Складні похоронні конструкції людство зводило вже в IV—III тис. до н. е.: багаті гробниці Месопотамії, піраміди Шумера і Єгипту, кургани Кавказу, Малої Азії, Північного Причорномор’я і Центральної Європи...
Учені припускають, що архетипом подібних споруд став «первісний пагорб», з якого, згідно з єгипетською міфологією, виник перший бог — творець всього живого на Землі. Дійсно, найдавніші шумерські та єгипетські ступінчасті піраміди (і пізніші храми майя та ацтеків) нагадують рукотворні гори, які підносяться над рівниною. Очевидно, вершини піраміди і курганів виконували функції заупокійних храмів, де жерці (які ближче знаходилися до «небесної тверді» і богів) молилися духам великих правителів. Стародавні народи також вірили, що поховані в них царі і вельможі відроджуються у «вічному житті» і займають гідне місце серед «небожителів». Не виключається той факт, що піраміди і кургани були також астрономічними обсерваторіями, за допомогою яких стародавні спостерігали за рухом зірок і планет та обчислювали найважливіші дати, пов’язані з порами року.
«Степові піраміди» — кургани1 до пізнього середньовіччя споруджували різні народи від Алтаю до Центральної і Північної Європи. В Україні знаходиться близько 150 тисяч курганів, висота яких переважно не перевищує 2 м. Проте зустрічаються і гіганти, які здіймаються на 20 м, — скіфські кургани Чортомлик, Огуз, Солоха. Їх насипи видно за десятки кілометрів, і вони дійсно викликають асоціації з величними пірамідами.
Будівельниками найдавніших євразійських курганів були індоєвропейці. Але «термін експлуатації» цих споруд раннього бронзового століття виявився дуже довгим: впродовж декількох тисячоліть багато народів, які кочували в степу, ховали в них своїх померлих. Деякі з цих степових гробниць буквально «нафаршировані» похованнями різних історичних епох. При цьому найстародавніша могила (для якої насипався той або інший курган) розташовувалася в центрі під земляним насипом, а пізніші, так звані «впускні поховання», — в товщі насипу на різній глибині. За підрахунками українського археолога Н. Чмихова, в ранньому бронзовому столітті було зведено до 80 % курганів Північного Причорномор’я, 2-3 % — скіфами і стільки ж — середньовічними кочівниками.
1 Курган (слово тюркського походження) — рукотворний пагорб над похованням.
Поперечний розріз кургану
Очевидно, що у багатьох народів «штучні гори» викликали містичний трепет, втілюючи брами між світами живих і мертвих. Деякі дослідники допускають, що кургани були споруджені на особливих, аномальних місцях, де розташовуються джерела незвичайної природної сили.
На вершинах курганів в давнину знаходилися храми, в яких перед статуями богів або героїзованих предків, похованих під їх насипами, жерці приносили жертви і здійснювали моління.
Кам’яні ідоли (які зображують людські фігури) на вершинах курганів встановлювали різні етноси Північного Причорномор’я. Надгробки над похованнями кочівників раннього залізного століття — кіммерійців, не мають голови, але «забезпечені» нагрудними прикрасами, поясами з підвішеним кинджалом і точильним бруском, сагайдаком з луком. У скіфську епоху, яка змінила кіммерійську, кам’яні статуї також зображали озброєних воїнів з рогами для пиття в руках і підвішеними до поясу мечами. Найпізнішими статуями в Причорномор’ї є так звані «половецькі баби» XII-V ст., висічені з пісковику половцями і золотоординцями. «Бабами» статуї назвали через довге волосся, заплетене в коси. Проте подібні зачіски носили представники кочівницької знаті, як чоловіки, так і жінки - керівники родів. Ще в XIX ст. «половецькі баби» були невід’ємною частиною пейзажу українського степу. Нині ж багато курганів розорано, а кам’яні статуї знаходяться в музеях або прикрашають садиби «нових українців».
