Після смерті князя Володимира Святославовича розігралася неабияка боротьба за київський престол і однією з її дійових осіб став старший син покійного князя — Святополк. Саме йому літописна традиція приписує лиходійство — вбивство своїх братів-суперників Бориса і Гліба (а заразом і Святослава), і наділяє красномовним епітетом «Окаянний». Але чи так все було насправді? Що насправді відбулося в 1015 р.?
15 липня в своїй заміській резиденції в Берестові помер князь Володимир, який залишив багато спадкоємців: князя новгородського Ярослава, князя древлянського Святослава, Всеволода — у Володимирі, Мстислава — в Тмутаракані, Святополка — в Турові, Бориса — в Ростові, Гліба — в Муромі, Ізяслава — в Полоцьку, Станіслава — в Смоленську, Всеволода — на Волині. Першим про смерть батька дізнався Святополк, який перебував під домашнім арештом у Вишгороді. Зібравши дружину, він помчав до Києва.
Володимир помер якраз в розпал підготовки походу проти Ярослава, який відмовлявся платити Києву данину. Готуючись покарати сина, князь київський раптово захворів і йому довелося відмовитися не тільки від походу, але і від нападу на печенігів, які підійшли до південного кордону Русі. Замість нього цей похід очолив улюблений молодший син — Борис, якого князь збирався зробити наступником.
Але коли князь київський помер, за іронією долі ближче за всіх до Києва опинився Святополк. Треба сказати, що сам Святополк вважав своїм справжнім батьком Ярополка — старшого брата Володимира, і на Русі говорили, що він народився від двох батьків. Під 980 р. в літописах мовиться, що Володимир в боротьбі за владу убив брата і одружився на його вдові — гречанці, вагітній від Ярополка. Святополк народився вже після смерті батька — Ярополка, а офіційно вважався сином Володимира. Князь, правда, не любив пасинка, не визнавав і, очевидно, не збирався передавати йому київський престол. Святополк розумів, що він має менше всього шансів дістати київського столу, і, скориставшись ситуацією, рішуче попрямував до Києва. Слід нагадати, що на момент смерті Володимира Святополк знаходився під домашнім арештом у Вишгороді. Виникає питання: за що? Виявляється, Святополк за наущениям свого тестя — польського короля Болеслава, хотів відокремитися від Русі, за що і заточив його батько в острог.
Князь легко оволодів Києвом: дружина, очолювана Борисом, у той час знаходилася в поході проти половців, а воїни, які залишилися в місті, не посміли (або не захотіли?) виступити проти князя. Звичайно ж, запанувавши на київському престолі, Святополк розумів хиткість свого положення і прагнув переманити дружинників і бояр, даруючи маєтки та інші матеріальні блага. Тим часом Борис, який стояв табором на річці Альта неподалік Переяслава, отримав звістку про смерть батька і почав обмірковувати, яким чином вчинити. Дружинники радили скоріше зайняти київський престол, на що Борис відповідав, що збирається визнати право Святополка на Київ. Почувши такі заяви, дружина, мабуть, відправилася до Києва і присягнула на вірність Святополку.
Тут починаються загадки. Борису слід було б узяти приклад з дружини, але він залишився в таборі зі своїм загоном. Причини зрозуміти складно. Якщо князь боявся за своє життя, він міг повернутися до Ростова, але такого рішення не було прийнято. Якщо ж він повірив обіцянкам Святополка жити мирно, то чому не відправився до Києва? Так або інакше, поки князь Ростовський сумнівався, Святополк готувався до його фізичного усунення як одного з найсерйозніших суперників. У Києві він практично не мав вірних людей, тому він їде до Вишгороду і повідомляє своїм боярам про план розправи над Борисом, заручившись їх підтримкою.
Вбивці — Путьша, Талець, Еловіт і Ляшко (ці імена називають літописи) — виступили вночі, щоб їх ніхто не помітив, і вдосвіта прибули до табору князя Бориса. Той якраз прокинувся і читав заутреню. Князя попередили про вбивць, але він продовжував молитися, просячи у Бога порятунку. Як повідомляють літописи, закінчивши молитву, Борис приліг на ложі (знаючи про небезпеку, яка підстерігає його, такі дії здаються безрозсудними, якщо не дивними). У цей момент на нього і накинулися вбивці. Князя і слугу Георгія вбили списами, перебили також охорону. Загорнувши тіло в шатер, вбивці на возу привезли його до Святополку. Але виявилось, що нещасний ще живий, і тоді, за наказом Святослава, його добив варяг. Потім тіло Бориса перевезли до Вишгороду, де поховали в церкві Святого Василя.
Наступною жертвою Святополка Окаянного став муромський князь Гліб. Він отримав з Києва звістку про смерть батька, яку привезли посли Святополка, і, не відчуваючи пастки, відправився в супроводі нечисленної дружини. Князь прибув до Смоленську, звідки збирався рушити на Київ. Тим часом Ярославу до Новгорода було таємно відправлено з Києва листа від сестри Предслави, яка сповіщала про вбивство Бориса і про змову, яка готувалася проти Гліба. Ярослав поспішив попередити Гліба, але муромський князь заявив про готовність розділити смерть з братом, якого дуже любив. Він залишився в таборі на річці Смядінаї, молячись за упокой душ батька і брата. Тим часом Святополк дізнався про його наближення і підіслав вбивць. Кривава розв’язка сталася 5 вересня 1015 р.: Гліб був на кораблі, коли до нього увірвалися озброєні люди, і один з них — Горясер, наказав зарізати його, що і зробив кухар князя — Торчин. Як свідчать літописи, Гліб навіть не чинив опір. Князя поховали поряд з братом у Вишгороді.
