Батько зі своїм сином і мулом в полуденну спеку подорожував. Батько сидів верхи на мулі, а син вів його за вуздечку.
— Бідний хлопчик, — сказав перехожий, — його маленькі ніжки ледь поспівають за мулом. Як ти можеш ліниво сидіти на мулі, коли бачиш, що хлопчисько зовсім вибився з сил?
Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з мула і велів сину сісти на нього. Незабаром зустрівся їм інший чоловік. Гучним голосом він сказав:
— Як не соромно! Малий сидить верхи на мулі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом.
Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на мула позаду нього.
— Люди добрі, бачили ви щось подібне? – Заголосила жінка, що йшла їм на зустріч. — Так мучити тварину! У бідного мула вже провисла спина, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, начебто він диван, бідна істота!
Не кажучи ні слова батько і син, осоромлені, злізли з мула. Щойно вони зробили кілька кроків, як зустрівся їм старий дід і почав насміхатися з них:
— Чого це ваш мул нічого не робить, не приносить ніякої користі і навіть не везе когось з вас на собі?
Батько сунув мулу повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина.
— Що б ми не робили, — сказав він, — обов’язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згодний. Я думаю, ми самі повинні вирішувати, що нам робити.
