На відстані 8 кілометрів від Вінниці є місце, яке більше 60 років не дає спокою дослідникам і журналістам. Праворуч від шосе на Житомир, в лісі, розкидані брили залізобетону. Тут в роки війни була ставка Гітлера — «Вервольф». З тих часів про цей район ходять найпохмуріші повір’я і міфи. Так, покійна болгарська віщунка Ванга застерігала, що тут «смертельна небезпека чатує на кожного». На глибині десятків метрів, за твердженням Ванги, «зачаїлася найнебезпечніша хвороба». Можливо, вона знаходиться в гранітних підземеллях, багатоярусних спорудах з системою радіаційного і бактеріологічного захисту. А може, в надсекретному об’єкті № 3 на 2-му підземному поверсі, куди дотепер ніхто не зміг потрапити. Також стверджують, що в скелястому ґрунті на рівні 3-го підземного поверху проходила залізнична гілка, по якій возили таємничі вантажі. Товщина стін підземної споруди досягає п’яти метрів, а його перекриттів — восьми! До чого така потужність? Місце для об’єкту вибране також не випадково. Перекази свідчать, що в стародавні часи тут стояли культові споруди наших предків з сильною позитивною енергетикою. Дослідження «Вервольфа» велися і в 1960-і, і в 1989-1990 рр. Чи проникли учені і спецслужби в сам бункер і його об’єкт № 3, який з космосу, як стверджують, сприймається суцільною чорною плямою? Що в ньому заховане?
Як видно, версій багато, і одна суперечливіша і абсурдніша за іншу. На превеликий жаль, дотепер про ставку відомо дуже мало. Тих, хто її будував, вже немає в живих. Креслення були спалені німцями ще літом 1942 р. Та й зараз матеріали про ставку практично закриті.
Головні квартири фюрера (пункти, звідки він керував військовими операціями) розміщувалися в Германії і на окупованих територіях: «Вервольф» — в Україні, «Беренгьолле» — в Росії (на відстані 3 км. на захід від Смоленську), ще по одній в Бельгії, Франції і Польщі.
Назва ставки «Вервольф» змінювалася тричі. Спочатку будівництво велося під назвою «Eichenhain» (дубовий гай). Після закінчення будівництва ставку назвали «Werwolf» (перевертень), а пізніше — «Wehrwolf» (озброєний вовк або вовк-захисник). Хоча в назвах використовувалося слово вовк, це не має ніякої містичного підґрунтя: Гітлер носив партійний псевдонім Вовк. Та і Адольф на давньогерманській мові означає «благородний вовк».
На жаль, у нас до цього моменту немає докладного опису території «Вервольфа». Є лише звіт оперативної групи НКДБ СРСР «Доповідь про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера поблизу Вінниці». Приведемо найцікавіші місця.
«Ставка Гітлера розміщувалася в сосновому лісі, поблизу с. Коло-Михайлівки, на відстані 300 м праворуч від шосе Вінниця-Житомир. Ліс прямокутний, 300 м ширини і 2,5 км. довжини, саджений, розбитий паралельно просіками на 13 однакових смуг.
На північному узліссі лісу залишки підірваної електростанції. У 1-ій смузі, ближче до шосе, знаходилися кухня і їдальня для солдатів. У 2-ій смузі — баня, душ, 4 житлових будинків та продовольчі склади. У 3-ій смузі було 6 житлових будинків і декілька складів. У 4 смузі — 2 їдальні, штаб коменданта, бомбосховище, баня, 9 житлових будинків. У 5-ій смузі — 5 житлових будинків, канцелярія, бюро перепусток. Центральна зона, де знаходилися головні будівлі, охоплює 6-у, частину 7-ої і 8-ої смуг лісу. Вона огороджена дротяною сіткою заввишки 2,5 м, вище за яку 2 ряди колючого дроту.
У центральної зони знаходилися: гестапо, телефонна станція, спортивний зал і душ, їдальні для генералів і офіцерів, басейн для купання і роздягальня, 12 житлових будинків для генералів і вищих офіцерів ставки, приміщення Гітлера і 2 бомбосховища. Частина поля, прилегла до центральної зони з південного боку лісу, огороджена ровом з 5 рядами спіралі з колючого дроту і дротяною огорожею.
Оперативною групою, окрім 3 підірваних залізобетонних бомбосховищ, були виявлені залишки 81 спаленої будівлі. Майже всі — з дерева. Біля кожного житлового будинку побудовані дерево-земляні укриття. Навколо лісу на високих деревах через 200 м знаходилися пости повітряного спостереження. На узліссі наглядові пости, укриття, дзоти, кулеметні гнізда і позиції для гармат. Поблизу 13 смуги знаходилися приміщення для сторожових собак.
