Багато сторінок біографії прославленого українського гетьмана Петра Конашевича (Кононовича) Сагайдачного залишаються маловивченими. Це стосується і київського періоду його життя.
Сагайдачний прославився не тільки морськими походами на турецькі фортеці Стамбул, Синоп, Очаків і Кафу. Він став ініціатором військових реформ, в результаті яких розрізнені козацькі ватаги перетворилися на військо, здатне протистояти армії Туреччини. Завдяки Сагайдачному Київ, який довгий час знаходився в занепаді, знов став столицею України.
Сагайдачному належить також ідея відновлення православної церковної ієрархії, яку було практично знищено після створення уніатської церкви. Авторитет його був настільки високий (особливо, коли Польща потребувала козацької армії у війні з Туреччиною), що на варшавському сеймі 1620 р. король змирився з фактом відновлення православної церкви в Україні.
У 1621 р., у ході Хотинської війни, Сагайдачний був поранений отруєною стрілою. Українські козаки сміливим наступом на турків врятували польську армію від розгрому. Сагайдачного нагородили королівською золотою медаллю з рубінами і сапфірами, прикрашеною портретом короля і зображенням польського герба. Польський монарх навіть влаштував «тріумф» на честь козацького війська і його ватажка. Проте дні життя пораненого гетьмана спливали.
З епітафії Сагайдачного відомо, що був він шляхтичем з-під Перемишля і здобув освіту в знаменитій академії Острозькій на Волині. З історичних документів також виходить, що в 1605 р. Сагайдачний був вибраний козаками кошовим отаманом. До цього він встиг під командуванням гетьмана Самуїла Кошки в 1599 р. побувати у військових походах на Молдову і Лівонію (сучасну Пруссію).
Біографію майбутнього гетьмана до 1599 р. історики реконструюють таким чином. Завершивши навчання в Острозі, Сагайдачний переїхав до Києва, де став домашнім вчителем у сім’ї багатого і впливового Яна Аксака — заступника київського воєводи і судді воєводського суду. Потім він за невстановленими причинами покинув Київ і вступив до козацького війська. Приводом для цього могли бути як особиста драма, так і бажання молодого Петра «понюхати пороху» і змінити розмірене життя вчителя на повну небезпек і пригод життя воїна.
Київ часів юності Сагайдачного був не дуже великим містом і «вміщався» на Подолі — між берегом Дніпра і підніжжям Замкової гори з воєводським замком на ній. Під горою, напроти домініканського монастиря1, у великій садибі жив Аксак, у будинку якого якийсь час жив Сагайдачний.
Неподалік, біля церкви Ніколи Доброго, знаходилася садиба гетьмана С. Кішки, під керівництвом якого з кінця XVI ст. воював Сагайдачний. Незадовго до своєї загибелі Кішка заснував на Подолі Добро-Микольський храм. Цілком можливо, що молодий Сагайдачний особисто знав прославленого полководця і героя народних дум, що оспівували козацькі морські походи. Спілкування з С. Кішкою могло вплинути на життєвий вибір молодого Петра, який вирішив випробувати долю разом з козаками.
Ще в XIX ст. історики припустили, що батька гетьмана звали Конон (Конаш). Відповідно, Конашевич — не прізвисько, а по батькові Сагайдачного. Проте можна також припустити, що родовим ім’ям (прізвищем) гетьмана було саме Конашевич, а прізвиськом (за традицією, отриманим під час присвячення в козаки) — Сагайдачний2. На його шляхетському гербі зображений хрест на перевернутій підкові.
Сучасниками Сагайдачного були багато представників волинської і західноукраїнської шляхти, які мали власні садиби на Подолі. Можливо, в Києві жили і родичі майбутнього гетьмана, в яких він міг зупинитися, прибувши в місто після навчання в Острозі.
«Претендентами» на роль таких родичів можуть бути представники київського патриціату — Семен і Артем Конашковичі, які наприкінці XVI ст. займали посади війта (голови міської ради) і бургомістра. Двір Семена Конашковича, успадкований його сином Артемом, знаходився поряд з церквою Миколи Доброго. Міська вулиця, що проходила вздовж цієї садиби, до кінця XVII ст. називалася Конашковською. Гербом Артема Семеновича Конашковича (відтиснення якого збереглося на документі 1610 р.) є шестикінечний хрест, він відрізняється від особистого герба Сагайдачного.
1 Колишній монастирський костьол Святого Миколая був знищений в 1930-х роках; нині на місці монастиря знаходиться військова частина.
2 Сагайдак — татарською сумка для носіння сагайдака зі стрілами і лука; можливо, Сагайдачний був влучним стрільцем з лука, що і відбилося в його козацькому прізвиську.
Припущення про спорідненість київських міщан Конашковичів і шляхтича Петра Конашевича Сагайдачного — лише гіпотеза. Але те, що вони були сучасниками, сусідами і, можливо, зустрічалися на київських вулицях, не викликає сумнівів.
Деякі джерела стверджують, що Петро Сагайдачний був одружений на киянці Анастасії Повченській (Насті «з Гори» або «Горової»), яка утримувала корчму в Софійській слободі у Верхньому Києві, на горі над Подолом.
Точно не відомо, в якому місці Подолу розташовувалася садиба гетьмана, куди він повернувся після Хотинської війни. Швидше за все, двір Сагайдачного знаходився поряд з Братським монастирем, в якому він заповів себе поховати.
Між 1613 і 1621 рр. за сприяння Сагайдачного-мецената на Подолі було побудовано як мінімум три дерев’яних храми: Богоявленський в Братському монастирі, Святого Духу і Василійовський. Останній був відомий під ім’ям «козацького» — поряд з ним у XVII-XVIII ст. знаходився квартал, населення якого складали козаки Київської сотні.
З Братським монастирем Сагайдачного багато що пов’язувало. У 1620 р. він з козаками Війська Запорізького вступив в київське Богоявленське братство, створене православними киянами для збереження своєї віри від посягань уніатської церкви. На кошти братства в 1615 р. і був заснований Братський монастир з школою, де навчалися діти представників всіх міських станів. Перед смертю Сагайдачний заповідав монастирю декілька тисяч злотих і подарував срібний напрестольний хрест з пам’ятним написом. Нині ця реліквія зберігається в Національному музеї історії України.
Гетьман був особисто знайомий і з першим ректором київської Братської школи Іовом Борецьким, сприяв його обранню в 1620 р. на посаду голови православної церкви — митрополита київського. Саме Борецького і козацького полковника О. Голуба (якого він вважав своїм наступником) вмираючий Сагайдачний призначив виконавцями свого заповіту. Двір Борецького розташовувався недалеко від Братського монастиря — поряд із Спаською церквою, священником якої він був до того, як став шкільним ректором. Можна припустити, що Борецький і Сагайдачний були сусідами.
Сагайдачний помер у квітні 1622 р. і був з почестями похований в храмі Братського монастиря. Проте невідомо, була це Богоявленська або інша монастирська церква. Адже після побудови наприкінці XVII ст. на місці старовинного дерев’яного храму нової цегляної Богоявленської церкви, могили гетьмана там не опинилося. Знаючи, з якою пошаною відносилися до нього наші предки, важко навіть припустити, що поховання прославленого гетьмана могло бути знищене при будівництві. Очевидно, мають рацію дослідники, які вважають, що Сагайдачного поховали не в Богоявленському храмі (ще недобудованому), а в невеликій монастирській церкві, яка не уціліла до нашого часу.
