна. Всі робочі — євреї, бо немає в цьому місті народу, який би був численнішим за євреїв. Багато також вірмен, але циганів і хорватів немає. Проте серед торговців є лази, перси, угорці, франки і представники різних народів».
Як і більшість середньовічних міст, Львів був добре укріпленою фортецею. Після пожежі 1381 року, у вогні якого загинув старий княжий Львів, король Казимир III розпорядився побудувати на місці колишнього дитинця на горі нову фортецю, що одержала назву Високого Замку. Це була порівняно невелика споруда з баштами по кутах і центральною високою баштою-донжоном. До початку XVIII ст. Високий Замок втратив своє оборонне значення, і через декілька десятиліть був розібраний. У 1830-х роках на його місці був розбитий парк.
До середини XV ст. у цілому склалася система міських фортифікацій: кам’яні стіни з баштами, вали і рови. У місто вели побудовані в 1380-х роках Галицька і Краківська брами. До наших днів дійшли лише декілька оборонних споруд середньовічного Львова: Міський арсенал (1555, 1573-1575 рр.), Порохова башта (1554-1556 рр.) — яскраві зразки військово-оборонної архітектури епохи Ренесансу.
Серцем, осереддям суспільного, економічного і культурного життя старого Львова служила площа Ринок. Тут знаходилися магістрат, палаци і будинки іменитих городян, тут торгували, вершили суд і розправу. «Це досить широка квадратна площа, оточена високими гарними кам’яними будинками, — писав на початку XVII ст. автор першої хроніки Львова Ян Альнпек. — Тут можна бачити купців зі всіх країн, вони прибувають в це місто як до торгового складу зі всієї Європи і Азії, а найбільше — греків, турок, вірмен, татар, молдован, угорців, німців, італійців».
Нині площа Ринок є справжнім музеєм просто неба. У її зовнішньому вигляді, як в краплі води, відобразилася вся історія львівської архітектури XVI-XIX ст.: від ренесансу до бароко, від класицизму до модерну. У створенні ансамблю площі Ринок брали участь найкращі львівські архітектори — П. Красовський, М. Градовський, П. Барбон, П. Римлянин, Б. Меретин, М. Урбаник, С. Фессингер.
Майже квадратну (142х129м) площу оточують сорок чотири будинки. Кожен з них — пам’ятка архітектури, з багатьма пов’язані важливі історичні події. Архітектурний образ площі складався на межі XVI—XVII ст., в період становлення і розквіту львівського ренесансу, проте подальші століття додали до зовнішності ансамблю безліч нових рис, втім, аніскільки не зіпсувавши загального враження. В цю струнку симфонію вплітаються і відгомони набагато більш далеких епох: багато будинків на площі Ринок побудовані на місці зруйнованих пожежею 1527 р. готичних будівель, на їх фундаментах і нижніх поверхах. Характерні для готики нервюрні склепіння, хрестові перекриття, загострені стрілчасті арки можна і зараз побачити на фасадах і в підвалах будинків. Обдарованість і винахідливість майстрів, які впродовж багатьох десятиліть створювали цей неповторний ансамбль, позначається в декоративному оздобленні будівель — стриманому і на рідкість вишуканому. Чого тут тільки не побачиш! Лиштви і портали, облямовані білокам’яним різьбленням, пілястри і балкони, фантастичні маски, рельєфи, фігурні консолі... Ці поєднання самих різнорідних елементів не тільки не псують зовнішнього вигляду площі, але і додають їй особливої чарівності.
До кращих споруд на площі Ринок належать будинок «Чорна кам’яниця» (1588-1589 рр.) і будинок Корнякта (1571-1580 рр.). З останнім пов’язана історична подія: в його стінах в 1686 р. був підписаний «вічний мир» між Річчю Посполитою і Московською державою, за умовами якої Польща відмовлялася від своїх претензій на Київ і Лівобережну Україну. Прикрасою будинку є високий атик, увінчаний своєрідними кам’яними фігурами короля з скіпетром. шести лицарів в обладунку, з мечами, щитами і піками, волютами у вигляді дельфінів.
У центрі площі височіє ратуша, увінчана 65-метровою баштою. Перша згадка про Львівську ратушу (у ту пору ще дерев’яну) відноситься до 1381 р. В кінці XV ст. вона була кардинально перебудована за проектом архітектора Ганса Штехера, але від цієї будівлі до наших днів дійшли лише невеликі фрагменти, зокрема два кам’яні геральдичні леви, що охороняють головний під’їзд. У 1619 р. за проектом Андреаса Бемера була зведена нова будівля ратуші з високою восьмикутною баштою, увінчаною позолоченим залізним левом. Але і ця ратуша не збереглася до наших днів. Нині існуюча будівля Львівської ратуші збудована за проектом Ю. Маркля, Ф. Третера і А. Вондрашки в 1827-1835 рр. У 1851 р. була побудована башта ратуші (архітектор І. Зальцман), на якій через рік встановили головний міський годинник. Не дивлячись на відносно пізню дату збудування, ратуша настільки органічно вплелась в архітектурний ансамбль Львова, що сьогодні вже неможливо уявити силует міста без її монументальної і одночасно дуже стрункої башти. По кутах ратуші в 1793 р. були встановлені фонтани, прикрашені скульптурами Нептуна, Діани, Адоніса і Амфітрити. Автором статуй називають одного з найкращих львівських скульпторів — Гартмана Вітвера (помер до 1828 р.), вихованця Віденської Академії мистецтв.