Виявлені залишки трьох бомбосховищ. Всі вони підземні, залізобетонні, масивної конструкції, коробчатої форми. Фундаменти суцільні залізобетонні, товщина перекриттів — 4,5 м, стін — 2,5-3 м. Зверху на перекриттях насипана земля і для маскування посаджені кущі і сосни. Перше бомбосховище розміром 7x17 м знаходиться поза центральною зоною ставки. Друге бомбосховище 8x11 м знаходиться в центральній зоні. Третє бомбосховище також в центральній зоні. Його розмір 8,5х8,5м. На підлозі виявлені залишки паркету і обривок килима помаранчевого кольору. Воно, ймовірно, і було особистим бомбосховищем Гітлера.
Всі бомбосховища німці підірвали під час відходу. Як вибухівку використовували авіабомби. Судячи з характеру руйнувань і розкиду шматків залізобетонних конструкцій на великі відстані, величина зарядів доходила до кількох тонн. Наприклад, шматок залізобетону 8x5x2,80 м вагою 200 т силою вибуху відкинутий на 60 м.
Для будівництва бункерів на квадратний метр площі використана незвичайно велика маса в 121 кубометр бетону. Питну і технічну воду брали з 2 120-метрових артезіанських свердловин».
Під час будівництва знищили багато насаджень і для маскування висадили 800 дерев, декілька тисяч кущів, покрили дерном 12 тис. кв. м площі. Навколо споруд повісили зелені маскувальні тенета. Для посилення безпеки території натягнули 6 км. дротяної сітки і більше 12 км. загороджень з колючого дроту. Будівельні роботи в ставці були перервані влітку і продовжені восени 1942-го до осені 1943 р.
Споруджувала ставку німецька військово-будівельна організація «Тодт». Тут працювало 4086 чоловік, зокрема 991 німець, 1425 іноземців, 500 солдатів будівельних батальйонів і 1100 полонених. Будівництво йшло швидкими темпами, і 10 квітня 1942 р. повідомили про майже повне його завершення.
У зоні ставки встановили жорсткий режим (спеціальні комендатури, перепис жителів, які отримали спеціальні пропуску, комендантська година, часті перевірки будинків). Порушення режиму каралося аж до розстрілу. На полях поряд із ставкою розводили тільки овочі, сіяти злаки з високим стеблом заборонялося. Для посилення безпеки вирішили виселити 58 тисяч українців і поселити 14 тисяч етнічних німців (фольксдойче), але, на щастя для місцевих жителів, цей захід не відбувся.
Саме відсутність докладної інформації стала причиною появи всіляких чуток, домислів і міфів про «Вервольф» (винні в цьому, звичайно ж, ті, хто дотепер цих пір приховує цю інформацію). Розглянемо деякі з цих таємниць.
Коли було ухвалено рішення про будівництво ставки під Вінницею? Зараз модною стала версія, що будівництво було задумане ще в 1940 р. при плануванні нападу на СРСР. Нібито цю ідею підкинув Гітлеру Герінг. Молодим льотчиком він в 1918 р. побував на Вінниччині, де нібито познайомився з дівчиною, яка навіть народила від нього дитину. Але немає жодного документа, який би підтверджував, що знаменитий німецький ас, який бився всю війну на Західному фронті, бував на Вінниччині. Немає і документів про ухвалене в 1940 р. рішення. За планом «Барбаросса», штаб командувача військами на Сході планували розмістити в Москві, а штаб групи армій «Південь» — в Харкові. Коли в листопаді 1941 р. стало ясно, що бліцкриг провалився, було ухвалено рішення про будівництво ставки фюрера в районі Лубен Полтавської області. Потім будівництво перевели в зручніше місце — район Вінниці.
Коли почалося будівництво «Вервольфа»? Стверджують, що в листопаді 1941 р. Трофейні ж документи свідчать, що з 19 грудня 1941 р. в лісі під Стрижавкою розвернулося будівництво ставки Гітлера. Таким чином, навіть це питання залишається відкритим.
