Наприкінці XIX ст. в Росії значного розвитку набула індустрія підробок археологічних знахідок. Цей «фальсифікаторський бум» був викликаний сенсаційними знахідками із старогрецьких міст Причорномор’я та українських курганів. За красою і тонкістю виготовлення прикраси і зброю стародавніх греків і скіфських царів багато в чому перевершували ювелірні вироби із відомого «скарбу Пріама», знайденого Г. Шліманом під час розкопок передбачуваної Трої. Як повелося, висока ринкова вартість археологічних знахідок негайно зумовила появу безлічі шахраїв, які залучали талановитих ювелірів до виготовлення справжніх шедеврів — фальшивих «старовинних предметів», а потім збували їх за великі гроші під виглядом справжніх. Для більшої правдоподібності «новоділам» «надавали старовинного вигляду»: на їх поверхню наносили штучну патину і навмисно пошкоджували.
Варто зауважити, нова хвиля цього «буму» обрушилася на українські музеї і приватних збирачів вже в наш час, адже підвищений попит на знахідки «чорних археологів» породжує неймовірні пропозиції. Підроблюється все, починаючи від стародавніх монет, керамічних судин і античної теракоти і закінчуючи виробами з благородних металів. Але поки що нікому з вітчизняних «умільців» не вдалося перевершити славу автора «тіари царя Сайтафарна», який в свій час наробив галасу в двох європейських містах — Парижі та Одесі.
А почалася ця історія в лютому 1896 р., коли до Відня з Одеси прибув торговець антикваріатом Ш. Гохман і запропонував дирекції Імператорського музею придбати золоту річ, яка він назвав «тіара Сайтафарна», яка нібито недавно була знайдена в кургані біля старогрецького міста Ольвія на Півдні України. Віденські експерти, які бачили за своє життя чимало старовинних предметів, були приголомшені: перед ними з’явився виготовлений з однієї золотої пластини півсферичний парадний шолом заввишки 18 см, суцільно покритий чеканними рельєфними зображеннями. Крім того, «тіара» чудово збереглася, її не псувала навіть неглибока вм’ятина, яка нагадувала слід від удару мечем. На широкому середньому горизонтальному фризі були зображені багатофігурні сцени з «Іліади» і «Одіссеї», на нижньому поясі були присутні фігури скіфських воїнів, які полюють на фантастичну тварину, і богині перемоги Ніки, яка увінчувала лавровим вінком скіфського царя. Верх шолома завершувала змія, яка згорнулася в кільце, об’ємна голова якої підносилася над поверхнею золотого виробу. На смузі, яка розмежовує два фризи із зображеннями, містився старогрецький напис, який свідчив, що «тіара» є дарунком жителів Ольвії царю Сайтафарну.
Запрошені для консультації експерти звернули увагу на те, що методи виготовлення золотого шолома точно нагадували методи роботи античних ювелірів, які відомі за археологічними знахідками попередніх років і зберігаються в Імператорському Ермітажі в російській столиці. До того ж, цар Сайтафарн дійсно існував — про нього згадується в одному з ольвійських «декретів» III ст. до н. е., висіченому на кам’яній плиті. Пропозиції декількох скептиків запросити з Росії для консультації визнаних авторитетів в цій області — директора Одеського археологічного музею Е. фон Штерна і професора Петербурзького університету А. Веселовського, були проігноровані. Таким чином, комісія визнала «тіару» справжньою, проте ціна Гохмана виявилася непомірно високою і музей відмовився її придбати.
Перед поверненням до Росії власник «тіари» доручив її двом довіреним особам — віденському антиквару А. Фогелю і маклеру Шиманському, які зобов’язалися знайти покупця на «штучний товар». Їм це незабаром вдалося. У березні 1896 р. вони прибули до столиці Франції і запропонували «тіару Сайтафарна» Лувру, де повторився «віденський сценарій»: захоплена рада експертів погодилася заплатити за «раритет» 200 тисяч франків (наразі відповідає 4 мільйонам евро). Цю суму, в зв’язку з відсутністю у музею подібних коштів, виділив французький парламент. 1 квітня (дата виявилася досить символічною) 1896 р. Лувр повідомив пресу про своє придбання, і до музею наринули натовпи бажаючих побачити «тіару», виставлену в залі античного мистецтва.
Проте вже за місяць учені зі світовими іменами почали висловлювати сумніви з приводу справжності лаврського «раритету». Першим про це в одній з московських газет написав відомий археолог А. Веселовський, який особисто керував розкопками багатьох «золотих» скіфських курганів. Незабаром російського колегу підтримав німець Фуртвенглер, який виявив при Особистому огляді «тіари» відсутність типової для стародавніх виробів патини червоного кольору. Він також звернув увагу на наявність в наукових публікаціях фотографій справжніх історичних раритетів різних епох і з різних місць з точно такими ж сценами і окремими персонажами, які були представлені на «тіарі». Більше того, Фуртвенглер поставив під сумнів справжність самого факту підношення жителями Ольвії тіари Сайтафарну, адже в «декреті Проточена» III ст. до н.е. мова йде лише про 900 золотих злитків. У серпні того ж року на археологічному з’їзді в Ризі директор Одеського археологічного музею професор Е. фон Штерн також висловив сумнів щодо справжності «тіари Сайтафарна».