До якнайдавніших пам’яток львівської архітектури XIII—XIV ст. належать церкви Св. Миколи. Св. Онуфрія і Св. Параскеви П’ятниці. Всі вони дійшли до наших днів у сильно перебудованому вигляді.
Церква Св. Миколи вперше згадується ще в 1292 р. Вважається, що спочатку вона служила придворним княжим храмом, пізніше належала ремісникам шевського цеху. Нині вона є пам’яткою Львова княжої епохи, яка збереглася найкраще. Від будівлі XIII ст. збереглися нижня частина стін і апсид, складених з тесаного білого каменя. Верхня частина стін і крівля відносяться вже до межі XVII—XVIII ст.
Кінцем ХIII ст. датується і закладення церкви Св. Онуфрія. Теперішню будівлю було споруджено в 1550 р. на кошти воєводи князя Костянтина Острозького. Сучасного вигляду, типового для української архітектури, церква набула в результаті декількох реконструкцій XVIII-XX ст. Спочатку храм мав оборонний характер: ще в 1693-1698 рр. він був обнесений стінами, залишки яких збереглися до наших днів. У церковному мурі в 1583 р. був похоронений видатний просвітник, основоположник українського і російського книгодрукування Іван Федоров, «друкар книг перед тим не бачених».
Химерне, ні на що не схоже вивершення П’ятницької церкви сьогодні відіграє в силуеті Львова роль, близьку до тієї, яку відіграє знаменитий храм Діви Марії перед Тином в силуеті Праги. П’ятницьку церкву була закладена ще на межі XIII-XIV ст., проте її теперішня будівля споруджена в 1643-1645 рр. на кошти молдавського господаря Василе Лупу (владарював в 1634-1653 рр.),про що нагадує розташований на південній стіні храму герб Молдавського князівства. В образі П’ятницької церкви присутні риси молдавської, романської, готичної, ренесансної архітектури. Особливо запам’ятовується 44-метрова башта, увінчана маківкою і маленькими главками по кутах. У огорожі церкви поховано декілька молдавських господарів.
П’ятницький храм широко відомий своїм іконостасом — унікальною пам’яткою українського мистецтва (1640-і роки). Його автором вважається живописець Федір Сенькович, творчість якого розвивалася під впливом естетичних принципів Ренесансу.
Однією з найяскравіших пам’яток середньовічного Львова є ансамбль Вірменського собору — маленький куточок Сходу, чудовим чином перенесений на львівський ґрунт. Вірменська громада з’явилася тут, як вважається, ще при князі Данилі Романовичі і відігравала помітну роль у суспільному, економічному, культурному житті Львова. У ту пору багатолюдні громади вірмен існували не тільки в Львові, але і в Галичі, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Бережанах, в інших українських містах. У 1364 р. у Львові була створена єпархія всіх вірмен Русі і Валахії, кафедральним храмом якої став Вірменський собор — унікальна пам’ятка вірменської середньовічної архітектури на українських теренах.
Собор, побудований в 1356-1363 рр., тісно пов’язаний з традиціями національної вірменської архітектури. Фахівці знаходять в його плані і конструкціях багато загального із знаменитим храмом в Ані (Вірменія). Поза сумнівом знаходиться те, що будували собор вірменські майстри, хоча в історичних джерелах згадується Дорінг (Доре, помер у 1384 р.), німець родом з Сілезії. Можливо, що Дорінг лише керував будівництвом, а архітектором все-таки був невідомий вірменський архітектор з Львова, Криму або навіть самої Вірменії. У подальші століття в архітектурний ансамбль Вірменського собору було привнесено багато нового. У 1571 р. архітектор Петро з Лугано (Швейцарія), якого в Львові називали Петром Італійцем або Петром Красовським, побудував восьмикутну дзвіницю; у XVII ст. до собору прибудували ризницю, каплицю, в XVIII ст. звели будинок вірменських архієпископів.
Перші католицькі храми в Львові з’явилися вже в другій половині XIII ст. До найстародавніших з них належать костьоли Марії Сніжної (сер. XIV ст.) і Іоанна Хрестителя (кін. XIV ст.). Перший вже до середини XIV ст. був релігійним центром німецької громади міста. Спочатку дерев’яний, він був відбудований в камені в 1352 р. і надалі не раз реконструювався (особливо кардинально — після пожежі 1623 р. і в кінці XIX ст.). Не дивлячись на всі переробки, він зберігає суворий дух середньовічної романської архітектури.