Багато українських курганів бронзового століття оточено кільцевими огорожами з вертикальних кам’яних плит (кромлехами). В них дослідники убачають сонячну символіку, пов’язану з відродженням і вічним життям. Круглі огорожі могли відображати і віру в захисну силу кола, яке оберігало живих від зла, яке проникало з «царства мертвих»1.
Півсферична форма курганних насипів, можливо, символізувала лоно Матері-Землі, З якого повинен відродитися похований. Померлого укладали в могилі на боку з підібганими до грудей ногами і складеними перед обличчям долонями. Таке положення археологи умовно називають «позою ембріона», вважаючи, що воно символізує віру в реінкарнацію безсмертної душі в новому тілі. Біля могили клали предмети, якими покійний користувався за життя залежно від свого соціального статусу. Із загиблими воїнами знаходилися кам’яні молоти, залізні кинджали і мечі, сагайдаки із стрілами, луки, точильні бруски; з ремісниками — знаряддя праці; жінкам клали прикраси, дзеркала, амулети, швейні голки. Орнамент, який прикрашає рукояті кіммерійської зброї, деталі вуздечок, посуд (спіралі, ромби, квадрати), можливо, символізував життєву енергію Сонця.
Померлих вождів супроводжували вози (на яких їх доставляли до місця поховання), посудини з їжею, зброя, прикраси, побутові предмети. У курганах бронзового століття обличчя похованих покривала глиняна обмазка, яка виконувала ті ж функції, що і золоті маски єгипетських фараонів або стародавніх грецьких царів з «шахтних гробниць» Мікен.
Порівнюючи з єгиптянами, жителі євразійських степів були набагато кровожернішими. Якщо в гробницях фараонів були присутні лише статуетки, які зображають слуг і домашніх тварин, то в курганах Північного Причорномор’я бронзового і раннього залізного століть перебувають останки людей, коней і биків, навмисно вбитих.
«Вічне життя» царів і вождів вважалося більш значущим, ніж нетривале земне існування. Тому їх гробниці (порівняно зі скромними житлами) вражають розмірами і витратами праці, необхідними для їх зведення.
Найбільших розмірів «степові піраміди» досягли в V-IV ст. до н.е. Один з найбільших «царських» курганів скіфів — Чортомлицький — знаходиться біля Нікополя на Дніпропетровщині. Під 20-метровим насипом розташована вертикальна 11-метрова шахта, яка веде до п’яти ґрунтових гробниць. В них покоїлися останки царя і цариці у супроводі слуг. Могили царських дружинників із золотими і срібними прикрасами і зброєю розташовувалися за межами кургану.
Насип Мелітопольського кургану (у двох катакомбних гробницях якого під 6-метровим насипом на дні 12-метрової шахти покояться цар з воїнами і цариця із служницею) було зведено з глиняних вальків і шарів морської трави, доставленої здалеку, — з Азовського узбережжя.
У «царських» курганах Скіфії археологами були знайдені свідчення масових вбивств людей і коней, які мали супроводжувати своїх повелителів в замогильній подорожі. Звичай здійснення людських жертвопринесень в курганах припинився лише з приходом в Причорномор’я сарматів, які обмежилися закладанням собаки або коня.
1 Про застосування на практиці подібних вірувань розповідається в повісті М. Гоголя «Вій»: Хома Брут обкреслює крейдою навколо себе коло, через яке не може проникнути нечисть.
Похоронні звичаї стародавніх індоєвропейців-греків описані в поемі «Іліада», яка розповідає про події Троянської війни XII ст. до н.е. При похованні Патрокла і Ахілла їх тіла були спалені на похоронному вогнищі разом з убитими троянськими полоненими, численними вівцями і биками, кіньми і собаками. Над прахом героїв греки насипали високий курган, який можна побачити здалеку.
Російський археолог Л. Клейн вважає, що в курганах бронзового століття Півдня України простежуються індо-арійські традиції, описані в «Рігведах», — священних гімнах індо-арійців. Їх проявом учений вважає наявність гробниць-«катакомб» і поховань чоловіків у супроводі жінок. Звичай убивання дружин і наложниць під час похоронів вождів практикували багато індоєвропейських народів — скіфи, германці, індуси.
