Архітектор, титулярний радник. Народився у Царському Селі поблизу Петербурга у родині офіцера. Після закінчення у 1887 р. Петербурзького інституту цивільних інженерів працював у Києві в Управлінні Південно-Західної залізниці — спочатку молодшим інженером, а з 1896 р. — завідувачем архітектурного відділу Технічного відділення шляхової служби. Брав участь у спорудженні вокзалів на станціях Козятин (за проектом В. Куликовського, 1888-1890 рр.), Сарни (1897 р.), кількох банків у Полтаві (1906-1909 рр., 1911 р.) тощо.
У 1890-х роках О. Кобелєв будував у Києві споруди «Залізничної колонії» , зокрема притулок для. дітей-сиріт (1899-1901 рр., вул. Фурманова, 1/5, нині ПТУ). Головний ризаліт фасаду колишнього притулку у неоросійському стилі з нетинькованої цегли виділено стилізованим кокошником; такі самі деталі прикрашають центральне вікно другого поверху та аттикові стіни. Поряд (вул. Фурманова, 3/8) за проектом О. Кобелева у 1899-1911 рр. споруджено будівлю хіміко-технічної лабораторії, яка обслуговувала залізничні майстерні. Її цегляний фасад вирішено у стилі модерністського неоренесансу: акцентовано трьома ризалітами з трикутними ступінчастими фронтонами.
1 Селище для залізничників, закладене в Києві у зв’язку з будівництвом Києво-Курської залізниці.
У 1898 р. О. Кобелєв здобув друге місце у конкурсі на проект київського Політехнічного інституту (у якому викладав з 1899 р.) і з 1900 р. керував його спорудженням. 1912 р., одержавши звання професора, О. Кобелєв став деканом інженерно-будівельного відділення Київських політехнічних курсів.
У 1910-х роках він мешкав у тому самому будинку, де й архітектор Е. Брадтман — на вулиці Володимирській, 48-а. Після 1917 р. продовжував працювати за фахом. О. Кобелєв помер у вересні 1942 р., похований на Лук’янівському кладовищі.
У своїх творах (кращі з яких створено до 1917 р.) О. Кобелєв вдало використовував різні історичні архітектурні стилі — ренесанс, неросійський, неокласицизм. Однією з найкрасивіших київських будівель XX ст. вважають Державний банк, спроектований Кобелєвим спільно з О. Вербицьким у стилі італійського ренесансу (1902—1905 рр., вул. Інститутська, 9-а, нині філіал НБУ) — популярна для періоду «історизму» стилізація на тему італійських палаццо.
Державний банк
1900 р. був оголошений конкурс на проект Київської банківської контори, в якому взяли участь такі відомі архітектори, як П. Голландський та В. Городецький. Переміг проект Кобелєва-Вербицького (за ескізами останнього створено головний фасад). У будівництві брали участь провідні російські та закордонні будівельні фірми і заводи, а декорування будівлі штучним каменем та оформлення інтер’єрів було доручено скульптору Е. Саля. Так Київ отримав гарну двоповерхову будівлю, зведену за останнім словом техніки (з паровим опаленням, електичним освітленням, вентиляцією), вартість якої сягала 100 тисяч рублів. З розташованими поряд сусідніми будівлями Державний банк був гармонійно з’єднаний двома брамами, що вигідно вирізнило забудову цієї ділянки вул. Інститутської з-поміж «суцільної» забудови інших вулиць, де будинки споруджувались впритул один до одного.
У плані будинок Банку нагадує літеру «Н»: два паралельних чотириповерхових корпуси з’єднує «перетинка» — операційна зала. Центральний вхід веде до вестибюлю і малої зали зі склепінчастою стелею.
Операційна зала має підвісну засклену стелю, споруджену з бетону на металевих конструкціях. Її внутрішній простір поділений балконом з ажурними металевими ґратами на два яруси, стіни яких членуються арками. Віконні і дверні прорізи оздоблено витими колонками, орнаментальним ліпленням і вітражами. Світлу колористику зали доповнюють яскраві кольорові «плями»: ренесансні арабески над арковими склепіннями, кольорові вітражі у готичних вікнах та в центрі скляної стелі.
У дворі банку споруджено цегляний чотириповерховий флігель для службовців, фасади якого створено у тому самому стилі, що і головні корпуси. 1934 р. за проектом О. Кобелєва (та за участі В. Рикова) двоповерхову будівлю банку надбудовали ще двома поверхами, які гармонійно вписались у зовнішній вигляд споруди.
