Суперечлива постать князя Яреми Вишневецького, воєводи російського, дотепер викликає спори між істориками Польщі, України і Росії. Для католиків князь — це по-європейському освічена людина, блискучий полководець, захисник католицької віри. Православні жителі України вважають його зрадником і кривавим катом, що зганьбив стародавній рід Вишневецьких, який відвіку дотримувався справжньої православної віри. Автор «Історії Русів» називав князя «найзлішим ворогом і гонителем козацьким». Більшість з нас має уявлення про князя з художніх творів М. Старицького та І. Нечуя-Левицького.
Вишневецькі вели свій рід від Корибута-Дмитра, сина великого князя литовського
Ольгерда Гедиміновича. Перейнявши українські національні традиції та прийнявши православ’я, Вишневецькі стали новими українськими князями. Апогей розквіту роду, коли він був найбільш численним і багатим, припав на середину XVII століття. Добре відомий Дмитро, легендарний ватажок запорізьких козаків, якого часто ототожнюють з героєм народної «Пісні про Байду». Потрапивши в полон до турків, він відмовився проміняти православну віру на іслам і був звіряче закатований.
Представники роду Вишневецьких перебували у шлюбі з главами багатьох правлячих династій Центрально-Східної Європи, посідали вищі державні посади. Це було недивно, враховуючи їх походження, широкі зв’язки і величезні землеволодіння. До середини XVII ст. князі продовжували відігравати провідну роль в Україні. Жодна важлива битва не обійшлася без їх участі. Але долі Вишневецьких відмічені й трагізмом. Князь Ярема помер після Берестецької битви у 1651 р. Його син Михайло, ставши польським королем, 10 листопада 1673 р. помер у 33-річному віці. Рід Вишневецьких припинив своє існування в 1744 р. Але Вишневецькі ніколи не відрікалися від України.
Батьки Яреми Вишневецького, князь Михайло і княгиня Раїна, були православними і дотримувалися традицій стародавнього роду Гедиміновичів. Рано осиротівши, княжич опинився під опікою дядька, князя Костянтина Вишневецького - ревного католика. Здобувши освіту в єзуїтів у Львові, він у 1631 р. прийняв католицтво. Володіючи величезними землями і багатствами, князь Ярема досяг вищих посад у Річі Посполитій. Своє положення він ще більше укріпив, оженившись у 1637 р. на дочці коронного канцлера Т. Замойського Гризельді. У 1646 р. Вишневецький став воєводою російським, зайнявши місце в сенаті.
У 40-х роках XVII ст. Я. Вишневецькому належала величезна територія на Лівобережжі, так звана «Вишневеччина». Окрім сіл і хуторів, тут налічувалося декілька десятків міст і містечок з населенням у 288 тисяч, яке щорічно платило князеві 1,2 млн. злотих. Вишневецькому також належали родові володіння на Волині, Поділлі і в Поліссі.
Князі» рано втратив матір. Саме з її смертю пов’язане так зване «материнське прокляття». Раїна Могилянка не була українкою, вона походила з сім’ї волоського господаря Ієремії Могили. Виховувалася в православній сім’ї і все своє недовге життя поважала батьківський заповіт - «той, хто затверджує і прикрашає церкву, затверджує і прикрашає свою душу». У 1608 р. вона вийшла заміж за князя Михайла Вишневецького, старосту овруцького, потім канівського і черкаського. Раїна прожила всього 30 років, але весь цей час подвижницькою діяльністю відстоювала національні інтереси українського народу, захищала православну віру.
Вона сприяла відкриттю монастирів, які у той час були центрами віри, національної культури й освіти, опікала їх. Завдяки її зусиллям в Україні з’явилося багато монастирських комплексів — Прилуцький-Густинський, Ладинський, Лубенський-Мгарський, скит Манявський в Галичині. Ці монастирі свято відстоювали православ’я і ніколи не йшли на поступки уніатам, польським феодалам або польському уряду. Вони берегли українську культуру, давали народу освіту, при них діяли школи, друкарні. Так, наприклад, Мгарський монастир Раїна Могилянка відкрила після того, як одного разу, за переказами, уві сні опинилася в раю. Місце для споруди монастиря їй показали ангели і сказали: «Якщо відкриєш тут церкву, то назавжди поселишся в раю». Про це згадується в повісті «Близнюки» Т. Шевченка, який неодноразово відвідував ті місця.