Але і після цього Святополк не відчував себе в безпеці — наступним він прибрав зі свого шляху брата Святослава, князя древлянського. Намагаючись врятуватися, той біг до Угорщини, але вбивці наздогнали його в Карпатах...
Тут ми наближаємося до загадки: чи правдивою є легенда про те, що вбивцею князів був саме Святополк? Деякі історики вважають, що до фізичного усунення, принаймні, князя Бориса, був причетний не хто інший, як Ярослав Мудрий! Прихильники цієї версії посилаються на одне з джерел з історії Русі XI ст. - «Сагу про Еймунда». Еймунд був норманським конунгом на службі у новгородського князя Ярослава. Один з епізодів саги розповідає про те, що конунг Гардаріки (Русі) Вальдемар (князь Володимир) помер і його володіння дісталися синам. Буріцлав (Боріцлав) отримав велику частину батьківського спадку і Кенугард — краще з князівств (очевидно, Київське). Другий, Яріцлейв, сів в Хольмгардіг а третій син отримав Полтеск’ю (Полоцьк). І сини починають криваву боротьбу за спадок.
Цілком можливо, що така достовірна картина розподілу земель (коли один князь дійсно отримав престол в Києві, інший — в Новгороді, а третій — в Полоцьку) могла змусити дослідників вважати сагу історичним джерелом. Тим більше, що в ній використані справжні географічні назви та імена. І якщо особа, яка ховається за ім’ям Яріцлейва, не викликає сумніву — Ярослав, князь новгородський, то ім’я брата, який отримав Київ, викликало чимало дискусій. Ім’я Буріцлав (Боріцлав) цілком співзвучно з ім’ям Борис, а значить, подальша інформація саги є сенсаційною!
Яріцлейв і Буріцлав зійшлися в битві на березі великої річки. Опір останнього було зломлено, але він залишився живий і біг в «Б’ярмаланд». Дослідники вважають, що це — землі печенігів. Через рік біля стін міста відбулася друга битва, Яріцлейва було поранено в ногу. Завдяки відвазі Еймунда, війська Буріцлава були розбиті і йому довелося ховатися із залишками «б’ярмів». Еймунд зі своїм загоном безуспішно переслідував його, і розповсюдилися чутки, що бунтівний конунг більше не являє собою небезпеки. Але між норманами і Яріцлейвом виник конфлікт через виплату нагороди, і Еймунд спробував зацікавити князя повідомленням про те, ніби він знає, де переховується Боріцлав. Хитрий норман поцікавився у князя, що зробити з Боріцлавом, коли він знайде його. Яріцлейв після деяких роздумів відповів, що він не буде спонукати людей до бою з конунгом, але і карати, якщо його вб’ють, теж не буде. Таким чином, було отримано мовчазну згоду на усунення Боріцлава. Еймунд знайшов і вбив конунга, а відрізану голову привіз Яріцлейву. Після питання — чи впізнає він голову, Еймунд побачив, що князь почервонів. Але на прохання поховати брата по-королівському — з почестями, відповів, що раз нормани вирішили цю справу, хай вони і турбуються про прах вбитого. Вікінги повернулися за тілом, привезли його до Києва і поховали. Після цього вся країна опинилася в руках Яріцлейва.
Таким чином, якщо вірити цьому джерелу, саме за мовчазним наказом Ярослава Мудрого був убитий князь Борис. Але існує декілька нюансів, які ставлять під сумнів цю версію. Ім’я Буріцлав (Боріцлав) дійсно співзвучно з ім’ям Борис, але якщо співвіднести цей персонаж з історичною особою, воно може належати і Святополку. Як відомо, одним з його союзників був тесть — польський король Болеслав Хоробрий, і недивно, що їх могли об’єднати в літописній традиції. До того ж, в сазі згадується «Б'ярмаланд», куди втекли бунтівний князь і його союзники - «б’ярми». Ймовірно, цим народом є печеніги. Тоді виходить, що в битві біля міста (яким міг бути Київ) разом з князем билися саме вони. «Повість минулих літ» згадує про прихід печенігів до Києва в 1036 р., але інші літописи датують їх напад 1017 р. Остання дата побічно підтверджується і тим, що Еймунд з дружиною перебував на Русі в 1016-1022 рр. і не міг бути свідком подій 1036 р.
Про непричетність Ярослава до вбивства Бориса, Гліба і Святослава свідчить ще багато фактів. Наприклад, незрозуміло, навіщо Буріцлаву потрібно було укладати союз з печенігами, якщо до цього він воював проти них за наказом батька? Ще одна невідповідність: за літописною традицією, вбивство Бориса і під час князювання Святополка в Києві відбулися одразу ж після смерті Володимира, тобто в 1015 р. Деякі учені переносять ці події на 1018 р. — час підготовки війни з Болеславом. Якщо прийняти цю версію, то стає незрозумілим, чому Ярослав віддав наказ знищити Бориса саме в смутний час підготовки війни з поляками, а не тоді, коли досить міцно сидів на київському престолі? І що робив Борис впродовж чотирилітнього протистояння Ярослава зі Святополком?
Очевидно, що «Сага про Еймунда» розповідає про вбивство Святополка Ярославом. Це в черговий раз доводить, що в боротьбі за владу і за часів Київської Русі, і на сучасному етапі застосовуються будь-які заходи, які суперечать законам і моралі.
