Історія знає багато прикладів повторного отримання фамільних скарбів. Багато українських реліквій дотепер не знайдено, їх сліди загубилися в глибині століть. Невідомо, куди поділися скарбниця Української держави (передана на зберігання в один з англійських банків Павлом Полуботком), регалії гетьманів і запорізьких козаків. Подібна доля спіткала і розкішне намисто, яке належало невістці Богдана Хмельницького — молдавській принцесі Розандрі.
Приваблива і освічена, Розандра знала молдавську (волоську), турецьку, грецьку і українську мови. Її батько, правитель Молдови Василь Лупул, перебував у спорідненні з багатьма європейськими знатними прізвищами. Сестра Розандри вийшла заміж за коронного гетьмана Литви — Яноша Радзивілла. До самої принцеси сваталися польський коронний гетьман Калиновський, кременецький староста П. Потоцький (син коронного гетьмана Річі Посполитої) і С. Ракоці — син володаря Семиграддя в Трансільванії.
У 1650 р. Богдан Хмельницький почав розмірковувати про похід на Молдову. У тому ж році до Чигирина для обговорення шлюбу між старшим сином Хмельницького Тимошем і Розандрою прибули посли В. Лупула. Господар не вважав українського гетьманича рівним собі за знатністю і благородством, проте за Тимошем стояла 16-тисячна козацька армія (не враховуючи сил союзників Богдана — кримських татар), готова за першим наказом ступити на землю Молдови. Цю силу після весілля дочки Лупул планував використовувати для зміцнення власних позицій, які похитнулися через міжусобну війну, яка спалахнула в той час. Сам Хмельницький прагнув отримати нового союзника у війні з Польщею і вигідний плацдарм — багаті землі Молдови і Валахії.
Весілля, призначене на кінець 1650 р., не відбулося: уряд Туреччини, під протекторатом якого знаходилася Молдова, не погодився на цей шлюб. На початку 1651 р. Розандру як заручницю забрали до Стамбулу, з якого вона повернулася через рік.
У 1652 р. Тимош з військом підійшов до кордону Молдови, а в серпні того ж року в столичних Яссах відбулося весілля сина Хмельницького з молдавською принцесою. Звідти молодята відправилися в столицю Хмельницького Чигирин. Деякі мемуаристи-романтики XVII-XIX ст. порівнювали військовий похід до Молдови з Троянською війною, а Розандру — з прекрасною Оленою.
Доля Розандри була трагічна. Її сини-близнюки народилися вже після смерті батька — Тимоша Хмельницького, який загинув у молдавському поході. Поховавши чоловіка, вдова якийсь час жила при гетьманському дворі в Суботові, потім з дітьми переїхала в прикордонний замок Рашків на Дністрі. Подальша доля внуків Богдана Хмельницького невідома. На той час батько, мати і сестра Розандри померли. Спроба її брата Стефана, господаря Молдови, в 1659 р. відвезти сестру на батьківщину, не мала успіху: конвой, відправлений за сестрою, розбили козаки.
Розандра, ще молода жінка, була вимушена жити в Рашкові відлюдницею. У листах до російського царя Олексія Михайловича невістка покійного Богдана Хмельницького просила затвердити за нею право на маєтки, даровані свекром, і дозволити перебратися в безпечне місце. Адже одного разу її садибу вже захопили загони розбійників, які безчинствували в цих краях, при цьому господиню побили батогами.
Їй все ж таки вдалося повернутися на батьківщину, де також йшла війна. Але доля наздогнала і тут: за свідченням козацького літописця Самуїла Величко, на маєток Розандри напав козацький отаман Дрозденко, який промишляв розбоєм. Навіть під тортурами молдавська принцеса і невістка українського гетьмана не сказала грабіжникам, де заховані скарби її предків.
Убивши Розандру, розбійники пограбували будинок, а через півстоліття в Україні «зринуло» її намисто, прикрашене коштовним камінням. На початку XVIII ст. козацький полковник Семен Палій подарував його Спаському храму міста Біла Церква. Яким чином ця прикраса потрапила до Палія, можна лише здогадуватися. У 1887 р. намисто, яке прикрашало одну з ікон Спаської церкви, побачив історик Н. Костомаров. З опису церковного майна за 1740 р. він дізнався, яким чином цей предмет опинився в білоцерківському храмі, і незабаром опублікував повідомлення про знахідку в журналі «Київська давнина». Статтю супроводжувала гравюра із зображенням «намиста Розандри», завдяки якій можна судити про те, якою була коштовність, що прикрашала одну з найосвіченіших, найгарніших і найшляхетніших жінок Східної Європи. Кольє виконане в традиціях східного ювелірного мистецтва. Можливо, молдавська принцеса отримала його від одного з турецьких вельмож, знаходячись в Стамбулі як заручниця. Цим дарувальником міг бути сам візир, за якого Розандра, за чутками, навіть збиралася заміж. Проте сватання сина Хмельницького зруйнувало ці плани.
Кольє Розандри складається з трьох сплетених з дроту ланцюгів, між якими на кільцях закріплено два круглі медальйони і велику підвіску у формі місячного серпа, поверненого догори «рогами». До цієї «луниці» на ланцюжку підвішена ажурна розетка з ромбоподібним каменем в центрі. «Луниця» і медальйони також прикрашені овальними і ромбоподібними каменями.
Після 1917 р. «кольє Розандри» безслідно зникло.
