Упав Жук на спину у калюжу. Лежить, дзижчить, а перевернутися не може – багнюка його присмоктала.
Йде Заєць.
– Допомож-жи мені! – попросив його жалібно жук. – Я тобі теж допомож-ж-жу!
– Та яка мені може бути від тебе користь? – засміявся Заєць. – Але я тобі і так допоможу! Мені друзі завжди потрібні.
І перевернув Жука. А той полетів.
Летить Жук, та бачить, що неподалік Лисиця у засідці сидить, спіймати Зайця хоче. Ось-ось стрибне. А Жук сів прямо на ніс Лисиці, та як зажуж-жить: “Тікай, друже Заєць!”.
Лисиця стала лапою зганяти жука з носа. Заєць почув це – та втік.
З тих пір Заєць та Жук дружать між собою.
