Художник-авангардист, один з найвідоміших митців радянського часу, талановитий колорист і пейзажист європейського масштабу, автор понад 10 тисяч полотен; радянський розвідник, який першим з резидентів повідомив уряд СРСР про підготовку Німеччини до війни.
Народився у м. Новомосковську (нині Дніпропетровської обл.), після смерті батька переїхав до Юзівки (нині м. Донецьк), де 1918 р. закінчив комерційну школу.
1919 р. як солдат армії Денікіна М. Глущенко опинився у Польщі, де потрапив у табір для інтернованих осіб. Утік звідти, пішки через кордон прийшов до Німеччини, дорогою хворіючи на тиф, і став нелегалом без німецького громадянства. 1923 р. М. Глущенко познайомився з секретарем українського консульства у Берліні — кінорежисером О. Довженком, який допоміг йому отримати радянське громадянство й обійняти посаду головного художника закордонних торгово-промислових виставок. Можливо, саме Довженко «завербував» Глущенка до радянської розвідки під псевдонімом «агент Ярема». За іншою версією, радянським резидентом Глущенко став пізніше — живучи у Парижі. Подробиці діяльності «Яреми» стали відомі завдяки розсекреченню після 1991 р. архівів радянських спецслужб. Саме тоді з’явилась стаття колишнього радника голови СБУ В. Попика «Ательє на вулиці Волонтерів», у якій уперше пролунав висновок про те, що М. Глущенко й агент «Ярема» — одна особа. «Ярема» збирав інформацію «про діяльність закордонних антирадянських і націоналістичних організацій, налагоджував контакти з їхніми лідерами», як ішлося у зашифрованому повідомленні радянської агентурної розвідки за 1926 р. Зі службової характеристики «Яреми» з його особової справи стає відомо, що він також збирав секретну науково-технічну інформацію оборонного характеру. Завдяки «Яремі» радянська розвідка одержала креслення 205 видів німецької військової техніки та завербувала кількох впливових діячів закордонних антирадянських націоналістичних організацій, що дало змогу «локалізувати їхню ворожу діяльність проти СРСР». 1940 р. «Ярема» у складі делегації Всесоюзного товариства культурних зв’язків виїхав до Берліна, де провів кілька конспіративних зустрічей і добув дуже важливу інформацію. На її підставі було підготовлено доповідну записку вищому керівництву країни. В ній повідомлялося, що, незважаючи на підписану 1939 р. мирну угоду між СРСР та Німеччиною, уряд останньої готується до війни.
Ці відомості з біографії «Яреми» безпосередньо стосувалися до життя М. Глущенка. Розвідувальні дані художник збирав у приватних бесідах зі своїми численними приятелями, знайомими та візитерами: у його богемній майстерні бували представники інтелігенції, урядовці, лідери білоемігрантських та українських закордонних організацій, австро-угорський ерцгерцог В. фон Габсбург (відомий у націоналістичних колах як полковник Української Галицької армії Василь Вишиваний), один із засновників ОУН Д. Андрієвський, В. Винниченко. Від бельгійського підприємця А. Мірабо М. Глущенко одержав секретні креслення двигунів для німецьких літаків-винищувачів.
1924 р. М. Глущенко закінчив Берлінську вищу школу мистецтв, опанувавши мистецтво рисунка як спадок класичного європейського мистецтва XVI-XIX ст. Молодий художник захоплювався німецькою мистецькою течією «нової речевості». Переїхавши 1925 р. до Парижа, він познайомився з А. Матіссом та П. Пікассо — лідерами «паризької школи», які перебували на піку успіху, разом з ними брав участь у багатьох паризьких виставках. Творчість М. Глущенка складно порівнювати з іншими українськими художниками-авангардистами XX ст. Він не був імпресіоністом, а наближався до мистецького напряму «фовізм» (з фр. «дикий»), до якого належали Матісс, Дерен, Ван Донген. У Парижі Глущенко навчився популярної тогочасної манер «японського» та «китайського» рисунка, а компонував свої картини за кращими класичними канонами. І хоча картини митця не завжди знаходили покупця, про Глущенка багато говорили відомі паризькі критики. Як талановитий українець, він діставав матеріальну підтримку від письменника В. Винниченка, колишнього гетьмана П. Скоропадського та представника УНР в Берліні Р. Смаль-Стоцького. Швидко М. Глущенко здобув славу талановитого пейзажиста і портретиста. Він малював з натури представників французької творчої еліти, багатьох з яких знав особисто: Р. Роллана, М. Кашена, А. Барбюса. М. Глущенко був знайомий з поетом Л. Арагоном, одруженим з сестрою Лілії Брік — коханої В. Маяковського. Останній — відомий російський поет — також бував у паризькому ательє М. Глущенка, як і письменник-емігрант І. Бунін.