Вмираючи, княгиня просила сина не відступати від віри батьків, православ’я і прокляла кожного, хто наважиться зрадити святу православну віру. Але Ярема порушив клятву, став ревним католиком. Подібні сюжети, як відзначає відомий український історик Н. Яковенко, були вельми поширені ще з кінця XVI ст. в православній полемічній літературі. На момент смерті матері Яремі було років шість, тому складно сказати, наскільки щиро могла дитина присягатися матері та чи пам’ятав він про це згодом. До того ж, як згадувалося, він потрапив в католицьке середовище, і цей перехід був виправданий політичною ситуацією, яка склалася на той момент. А може княжич дізнався про обставини смерті свого батька...
Батька Яреми, князя Михайла Вишневенького, відомого покровителя «грецької віри», отруїв у 1616 р. у Молдові православний священник під час святого таїнства причастя. Ким він був підісланий — невідомо й понині. Але його смерть влаштовувала і Річ Посполиту, і Туреччину. А через два роки за ініціативою Сигізмунда III реанімувалася стара справа покійного Вишневецького про несплату податків в казну. Відповідати по ній довелося вдові князя і його дітям — Яремі й Ганні, які були засуджені до вигнання (баниції). Вельможам Річі Посполитої було суворо заборонено спілкуватися з ними, приймати в своїх будинках та допомагати порадами. Таким чином майбутній грізний «Задніпровський державець» вперше опинився поза законом.
З материнським прокляттям пов’язана і легенда про скарб Яреми Вишневецького. Центром своїх лівобережних володінь князь Ярема зробив місто Лубни. Тут знаходився замок, що славився небувалою розкішшю. У 1648 р. повсталі козаки на чолі з Максимом Кривоносом раптово підійшли до Лубен і обложили замок. Князь з невеликою свитою поспішно, кинувши всі свої скарби, втік до Польщі. Скарби, за переказами, були незчисленними — тільки посуду і скульптур зі срібла зберігалося декілька возів. Згідно з легендою, князь заховав їх в підземних сховах міста. Козаки взяли замок штурмом, зруйнували вщент, але до скарбів так і не дісталися.
У 1651 р., після перемоги над загонами Б. Хмельницького під Берестечком, 39-річний князь раптово захворів і 22 серпня 1651 р. помер в своєму таборі в Паволочі. Тіло Яреми з військовими почестями перевезли у Вишневець і поховали поряд з предками — українськими православними князями. Вмираючи, князь не встиг відкрити таємниці скарбу.
Можливо, існування прихованих під землею скарбів Вишневецьких — не просто легенда. Під час будівельних робіт і в провалах землі, що періодично відбуваються в Лубнах, не раз виявлялися невідомі раніше ходи і підземелля, що залягали на глибині від трьох до семи метрів та нерідко мали готичні склепіння; часто це були заплутані лабіринти з численними відгалуженнями, які вели невідомо куди.
Скарби шукали довго. У 1916 р. міська управа виділила на ці цілі солідні кошти і запросила з Москви відомого фахівця з пошуку підземних скарбів археолога І. Стеллецького. Проте з наближенням фронту (йшла Перша світова війна) роботи довелося звернути. У 1922-1923 рр. археолог повернувся до Лубен. За допомогою місцевих любителів історії йому вдалося точно встановити місце, де в XVII ст. стояв замок, і відшукати підземний хід у бік річки, по якому рятувалися мешканці замку від козаків Кривоноса. Знайдений таємний хід допоміг розкрити одну з історичних загадок, але скарби і цього разу вислизнули від шукачів.
В наші дні декілька ентузіастів, які займаються пошуком кладу Вишневецького, висловили припущення, що він ніколи не буде знайдений. На скарбі і самому князеві лежить прокляття його матері. Наші предки вміли ставити невидимі бар’єри, що захищали скарби від розграбування. Але так це чи ні, чи існувало насправді прокляття Раїни Могилянки і яку воно має силу, ми, швидше за все, ніколи не дізнаємося.