Очисну силу вогню1 і кров, яка супроводжувала народження в новому тілі «переселеної» душі, символізувала мінеральна червона фарба — вохра, якою густо посипалися тіла похованих. У стародавній і середньовічній Індії існував також звичай посипати порошком вохри притиснуту до стіни руку — так чинили дружини раджів перед тим, як зійти на похоронне вогнище чоловіка. Зображення долонь в техніці порошкового живопису були знайдені на стінах і підлогах похоронних «катакомб» деяких курганів.
Атрибутами бога неба і війни Індри - «ваджрой», могли слугувати кам’яні булави і сокири, які є присутніми в могилах вождів. Комплекти гральних кісток і останки коней нагадують про традиційну в Стародавній Індії гру в кістки і ритуальних жертвопринесеннях коней, про яких розповідають літературні пам’ятки «Рамаяна» і «Махабхарата». «Індо-арійськими» ознаками, на думку Л. Клейна, можуть бути і гадані поховання стародавніх брахманів — представників вищої касти аріїв. Їх особливістю є наявність крейдяної крихти або вугілля на дні могили, — білий колір у багатьох народів (індусів, кельтів, сарматів) символізував чистоту і близькість до богів. «Жрецькі» поховання виділяються і наявністю глиняних курилень на високих підставках (можливо, які використовувалися для «очищення» могил і присутніх димом пахощів), орнаментованої чаші (в якій могла зберігатися «сома» — ритуальний напій аріїв) і бронзових казанів, які за формою нагадують давньоіранські авестійські жертовники.
Європейці зводили кургани до середньовіччя. Подібний ритуал описується в староанглійській героїчній поемі «Беовульф» і мемуарах арабського мандрівника Ібн-фадлана IX ст. Останній спостерігав на Волзі похорони скандинавського купця — знатного «русява». Світовою сенсацією стало дослідження багатого кургану VI ст. біля англійського міста Саттон-Ху. Короля саксів було поховано в турі — на таких кораблях саксонські воїни переправлялися з Європи до берегів Британії.
1 Багато хто зі стародавніх індоєвропейців — скіфи, іранці, індуси — були вогнепоклонниками.
У чернігівському кургані X ст. «Чорна могила», за переказами, похований засновник міста — князь Черн, сучасник Святослава. Висота кургану — 10 м, діаметр — 170 м; за старих часів його опоясував рів шириною 7 м. У кургані були знайдені залишки похоронної костриці і перепалені кістки чоловіка, молодої жінки і хлопця, обгорілі залишки зброї, знарядь праці і побутових предметів, золота візантійська монета. На вершині насипу археологи зафіксували залишки поминального бенкету і військових змагань на честь померлого — шоломи, кольчуги, залізний казан, дві парадних судини для пиття з рогів в срібних оправах, дві золоті візантійські монети IX ст.
В цілому ж в Україні — у великих містах (Києві, Чернігові) і сільській місцевості — збереглося декілька сотень невеликих курганів «язичницького часу» (VIII-X ст.).
До XV ст. звичай ховати померлих в курганах зберігався у степняків-золотоординців, які використовували для цього стародавні насипи. Згодом запорізькі козаки влаштовували на курганах (які вони називали «могили») сторожові пости, з яких дозорні стежили за переміщенням ворожої кінноти. До нашого часу збереглися такі скіфські кургани, які втратили свої стародавні назви, як «Лита могила», «Товста могила», «Гостра могила» тощо.
В Україні складено немало легенд про заховані в курганах клади. Багато хто з них дійсно зберігає скарби скіфських царів, хоча ще в давні часи чимало «степових пірамід» (як і гробниць єгипетських фараонів) було пограбовано. Скіфським золотом могли милуватися відвідувачі багатьох виставок, які проходили в найбільших музеях Європи, Америки та Азії.