Проте справжній скандал навколо «тіари» розгорівся за сім років — в 1903 р., коли паризький художник Елліна-Маєнс (якого було притягнуто до кримінальної відповідальності за підробку витворів мистецтва) виступив в пресі із заявою, що саме він є автором золотого шолома, придбаного Лувром. У відповідь на цю «відвертість» паризький ювелір і колишній одесит Лівшиц, який проходив свідком у справі Елліна-Маєнса, раптово заявив, що знає справжнього виробника «тіари» — майстра Ізраїля Рухомовського. Він також підтвердив, що він особисто в 1895 р. бачив весь процес виготовлення лаврського «шедевру» в одеській майстерні Рухомовського. Ця заява одразу потрапила на сторінки паризьких газет, і незабаром французькі судові слідчі прибули до Одеси. Знайти Рухомовського не склало особливих труднощів — в місті він був досить відомою особою. Уродженець Мозиря, талановитий самоучка, одеський ювелір розповів справжню історію «тіари Сайтафарна». На початку 1895 р. якийсь пан замовив йому виготовити золотий шолом, схожий на знайдений двома десятиліттями раніше в Керчі і призначений в подарунок «одному археологу». Для зразків майбутніх зображень на «тіарі» невідомий залишив декілька наукових видань з малюнками справжніх археологічних знахідок і витворів мистецтва. За вісім місяців шолом був готовий і ювелір отримав за роботу 1 800 рублів, так і не дізнавшись справжнього призначення свого дітища.
Подальші події нагадували захоплюючий детектив. Невідомий замовник «тіари» показав її своєму знайомому — відомому скупнику старовинних предметів (справжніх і підроблених) Ш. Гохману, в голові якого і дозрів геніальний план «містифікації століття». Хоча не виключається той факт, що за всім цим стояв саме Гохман, а замовник «тіари» був лише його довіреною особою. Правда, Рухомовський не був упевнений, що в Дуврі знаходиться саме його «тіара», і заявив, що готовий з’їздити до Парижа і поглянути на предмет, який викликав такий переполох, якщо йому компенсують дорожні витрати. Французьке консульство в Одесі виділило майстру 1 200 франків, і Рухомовський відбув в столицю Франції, щоб внести остаточну ясність в це питання.
Як тільки про Рухомовського почали кричати французькі газети, Елліна-Маєнс відмовився від своїх свідчень, зізнавшись, що зробив свою заяву жартома. Прибувши 5 квітня 1903 р. до Парижа, одесит привіз з собою гіпсові форми горельєфів «тіари», її ескізи, перелік зображень (які використовувалися як зразки) і надав все це членам комісії Міністерства мистецтв. Щоб розвіяти останні сумніви, Рухомовський в закритому приміщенні напам’ять відтворив фрагмент, який повністю був ідентичний зображенню на лаврському шоломі. У доповіді члени комісії одноголосно визнали «тіару Сайтафарна» майстерною підробкою. Але день, який був сумним для дирекції Лувру, став «зоряною годиною» скромного одеського ювеліра Рухомовського. Його фотографія обійшла всі газети миру. У паризькому Салоні декоративних мистецтв була організована виставка його робіт — імітацій античних статуеток і прикрас. Прикрасою виставки став шедевр майстра — мініатюрний «Саркофаг зі скелетом», створений в результаті дев’ятирічної кропіткої праці. Золотий людський остов завдовжки всього 19 см (відтворений з анатомічною точністю) складався з 167 мініатюрних деталей. За цю роботу (яка наразі знаходиться в приватній колекції у Флориді) Рухомовського було нагороджено золотою медаллю салону.
Після закінчення історії з «тіарою» Е. Ротшильд запросив Рухомовського до Парижа, де до кінця свого життя, 1936 р., той виконував замовлення барона, а також працював реставратором у майстернях Лувру.
Хоча «тіара Сайтафарна» виявилася виробом сучасного ювеліра, це аніскільки не ослабило до неї інтересу. Ще в 1903 р. багатий любитель курйозів Барнум запропонував Лувру за фальшиву «тіару» 250 тисяч франків. Наразі «тіара Сайтафарна» є власністю паризького Музею декоративного мистецтва.
На завершення хочеться відзначити, що талант Рухомовського був визнаний і на батьківщині. Через десять років, в 1913 р., вже живучи з родиною у Франції, він виготовив такий самий золотий скелет для відомого київського ювеліра І. Маршака, який подарував його Київському художньо-промисловому і науковому музею як досконалий і складний у виготовленні виріб. Сьогодні чудова робота автора «тіари Сайтафарна» експонується в залах Музею історичних коштовностей в Києві. Поглянувши на неї, переконуєшся, що майстер, який зумів виготовити подібну дрібницю, дійсно володів майстерністю, достатньою для того, щоб ввести в оману цілий сонм маститих мистецтвознавців та експертів.