За проектом О. Кобелєва у 1911-1912 рр. у Києві було споруджено чотириповерховий будинок у «цегляному» стилі з елементами неоготики (вул. О. Гончара, 44). Симетричну композицію його фасаду підкреслює центральний ризаліт, що виступає, увінчаний аттиком зі щипцем1. Гладкі стіни урізноманітнюють два вертикальних ряди балконів з ажурними металевими ґратами. За проектом на лівому фланзі будівлі передбачалося спорудження вежі, яка не була збудована. Подібну башту (не збереглася) О. Кобелєв спроектував і в будинку на вул. М. Грушевського 8/16 (1895-1896 рр.). Загалом, наріжні вежі були одним з улюблених прийомів архітектора: нею він прикрасив і цегляний триповерховий Селянський земельний банк (1910-1911 рр., вул. Володимирська, 10, нині Київський центральний телеграф) у «неросійському» стилі. Композиція головного фасаду Банку асиметрична: з одного боку на розі розміщена башта з «шатровим» дахом. Мотиви давньоруської архітектури помітні у формі кокошника вхідного порталу, облямуваннях вікон, орнаменті майолікового фриза. Сьогодні невідомо, куди зник рельєф із зображенням давньоруських воїнів з огорожі балкону будівлі. Після надбудови у 1959 р. четвертого поверху обриси криволінійних фронтонів колишнього банку втратили всю первісну привабливість.
1 Щипець — верхня завершувальна частина стіни у формі трикутника. На відміну від фронтона, не відокремлюється внизу карнизом.
Планування та декор будинку Вищих жіночих курсів (1911—1913 рр., вул. О. Гончара, 55-а, нині МНС України) О. Кобелєв вирішив простими й водночас монументальними засобами. Триповерховий будинок, призначений для вищого навчального закладу, вважають одним із найкращих взірців неоампірного стилю в Києві. Його видовжений фасад, обернений до скверу, декоровано восьмома колонами доричного портика з трикутним фронтоном. Завершує композицію потужна напівсферична баня. Бічні крила споруди оформлено заокругленими ризалітами з аттиковими парапетами. Архітектурним декором фасадів є ліплення з класичними барельєфами.
Поряд розташовано колишній будинок Київського відділення Російського імператорського технічного товариства (1911-1914 рр., вул. О. Гончара, 55-б), споруджений за проектом О. Кобелєва, який у цьому Товаристві очолював технічний відділ1. Споруду побудовано на місці засипаного Святославського яру у стилістичній єдності з будівлею Вищих жіночих курсів. У плані ця чотириповерхова цегляна споруда нагадує літак: великий вестибюль з парадними сходами об’єднує три крила. Симетричний трьох’ярусний фасад вирішено у стилі «неоампір». Його головний елемент — кутовий напівкруглий об’єм на рівні 3-4-го поверхів, прикрашений колонами доричного ордера та фігурним аттиком з картушем. Купол, який завершував композицію фасаду, не зберігся. Архітектурний декор будівлі становлять рустовані стіни першого поверху, колони, сандрики над вікнами, балюстради, фриз із трьома вікнами-люкарнами та карниз. Мінімальна кількість ліпного декору (зображення вінків із символом торгівлі — жезлом Меркурія) та великі чисті площини стін надають будівлі вишуканої монументальності.
1 У 1910 р. при Товаристві було засновано «школу десятників», де навчалися фахівці «середньої ланки» будівельної та шляхової справи. До школи вступали молоді робітники та їхні діти, які після дворічного навчання здобували фахову і середню освіту. Попит на випускників школи особливо зріс під час київської будівельної лихоманки, коли численні будівельні майданчики вимагали великої кількості «виконробів». О. Кобелєв був одним із засновників, керівників та почесних опікунів цієї школи.
У 1911-1915 рр. О. Кобелєв у співавторстві з В. Обремським перебудував кілька будівель, у другій половині XIX ст. споруджених у кварталі між вулицями Пирогова та І. Франка, і пристосував їх для Київського комерційного інституту (бульв. Т. Шевченка, 22—24; нині — головний корпус Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова).
До менш відомих київських будівель О. Кобелєва належать триповерхова цегляна жіноча гімназія (1903 р., вул. Різницька, 2/34), Лук’янівська гімназія (1912-1913 рр., вул. Мельникова, 81, нині корпус Економічного університету), каплиця у Кирилівській лікарні (1902 р., вул. Фрунзе, 103) та шестиповерховий прибутковий будинок (1911 р., вул. Артема, 12), з трьох запроектованих секцій якого було споруджено дві.
З ім’ям О. Кобелєва пов’язується і київська бувальщина про спорудження «будинку з химерами»: 1901 р. О. Кобелєв в одному з ресторанів уклав з архітектором В. Городецьким1 парі про те, що останній не зможе нічого побудувати на придбаній незручній земельній ділянці. Проте вже через два роки В. Городецький демонстрував спантеличеним колегам «плід свого безумства» — дивний будинок, що начебто чіплявся за круті схили яру, непохитно стоячи на глибоко вбитих у ґрунт залізобетонних палях. О. Кобелєв, що програв парі, з поваги до професійної сміливості колеги-архітектора на урочистому прийомі у «будинку з химерами» зняв перед В. Городецьким капелюх.