Велика пожежа 1527 р. знищила велику частину старого Львова. Місто відбудовувалося в епоху, коли в архітектурі вже неподільно панували ідеї Ренесансу. Дуже багато споруд історичного центру Львова пов’язані із зародженням і розвитком цього стилю.
До найбільш яскравих ренесансних пам’яток Львова належить ансамбль монастиря бенедиктинок (1593-1627 рр.), побудований, вірогідно, за проектом Павла Римлянина. Монастирський костьол в першу хвилину воскрешає в пам’яті образи романської архітектури: неприступні стіни з вузькими і високими вікнами-бійницями, могутні контрфорси, складені з великих блоків тесаного каменя. Проте башта костьолу, зведена, вірогідно, вже після пожежі 1623 р., виразно свідчить про творчі принципи Ренесансу: ця башта — одна з найбільш примітних пам’яток львівського Відродження. Її завершують доричний фриз типово ренесансних форм і прекрасний атик, що нагадує вирізану з каменя корону.
Ансамбль Бернардинського монастиря (1600-1630 рр.) відкрив нову сторінку в історії львівської архітектури: тут вперше з’являються перші, ще боязкі ознаки стилю бароко. Вважається, що проект костьолу бернардинців створив чернець Бернард Авелідес, а втілювали його в життя архітектори Павло Римлянин, а після його смерті в 1618 р. — Амбросій Прихильний. Багато рис зближують цю споруду з аналогічними пам’ятками Німеччини, Австрії, Чехії, Польщі; у зовнішньому вигляді костьолу бернардинців присутній дух не італійського, а північного, німецько-фламандського варіанту маньєризму або раннього бароко. За проектом А. Бемера була споруджена 38-метрова башта костьолу, що стала прикрасою не тільки ансамблю монастиря бернардинців, але і всього міста. Разом з баштами Корнякта, ратуші і Латинського собору, куполами Домініканського костьолу і собору Святого Юріївна вона утворює неповторний силует Львова.
До 1830 р. в силует міста впліталася ще одна вертикаль: грандіозна башта костьолу Св. Петра і Павла (костьолу єзуїтів, 1610-1630 рр.). Побудована в 1702 р., вона через сто років настільки занепала, що будь-якої хвилини могла звалитися, так що башту довелося розібрати. Проте і без неї костьол єзуїтів залишається однією з найбільших культових споруд міста Львова (довжина — 41 м, ширина — 22 м, висота — 26 м). За своїми формах він близький до відомої церкви Або Джезу в Римі. У архітектурі Єзуїтського костьолу є багато загального з пам’ятками ренесансної архітектури, проте підкреслена пишнота парадного фасаду, прикрашеного безліччю статуй і різними декоративними елементами, свідчать про настання вже нового етапу в історії львівської архітектури — епохи бароко. Бернардинський і Єзуїтський костьоли відкривають довгу низку пам’яток львівської барочної архітектури XVII — XVIII ст., вершиною якої став знаменитий собор Святого Юра. Змагатися з цим видатним творінням Б. Меретина може тільки Домініканський костьол (1749-1764 рр.), побудований за проектом талановитого архітектора і військового інженера, полковника Яна де Вітте (1716— 1785 рр.). Я. де Вітте служив у гетьмана Йосипа Потоцького і постійно жив в Кам’янець-Подільському, де був комендантом фортеці. Тому керував будівництвом Домініканського костьолу львівський майстер М. Урбаник, після його смерті в 1764 р. — Кшиштоф Мурадович, а завершував будівництво вже С. Фессингер. У 1865 р. за проектом архітектора Ю. Захариевича була споруджена дзвіниця.
Домініканський костьол — одна з найбільших барочних споруд Львова. Його величезний еліптичний купол, який контрастує з баштою Корнякта, що знаходиться поблизу, служить одним з найпомітніших орієнтирів в силуеті міста. У архітектурі храму відчувається вплив прославлених пам’яток європейської архітектури — собору Святого Петра у Ватикані, церков Марії ді Монте Санто і Сан Джованні Латерано в Римі, собору Святого Домініка в Болоньї, собору Санкт-Петер у Відні. Скульптурний декор пишного, урочистого інтер’єру просякнутий неспокійними ритмами рококо. Не менш святково виглядає величезний храм ззовні. Його фасади і карнизи прикрашають численні фігури святих, представлені в складних позах і ракурсах. Жвавість зображення і віртуозна майстерність виконання ставлять ці статуї в один ряд з кращими зразками львівської пластики XVIII ст.
Разом з собором Святого Юра Домініканський костьол завершив цілу епоху в історії львівської архітектури.
