В історичній науці з 1749 р. не припиняється дискусія про те, кого можна вважати «творцями» Київської Русі. «Каменем спотикання» стало повідомлення літописця Нестора про те, що творцями першої в Східній Європі ранньосередньовічної держави були варяги-руси, покликані племенами чуді, весі, словен і кривичів «з-за моря». Російські історики вороже поставилися до «норманської теорії»1 академіків-німців і створили «антинорманську теорію»2.
У запалі суперечок виникли найнесподіваніші гіпотези. Варягів-русів в різний час називали то балтами і поморськими слов’янами, то кельтськими (гальськими) купцями-рутенами (рутеніями), готами, гунами, литовцями, хазарами, черкесами-ясами, фінами3 і сарматами. Плутанину в питання етнічної ідентифікації росів внесли середньовічні арабські географи, праці яких до цього часу служать головним джерелом вивчення історії Східної Європи. Наприклад, до слов’ян («сакаліба») вони зараховували германців, волзьких булгар, фіно-угрів, угорців та інші європейські народи. Таку ж плутанину араби, які погано розбиралися в європейській етнографії, внесли і в питання, ким же були руси.
1 Її автори — члени Російської академії наук XVIII ст. А. Шлецер, Г. Міллер і Г. Баєр; до «норманістів» належали російські історики Н. Карамзін, М. Погодін, С. Соловйов, К. Ключевський, А. Шахматов.
2 Представниками «антинорманістів» були українські історики М. Грушевський і Д. Багалей, радянські вчені Б. Греков, М. Тихоміров, Б.Рибаков, Д. Ліхачов.
3 До речі, в прибалтійсько-фінських мовах словом «Ruotsi» позначаються саме шведи і Швеція.
Деякі дослідники намагалися проводити паралелі між етнонімом «руси» та назвами річок з основою «Рос», розташованими в центрі «Російської землі» — на півдні сучасної Київщини: Рось, Росава тощо. Прагнучи спростувати припущення про скандинавське походження староруських Рюриковичів, «антинорманісти» висували гіпотези про їх сарматське та хазарське походження, нагадуючи при цьому про біблейський народ Рош і сарматів-роксолан.
Бажаючи довести, що слов’яни і без заморських гостей були здатні створити власну державу, історики «винайшли» «Російський каганат» або «Причорноморську Русь» — державу, яка нібито існувала на Півдні України задовго до приходу варягів, населення якої складали предки слов’ян — готи і сармати. У свою чергу, ця держава виникла з напівлегендарної «імперії Ерманаріха», реальність існування якої, як і «Російського каганату», залишається під великим питанням.
Приводом для створення гіпотези про праобраз Київської Русі - «каганат русів», стало повідомлення «Бертинських анналів» про прибуття в 839 р. до двору франків послів «хакана народу рус», які називали себе «свеонами» (шведами). Американський історик Е. Пріцак припустив, що Київ був заснований в VIII ст. хазарськими каганами (яких було вигнано з Хазарії за прийняття іудаїзму), які вступили у військовий союз з вікінгами. Припущення, що київські князі VIII ст. були хазарами, ще в першій третині XIX ст. висловив німецький дослідник Р. Еверс.
В наші дні сперечання щодо ролі скандинавів у створенні слов’янської державності вже не є такими напруженими, як це було в XVIII ст. в стінах Російської академії наук, коли переконаний «антинорманіст» М. Ломоносов доводив свою правоту опонентам за допомогою кулаків.
Визначення Нестором стародавніх русів як скандинавів підтверджують й інші середньовічні писемні джерела. У записах про перебування в IX ст. скандинавських дружинників при дворі візантійських імператорів в Константинополі йшлося, що «русіос» («русими») греки називали їх за колір волосся. Вони ж називали себе «норманами» — «людьми з Півночі».
Відповідно, назва «руси» походить не від території їх проживання - «Руської землі» (де протікала річка Рось), а навпаки — розповсюдилося на землі, які підпорядкували собі київські князі-руси з династії Рюриковичів.
З часу існування торгового шляху «від варяг до греків», який проходив по Дніпру, збереглися «руські» (німецькі) назви дніпровських порогів, зафіксовані в праці «Про управління імперією» візантійського імператора Костянтина Багрянородного: Ессупі, Улворсі, Геландрі, Аіфор, Варуфорос, Леанді, Струкун.
Перші покоління князів з династії Рюріковічів носили скандмнавські імена, які трохи були «підправлені» староруськими літописцями: Рорик (Рюрик)1, Хельгі (він же — Олег), Хельга (Ольга)2, Інгвар3 (Ігор), Свендіслейв (Святослав), Вольдемар (Володимир), Яріслейв (Ярослав). Дружиною останнього була Інгігерда — шведська принцеса, яка при хрещенні прийняла ім’я Ірини. Матір’ю князя Володимира літописи називають Малушу, яку деякі дослідники вважають дочкою древлянського князя Мала. Але є припущення, що справжнім ім’ям цієї жінки, яка належала до найближчого оточення княгині Ольги, було Мальфрід.
Скандинавськими за походженням були також імена дружинників князів Олега і Ігоря, які збереглися в текстах договорів з Візантією: Такой, Бруні, Ігельд, Руар, Турд, Фруді, Арфаст, Амунд, Гунар тощо.
При дворі Ярослава, якого літописці прозвали Мудрим, після вигнання з Норвегії знаходилися король Олаф II і його син Магнус. Дочка Ярослава, Єлизавета, стала дружиною норвезького короля Гаральда Хороброго — родича Олафа Святого.
Про перебування скандинавів серед жителів староруського Києва і Чернігова свідчать знахідки в курганах ІХ-Х ст. речей «норманського кола»: мечів, рукояті і піхви яких прикрашені «плетеним» орнаментом (який нагадує зображення на скандинавських «рунічних» каменях»); шоломів із захисними напівмасками; «черепахоподібних» фібул — срібних півсферичних брошок для жіночого верхнього одягу; усічених конусів з кольорового скла, які служили для гри в шашки; срібних витих браслетів і масивних шийних «гривень», сплетених зі срібного дроту; підвісок у вигляді молота бога Тора; бойових сокир, довгих кинджалів-«сакрамасаксів» і круглих дерев’яних щитів із залізними «умбонами» в центрі.
У чернігівському кургані Чорна могила було знайдено роги туру, оковані срібними пластинами з рельєфними орнаментами з переплетених тіл вовків, орлів, пальмет і стовбурів рослин. Такі зображення часто є присутніми в декоративно-прикладному мистецтві Скандинавії. У курганних могильниках в Шестовиці під Черніговом і на Старокиївській горі в Києві також були знайдені поховання воїнів з багатою зброєю і дорогими прикрасами, виконаними в скандинавських традиціях.
Проте подібні «скандинавські» могили (про етнічну приналежність яких до цього часу сперечаються вітчизняні і зарубіжні археологи) є нечисленними і підтверджують лише той факт, що в староруському суспільстві варяги складали невелику групу дружинників і бояр київського і чернігівського князів.
«Скандинавською спадщиною» є і 17 «скандинавізмів», які збереглися в російській мові, серед яких є такі, як ящик, батіг, лава, скриня, скиба, худоба, стілець, стяг, тіун, ябеда, якір.
1 Рорик Ютландський — конунг Фрізії, був вимушений покинути Батьківщину.
2 В перекладі зі скандинавської їх імена означають «освячені»; можливо, скандинавське ім’я Олега було «Олаф».
3 В перекладі зі скандинавської - «присвячений богу Інгве».