За спогадами, М. Глущенко був товариською людиною і в компанії перебував у центрі уваги. Цьому сприяли артистизм, гарні манери, ерудиція та чудова спортивна статура, адже художник займався легкою атлетикою, боксом, тенісом, плавав у відкритому морі на значні відстані.
1934 р. він вирушив до Іспанії — на Балеарські острови та Майорку. З 1935 р. агент «Ярема», боючись провалу, став наполягати на поверненні до СРСР. Виїхати з Франції йому дозволили наступного року. У Москві М. Глущенко продовжував малювати, брав участь у виставках, а переїхавши в Україну, викладав у КХІ. Проте його кар’єра розвідника тривала. Як організатор виставки народної творчості СРСР у Берліні 1940 р. М. Глущенко отримав від співробітника Українського наукового інституту профессора Кузелі важливе повідомлення: Німеччина готується до війни з СРСР. На користь такого припущення, на думку Кузелі, свідчило те, що за наказом Гебельса науковці Інституту (підпорядкованого Міністерству пропаганди Німеччини) секретно готували німецько-українські словники для військовослужбовців і топографічні карти України.
Берлінську виставку відвідало німецьке керівництво на чолі з міністром закордонних справ Ріббентропом. Останній, звернувшись до М. Глущенка, зазначив, що Гітлер вважає того одним із кращих європейських пейзажистів і дарує художникові альбом власних акварелей. Від себе особисто німецький міністр вручив митцеві Почесну грамоту. З Гітлером М. Глущенко познайомився у 1920-х роках у студії професора Кампфа, якого іноді заміняв на час уроків (у цій студії Гітлер — тоді Адольф Шикльгрубер — брав уроки малювання).
Під час обговорення радянськими критиками творів М. Глущенка, крім компліментів про «гарне відчуття природи», митцю закидали, що він малює як «французький художник», далекий від «соціалістичного реалізму». Тому Глущенко часто був змушений іти на компроміс з власного совістю, малюючи картини, що відповідали вимогам радянської кон’юнктури. Його твори 1940-1950-х років («Страта іспанських революціонерів», «Ленін біля стіни Комунарів» та ін.) значно поступалися за мистецькою цінністю раннім роботам. Глущенко заповів після смерті знищити 250 своїх «соцреалістичних» творів, проте вони збереглися і нині перебувають у музейних запасниках без права експонування.
1944 р. М. Глущенко повернувся до звільненого Києва й оселився в будинку на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської. Його майстерня розташовувалась в одному з найвищих будинків на Хрещатику. Протягом усього життя М. Глущенко дотримувався суворого режиму: встаючи рано, йшов зранку на етюди, а об 11 годині вже був у майстерні, де створював картини. Завдяки працелюбності, дисциплінованості і гарному здоров’ю Микола Петрович за своє довге життя створив понад 10 тисяч творів, серед яких панівне місце належить пейзажам. За його власними словами, він зображував не те, що бачили очі, а те, що відчувало серце, — настрій та емоції, викликані спогляданням того чи іншого краєвиду. Свої враження художник майстерно передавав глядачам; поет М. Рильський та письменник М. Стельмах згадували про відчуття, викликані спогляданням картин М. Глущенка із зображеннями води, лісу у Кончі-Заспі, вітру... Часто художник виходив на етюди на мальовничу Володимирську гірку. Найбільш відомі пейзажі — «Київська осінь» (1950 р.), «Зимове сонце» (1956 р., нині в Уманському музеї), «Блакитні присмерки» (1977 р.). Недарма за Миколою Петровичем закріпилося звання «поета живопису». М. Глущенко був «улюбленцем долі»: його творчість дістала прижиттєве визнання, він був народним художником СРСР (1976 р.), лауреатом Державної премії ім. Т. Шевченка (1972 р.)., обирався членом правління і президії Спілки художників України, очолював секцію образотворчого мистецтва Українського товариства дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами, був заступником голови правління Українського відділення товариств «СРСР — Франція». 1978 р. у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України в Києві було відкрито меморіальну майстерню М. Глущенка. Поховано художника у Києві на Байковому кладовищі.
І сьогодні М. Глущенка вважають одним з найвідоміших художників радянської доби. Його твори зберігаються у приватних колекціях і музеях України, Росії, Франції, Німеччини, США, Канади. Попервах на французьких аукціонах ранні картини Глущенка 1920-1930-х років мали невисоку вартість. Проте після запровадження в Україні «моди» на М. Глущенка ціна його ранніх робіт за кордоном значно підвищилася: в Парижі його картини нині коштують 80-90 тисяч євро. На 7-х торгах київського Аукціонного дому «Корнерс» — «Колекційний український, російський, західноєвропейський живопис, іконопис і декоративне мистецтво» 2008 р. картини М. Глущенка «Оголена в інтер’єрі» та «Зима» було продано за 95 та 110 тисяч доларів.
