Скульптор та художник, один із творців новаторського мистецького напряму «авангард»1. Працював у стилях кубізму2, абстракціонізму і конструктивізму; автор перших в історії мистецтв інсталяцій3 — проектів, що перебували на межі образотворчого мистецтва, інженерної механіки та дизайну. Твори скульптора не визнавали у країнах з тоталітарними режимами — Радянському Союзі та гітлерівській Німеччині, де заперечувались особиста свобода і незалежність індивідуумів, зокрема у творчості. За часів панування нацизму його скульптури вилучали з багатьох художніх музеїв Німеччини.
Донедавна ім’я О. Архипенка в Україні було майже невідоме. Його новаторство полягає у запровадженні в скульптурі поліхромії (розфарбування у різні кольори), використанні наскрізних отворів та абстрактно-геометризованих форм у зображенні людських тіл, об’ємних рухомих конструкцій. Ідеї скульптора підхопили й розвинули у творчих пошуках кілька поколінь європейських і американських митців.
Руйнування О. Архипенком на межі ХІХ-ХХ ст. мистецьких засад попередніх часів і демонстрація нових канонів у галузі художньої свідомості було подібно до революції у мистецтві, здійсненої художниками-імпресіоністами. Цей процес поступовий і неоднозначний: те, що за часів О. Архипенка вважалося крамолою, з плином десятиліть стало загальноприйнятим і мало не банальним. Людство звикло до абстрактних геометризованих символічних образів, використання у скульптурах нових матеріалів та кольору, створення рухомих і світлових композицій (які їхній винахідник О. Архипенко називав «архипентурою») тощо.
1 Авангардизм — термін, утворений з двох французьких слів — «попереду» та «захист» («сторожа»). Означає «ліві течії» у мистецтві — радикальніші, ніж модернізм. Заперечує традиції, намагається епатувати глядача, звертається до глибин людської свідомості.
2 Кубізм — течія в мистецтві поч. XX ст., заснована П. Пікассо і Ж. Бараком, що передувала абстрактному мистецтву (його кредо — «мистецтво заради мистецтва, а не для відтворення дійсності»). Розкладаючи предмети й форми на прості геометричні фігури та їх комбінації, кубісти намагалися створити «інтелектуальний аналітичний живопис», що розкривав «сутність» речей.
3 Інсталяція (з англ. «встановлення», «монтування») — форма сучасного мистецтва, просторова композиція, змонтована з різних елементів.
Майбутній скульптор народився у Києві в родині завідувача лабораторій і фізичних кабінетів Університету Святого Володимира, який у майбутньому бачив сина інженером. «Технічна атмосфера» у будинку батька сприяла розвиткові в Олександра нахилу до конструювання рухомих композицій, для створення яких були необхідні знання інженерії. Проте інженером він не став — сильнішими виявилися гени діда-художника. 1902 р. О. Архипенко вступив до Київського художнього училища, з якого 1905 р. був відрахований за незгоду з «академічними» методами викладання. Спроба навчатись у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (до якого Олександр вступив 1906 р.) не мала успіху з тих самих причин. Творчі пошуки привели молодого митця до Парижа, де 1908 р. він став слухачем Школи мистецтв. Наймаючи помешкання у богемному районі Монпарнас, О. Архипенко ділив майстерню з молодим А. Модільяні1. Проводячи багато часу в Луврі, Олександр вивчав мистецтво Єгипту та Ассирії, грецьку архаїку, готику — досліджував символізм і абстракцію у творах «світанку людства» та «темних віків». Очевидно, взірці примітивної скульптури надихнули його на створення багатоколірних скульптур, адже так фарбували свої статуї давні єгиптяни й ассирійці, перші грецькі скульптори і середньовічні європейські митці. У Парижі Архипенко виконав перші новаторські скульптури «Чорний торс» і «Сюзанна». Свою творчу програму, викладену в «Теоретичних нотатках», скульптор визначав як напрям модернізму, в якому мистецтво існує у чистому вигляді — заради самого мистецтва, а не реальної дійсності. Значний вплив на нього зробили надбання світової культури доби готики, ренесансу та експресійного необароко, помітні, зокрема, у «Портреті диригента Менгельберга». Взірці своєї «повітряної скульптури» (з отворами-пустотами між матеріальними формами) Архипенко визначав як «символ» та «відсутність форми», які залишали простір для уяви глядача. Його стрункі конструктивно лаконічні постаті жінок нагадують візантійські та готичні скульптури, майже позбавлені плоті та сповнені духовності. Тому Архипенка, як і його сучасника М. Бойчука, критики називали «візантиністом».
1 Амадео Модільяні (1884-1920 рр.) — видатний італійський художник і скульптор, прибічник авангарду в живописі.
1912 р. у німецькому м. Хагені відбулася перша персональна виставка О. Архипенка. Твори скульптора викликали у суспільстві бурю емоцій. Це абстрактні скульптури «Жінка, що йде» (складається з порожнин і криволінійних контурів) та «Карусель П’єро» (велика композиція, пофарбована у різні кольори). Критики на. різні голоси лаяли їх автора, а Г. Аполлінера1, який схвально оцінив творчість О. Архипенка, звільнили з газети, де він працював. Проте самого скульптора мало хвилювало те, що думають інші про його творчі пошуки. 1920 р. він узяв участь у Венеційській виставці (знаменитому «бієнале»); наступного року експонував свої твори у Берліні та відкрив там власну школу, як незадовго до цього у Парижі. Оселившись 1923 р. у США, він виставив свої скульптури у Нью-Йорку, а також відкрив там мистецьку школу. Американська публіка прихильніше, ніж європейська, поставилась до митця. 1924 р. О. Архипенко створив першу «архипентуру» — рухому механічну картину, в якій вузькі кольорові смуги утворювали дедалі нові й нові композиції. Потім він винайшов систему, в якій промінь світла проходив крізь прозорий плексиглас (пластмасове «органічне скло»). З цих винаходів через кілька десятиліть «кристалізувалися» такі напрями сучасного мистецтва, як оп-арт2, кінетичне мистецтво3 тощо. Його ідеї взяли на озброєння сучасні дизайнери та конструктори.
На Американському континенті О. Архипенко контактував з українськими художниками, брав з ними участь у виставках у різних країнах. Так скульптор підкреслював свою етнічну належність, пишаючись своїм походженням. За свідченнями очевидців, він до кінця життя не забував рідної мови. Працював О. Архипенко і в реалістичній манері, створивши портрети видатних діячів української культури Т. Шевченка та І. Франка, скульптуру «Танок», серію жіночих портретів. 1934 р. він узяв участь в оформленні українського павільйону на виставці у Чикаго, представивши там власні твори. Помер у Нью-Йорку у власній майстерні.
Сьогодні твори О. Архипенка є окрасою найбільших світових музеїв та художніх галерей Парижа, Нью-Йорка, Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви.
1 Справжнє ім’я — Вільгельм-Аполлінарій Костровицький (1880-1918 рр.) — французький поет і критик польського походження, провідник паризького літературного авангарду, натхненник сюрреалізму.
2 Скорочення від «оптичне мистецтво».
3 Напрям модернізму др. пол. XX ст., що використовує пристрої, які рухаються за допомогою сили вітру, води, електрики, магнітного поля.
