Дослідники вважають, що етнонім «амазонки» походить від грецького словосполучення «безгруді» («а-мазос»). За легендою, дівчаткам з племені амазонок в дитинстві припікали праві груди, щоб було зручніше натягувати лук і кидати спис. Деякі вчені скептично ставляться до свідчень про племена жінок-воячок, вважаючи їх міфом. Проте, як виявилось, легендарні амазонки мали реальні прототипи.
Відомо про існування в Африці і Південній Америці загонів, які складалися з озброєних і навчених жінок-охоронців вождів і правителів. На честь войовничих тубілок одну з найбільших річок Нового Світу було названо Амазонкою.
Першими про європейських амазонок заговорили стародавні греки. Міфи розповідають, як Геракл добув у цариці амазонок Іпполіти пояс, який приносить перемогу в бою. А Гомер в «Іліаді» розповів про поєдинок цариці амазонок Пенфесилеї з Ахіллом, який стався під час Троянської війни.
У старогрецькій поемі «Аргонавтика» амазонки були названі дочками бога війни Ареса. Самі ж вони шанували богиню-воячку Артеміду, на честь якої, як оповідає Діодор Сіцілійський, заснували в Криму храм Діви-Таврополи.
Античний історик Лісій писав, що амазонки чудово їздили верхи, володіли різними видами зброї і здійснювали набіги на сусідні народи. За свідченням Страбона, вони підкорили Малу Азію, Мезію, Лідію і частину Кавказу, представляли загрозу для Греції. Діонісій Скифобрахіон розповів про амазонку Міріне, яка зі своїм військом пройшла через Єгипет, Аравію, Сірію і загинула у Фракії. Своєю мудрістю і подвигами прославилися цариці амазонок Феміскира, Фалестра, Антіопа, Отрера, Іполита, Зарина і Томіріс. Грецький лікар Гіппократ відзначав пізнання амазонок в медицині та їх уміння виліковувати рани і хвороби. Як розповідав Діодор, амазонки самі виконували всю важку роботу — обробляли поля, пасли стада, полювали. Одружитися молоді воячки могли, лише убивши першого ворога. Вони самі вибирали собі чоловіків з сусідніх племен. Після народження дітей амазонки «розривали» тимчасові шлюби і відправляли чоловіків геть. Дочок амазонки виховували як воїнів, а хлопчиків віддавали батькам або калічили і використовували як рабів.
Зображення амазонки на грецькій вазі
«Батько історії» Геродот в V ст. до н.е. наводить легенду про те, як амазонки з’явилися в Північному Причорномор’ї. Розбивши їх військо в Малій Азії, греки узяли полонених красунь з собою. Проте норовисті жінки перебили всіх чоловіків і, не вміючи управляти кораблями, довго поневірялися морем, поки не дісталися берегів Меотіди — сучасного Азовського моря. Захищаючи свою землю, скіфи відправили проти них кращих воїнів, але, зустрівшись, супротивники вирішили не вбивати один одного, а об’єднатися. Так виник народ сарматів, жінки якого, поважаючи звичаї своїх прародительок, носили чоловічий одяг, полювали верхи і воювали нарівні з чоловіками. Подібно до амазонок, сарматки з дитинства навчалися військовому ремеслу і не могли виходити заміж, не убивши першого ворога; деякі так і залишалися «старими дівами».
Легенду про царицю сармата Амаге виклав в своїх працях римський історик Полієн. На чолі загону вершників вона відправилася з Приазов’я на допомогу кримському Херсонесу і, подолавши верхи значну відстань, розбила тих, хто загрожував місту скіфів.
Жителі античних міст Північного Причорномор’я і Криму, очевидно, також начулися про амазонок. У місцевого населення (серед якого, окрім греків, було чимало скіфів і сарматів) був попит на дорогі керамічні посудини, розписані сценами битв амазонок з грецькими воїнами і грифонами. Легендарних воячок зображали стрункими довговолосими красунями, одягненими в «скіфські» шкіряні штани, які повністю їх облягали, куртки та високі головні убори, озброєними луками і сокирами.
У розповідях про амазонок, можливо, відбилися реалії часів матріархату і військової демократії, коли всі члени племені, незалежно від статі, повинні були брати участь у військових походах свого народу. У стародавніх германців, кельтів і слов’ян жінки користувалися особистою свободою і мали рівні з чоловіками права. У деяких народів тільки жінки могли займатися магією, лікуванням і прогнозуванням майбутнього. На початку історії багато верховних божеств, які втілювали плідні сили Природи, були жінками і лише згодом, з переважанням в товаристві патріархальних відносин, їх функції «узурпували» боги-чоловіки. У стародавніх ірландців та індусів богині Маха і Калі були божествами війни і смерті. Можливо, ті ж функції виконувала і слов’янська Баба Яга, згодом перетворившись на казковий персонаж. Не виключено, що соціальні функції так званих «амазонок» були ширшими за професійне заняття війною. Можливо, вони належали до особливого жрецького стану, який зберігав і передавав нащадкам стародавні знання, у тому числі і секрети бойових мистецтв.
Спогади про найдавніші звичаї часів матріархату збереглися в народному фольклорі. В одній зі староруських билин розповідається про зустріч в степу богатирші Настасії Мікулішни з Добринею Никітічем. Збивши витязя з коня, Настасія спочатку сунула його в свою сідельну сумку, проте, змінивши гнів на милість, погодилася потім стати дружиною Добрині. Про подібний звичай єдиноборства жениха і нареченої мовиться і в древньогерманському переказі про діву-воячку Брюнхільду, яка оголосила, що вийде заміж лише за того, хто переможе її в поєдинку. Її прообразом могла бути одна із супутниць бога Одіна1 — валькірія Брюнхільд, яка збирала на полях битв душі вбитих воїнів і доставляла їх в «рай», — Вальхаллу.
«Амазонські» традиції в степах України зберігалися до пізнього середньовіччя. Мандрівник П. Карпіні в XIII ст. відзначав, що половецькі дівчата і жінки вправно їздять верхи і користуються луками і стрілами не гірше за чоловіків.
Поховання жінок зі зброєю у віці від 16-60 років зустрічаються в курганах скіфів, сарматів і половців. Дротики, луки і стріли, покладені в могили, могли служити зброєю як для полювання, так і для війни. Історичні та етнографічні джерела свідчать про те, що жінки багатьох народів за відсутності чоловіків (кочівних із стадами або таких, що пішли на війну) не тільки виконували всі господарські роботи, але також могли захистити себе, дітей і майно від ворогів. Подібна «емансипація» в XVI-XVII ст. існувала в українських козачок, чоловіки, брати і батьки яких довго воювали далеко від будинку. Залишаючись повноправними господинями хуторів, розташованих на степовому пограниччі, жінки були вимушені освоювати багато «чоловічих» спеціальностей.
Словом, важко визначити, що в легендах про амазонок є правдою, а що — вигадкою. Так чи інакше, стародавнім жінкам причорноморських степів не можна було відмовити в хоробрості і вмінні поводитися з бойовим конем і зброєю.
1 Згідно з переказом, колись великий вождь прийшов на Північ Європи зі своїм народом з Північного Причорномор’я. Можливо, в цій легенді відбилися спогади про розселення приблизно в ранньому бронзовому столітті стародавніх індоєвропейців зі своєї прабатьківщини, розташованої в степах Євразії. У такому випадку прототипами міфічних валькірій могли бути реальні жінки, які складали «особисту гвардію» вождя Одіна.
