Художник-реаліст, автор побутових картин із життя українського села і міста, представник творчого об’єднання передвижників.
Народившись у київському передмісті Пріорка в родині майстра-іконописця, М. Пимоненко з дитинства супроводжував батька у поїздках селами Київщини (Боярка, Мотовилівка, Малютянка), де той розмальовував місцеві храми. Батько, побачивши у сина здібності, віддав його на навчання до іконописця. Проте зустріч з очільником київської Рисувальної школи М. Мурашком змінила долю Миколи. Провчившись у 1879-1882 рр. у Рисувальній школі, молодий художник як один з кращих учнів та за сприяння Мурашка вступив на Педагогічні курси ПАМ і у 1882-1884 рр. навчався у професора В. Орловського1. З прийомною дочкою свого учителя Олександрою він одружився у 1883 р. Тяжке захворювання — сухоти, що загострилось у несприятливому кліматі, завадило молодому художникові завершити навчання у Петербурзі. Одержавши дві заохочувальні медалі, він переїхав з дружиною до Києва й оселився у будинку на вул. Гоголівській, 28 (нині тут встановлено меморіальну дошку). Там народилися їхні діти — Раїса, Ольга та Микола. М. Пимоненко викладав у Рисувальній школі М. Мурашка, Художньому училищі та Політехнічному інституті.
1 Володимир Орловський (1842-1914 рр.) — майстер-пейзажист, марініст; народився у Києві. З любов’ю ставився до М. Пимоненка, поряд з яким його поховано на Лук’янівському кладовищі у Києві.
Теми для картин (які експонували на щорічних-виставках у ПАМ) художник черпав з навколишнього життя. Великий успіх мала одна з перших його робіт — «Гальорка»1 (1885 р.), на якій реалістично зображено представників різних соціальних станів населення, що дивляться комедію М. Гоголя «Ревізор». Творчі пошуки власної теми у живописі тривали у 1885-1887 рр., коли на художніх виставках з’явилися роботи Пимоненка «Після аукціону» та «На канікулах». З другої половини 1880-х років художник звернувся до життя українського села: «Засватана» (1886 р.), «У Чистий четвер», «У розлуці», «На канікулах», «Художник» (усі — 1887 р.), «Святочні гадання» (1888 р.). Остання з картин мала великий успіх на виставці у ПАМ і дістала високу оцінку критиків. 1891 р. за картини «Весілля у Київській губернії» та «Великодній ранок» М. Пимоненко одержав звання вільного члена ПАМ, 1904 р. став академіком. Він був членом художніх товариств Парижа, Мюнхена, Берліна, де успішно експонувалися твори художника. У 1909 р. Лувр придбав полотно М. Пимоненка «Гопак» із зображенням дівчини у танку, а картина «Вихід з церкви у Страсний четвер» потрапила до одного з музеїв Мюнхена.
З 1893 р. роботи М. Пимоненка щороку представляли на виставках «Товариства пересувних художніх виставок», членом якого він став 1899 р. за порадою І. Рєпіна (вони познайомилися у роки навчання в Рисувальній школі М. Мурашка). Як і для інших передвижників, побутові теми для Пимоненка були домінувальними. Проте, на відміну від більшості членів Товариства, художник віддавав перевагу сюжетам із життя, створивши серію ліричних образів України — пейзажів і самобутніх народних образів, не надаючи їм драматичного «соціального надриву». Це — і побачення закоханих, і гадання дівчат напередодні свята, ревнощі через кохання, весілля, оранка, жнива, сінокіс (картини «Суперниці», «Біля криниці», «П'яний сват», «На ярмарку»).
1 На театральному «жаргоні» — найдешевші місця у театрі на верхньому ярусі балкону.
З етнографічною точністю М. Пимоненко зображував народні обряди та звичаї. На картині «Свати» поважні чоловіки, перев’язані рушниками, сидять у хаті за столом з матір’ю майбутньої нареченої. Дівчина ж сидить біля печі, яку, за народним звичаєм, «колупає» на знак згоди вийти заміж за парубка, котрий заслав до неї сватів.
На замовлення відомого громадського діяча та історика М. Драгоманова М. Пимоненко на сюжет української пісні «Засвіт встали козаченьки» створив два полотна — «У похід» та «Повернення з походу». На першому з полотен зображено сцену прощання дівчини з козаком.
Багато сюжетів для картин М. Пимоненко побачив у с. Малютянці під Києвом, до якого, як зазначалося, уперше потрапив у дитинстві, допомагаючи батькові розписувати місцеву церкву. Сюди ж художник приїхав після перебування у Петербурзі, щоб підлікувати ослаблене здоров’я. До власної майстерні, влаштованої у простій сільській хаті, художник привозив «на етюди» свого тестя В. Орловського. Пимоненко багато замальовував освітлених сонцем місцевих селян у народних костюмах. Природа у картинах митця є самостійним «персонажем», який визначає емоційний настрій. Працюючи «на натурі», М. Пимоненко створював неперевершені пленерні1 полотна, в яких майстерно зображував сонячне чи місячне освітлення, красу буяння літа. Наприклад, у картині «Перед грозою» (1906 р., Національний художній музей України) зображено одну з миттєвостей життя: важкі хмари облягли небо, ось-ось розпочнеться злива, а дівчинка жене отару овець додому.
М. Пимоненко пробував себе і як театральний художник: 1898 р. у театрі М. Старицького оформив п’єсу «За двома зайцями».
Творча манера М. Пимоненка вплинула на наступне покоління українських живописців, зокрема О. Мурашка та Ф. Кричевського. У Національному художньому музеї України творам М. Пимоненка відведено окремий зал.
Поховано художника на Лук’янівському кладовищі. Одну з київських вулиць у 1959 р. названо його іменем. 1997 р. у філії Боярського краєзнавчого музею, с. Малютянці, відкрили меморіальний музей художника.
1 Із фр. «на відкритому повітрі» — техніка зображення об’єктів за природнього освітлення.
