Віра — це джерело абсолютної свободи.
В декого це твердження викликає обурення, в більшості — зверхню посмішку, але розуміють це не так вже й багато людей. Я спробую пояснити на простих прикладах. На політиці та коханні.
Для початку треба зазначити, що абсолютна свобода — це зовсім не свобода вибору. Абсолютна свобода — це знаходження в благодаті, та слідування Божому плану про нас. Свобода вибору — це як раз те, що постійно нам пропонує сатана, давній змій, з часів Едема та до скінчення часу.
В 2019 році ми постали перед вибором Президента України. В нас не було іншого вибору. Звісно, варіанти інші були. Я сам тоді запитував Президента Порошенко, а чи не бажає він стати українським Піночетом? Мене підтримувало немало людей, і, думаю, більшість читачів цієї сторінки теж. Ми знали Пророшенко, ми довіряли йому, ми бачили, що Україна рухається у вірному напрямку, і ми готові були поставити на нього, як на українського Лі Куан Ю, чи Піночета. Нам, і я впевнений, що Україні теж, вибір був абсолютно не потрібний. Нам тоді, і зараз, потрібна Україна, а не закомплексований наркоман. Петро Олексійович, до речі, відповідав, що не хоче бути українським Піночетом, а хоче бути українськім Порошенко. Бачите, ні Україні, ні войовничій меншості, тобто саме тим людям, які роблять Україну українською, і котрим прийдеться роками розгрібати за півшостим його послід, вибори були не потрібні. Вибори потрібні були Коломойському, та іншім олігархам, щоби дерібанити нашу Україну. Свобода України опинилася під загрозою як раз через вибори, тоді як їх відсутність, гарантувала нам свободу, через віру.
Диявол діє так само, як українські олігархи. Він пропонує смакувати некорисним, невчасним, недоречним, непотрібним. Бог не дає вибору, натомість Бог пропонує заповідь, котра добра та корисна. Ми цю заповідь або приймаємо вірою, або ні. Бог відкриває свободу віри, а диявол заганяє нас в рабство вибору. Не зрозумійте мене неправильно. Я зараз не виступаю проти ґрунтовних засад демократії, я просто навожу приклади, що нав'язаний вибір — набагато гірше, ніж його відсутність, та перевірений просвітлений керівник держави.
У Понтія Пилата теж був вибір. Відпустити Ісуса, чи Варраву розбійника. Пилат поступив демократично, і тому Ісуса розіп'яли. З іншого боку у римського прокуратора було достатньо влади відпустити Христа. А от віри не вистачило, тому він так до кінця життя і залишився рабом, бо Пилату потрібно було не обирати, а довіритися Істині, яка стояла перед ним.
Добре, досить про політику, давайте про кохання.
Тут теж справа не в виборі. Ми не пробуємо на смак сотні жінок, або чоловіків, щоби знайти своє кохання. Ми це кохання шукаємо, його прагнемо, в нього віримо. Щоби знайти кохання свого життя, потрібно не стільки широкий вибір, скільки довіритися серцю. До речі, один із самих дурних висловів, котрі доводиться чути про подружнє життя, це «подружній борг». Тупо говорити про борг, коли Святе Письмо говорить нам, щоби ми не залишалися винні нікому нічого, окрім взаємної любові. Борг — це як раз про вибір, коли я обираю інше, але ж таки залишаюся винним.
Ну і останнє. Ангели не обирають. Ангели довіряють і безперестанно знаходяться в благодаті, від цього вони благодаттю сповнюються, від віри, а не від вибору. Демони як раз зробили свій вибір, і це призвело до їх падіння.
Віра спонукає нас зробити крок, іноді в невідомий нам край, як, наприклад, Авраама, котрий залишив все, послухався голосу Господа Бога, та став через це батьком багатьох народів, та одержав Царство Небесне. Натомість, якби він сидів та думав який вибір зробити, то, мабуть, досить ми не одержали не те, що Новий Заповіт, а навіть і Старий.
Справжня свобода - це свобода від гріху, а не гріховний вибір. Справжня свобода здобувається зусиллям та вірою, а не через вибір.
Свобода - це стан, а не хитання.