Чому було обрано Вінницю? З цього приводу існує дуже багато версій і домислів. Одні стверджують, що вибором місця для ставки займалися екстрасенси, чаклуни, провісники і звіздарі з німецького товариства «Аненербе». Інші пишуть, що ставку побудували в районі, де німці намічали створення зони, вільної від місцевого населення. Треті говорять, що ставки Гітлера, Герінга і Гіммлера були побудовані уздовж запланованого трансконтинентального автомобільного шосе Гамбург-Готенланд (так німці називали Крим). Є ще одна версія: німці побудували ставку в тому районі, де до війни будувалася ставка Сталіна. Насправді ще до 1941 р. у гранітному березі Південного Буга побудували підземну ставку для штабу Південного фронту. І навряд чи при виборі цього місця Сталін, Політбюро і військові консультувалися з чаклунами.
Яка доля будівельників ставки? Пишуть, що всі вони (і німці, і наймані робочі, і полонені) були знищені різними методами (від розстрілу на місці будівництва до підриву в повітрі літака з німецькими інженерами). Подібна версія з’явилася в газетах ще 40 років тому, але ніхто не надав документальних підтверджень цього факту. У довідці оперативної групи НКДБ СССР вказано, що за час будівництва загинуло 2000 полонених, трупи яких звалювали в силосні ями в Коло-Михайлівці і Стрижавці. Після закінчення будівництва в квітні 1942 р. німці кудись відвезли вцілілих полонених. Доля їх невідома. Всі будівельні фірми, німецькі і польські робочі в листопаді і грудні 1943 р. були евакуйовані до Німеччини. Ці відомості підтверджуються трофейними документами.
Чи побудували німці на території ставки величезні підземні споруди? Таємниці ставки Гітлера почали відкриватися в 1959-1961 рр. У 1962 р. вийшла документальна повість «Таємниці Вервольфа». З неї багато авторів дотепер черпають сюжети своїх публікацій. Особливі багато різних міфів і спекуляцій з’явилося після проведення в 1989 р. пошукових робіт за програмою «Гермес» за участю 14 вузів СРСР. Після шурфування, ехолокації, рекогносцировки і зйомок місцевості з супутників експедиції вивозили засекречені дані, з якими ми навряд чи ознайомимося в повному обсязі. Науковим керівником був завідувач кафедрою технічної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту, доктор технічних наук Бобровников.
Слід зазначити, що самі учені сприяли розповсюдженню міфів про «Вервольф». Спочатку в пресі з’явилося «одкровення»: зроблений на замовлення Бобровникова знімок з космосу виявив на цій місцевості підземне багатоповерхове приміщення 300x700 м, вкрите шестиметровим шаром піску і розміщене в граніті. Пізніше Бобровников в інтерв’ю від 19 травня 1992 р. перетворив ставку на триярусну споруду. У першому ярусі нібито розташовувалися наземні споруди; у другому (на глибині 8 м) — службові і оборонні; у третьому (на глибині 50 м), в гранітній товщі — багатоповерхові бункери з тунелями для вузькоколійних електропоїздів, які вели до запасних виходів. Далі професор стверджував, що 20 тисяч полонених працювали на будівництві два роки, внаслідок чого і з’явився цей «шедевр будівельного мистецтва».
Бобровникова підтримав і дійсний член Географічного товариства РАН Кольцов. Свого часу, будучи керівником секретного відділу по біолокації при Раді міністрів СРСР, він займався вивченням підземель «Вервольфа». Йому нібито вдалося з’ясувати, що підземелля мають декілька поверхів на різних рівнях, різновіддалених один від одного. Всі вони сполучені тунелями, що йдуть від ставки на багато кілометрів, наприклад, у бік населеного пункту Калинівка (15 км.), де теж велися підземні роботи. Що стосується таємничого об’єкту № 3, то дістатися до нього не вдалося. Проте за допомогою методу біолокації за могутніми бетонними стінами виявили величезні маси металу, у тому числі і дорогоцінного — золота, платини. Було зафіксовано якусь споруду з них незрозумілого призначення. Таємниця буде розгадана, коли вдасться розкрити залізобетонний панцир об’єкту № 3. На жаль, навіть за часів СРСР на це не вистачило коштів.
Спробуємо перевірити ці сенсаційні повідомлення «з калькулятором». Якщо в основу розрахунків покласти висоту підземних споруд в 3 м, то, враховуючи глибини їх залягання, ми отримаємо справді астрономічні цифри. Для будівництва навіть одноповерхових підземель 300x700x3 м знадобилося б обсяг у 630 тис. куб. м. А це сотні тисяч кубометрів вибраного ґрунту і дуже міцного граніту, сотні тисяч кубометрів вкладеного залізобетону. Таким чином, дослідники з Гермеса перетворили «Вервольф» на одне з чудес світу, рівне за об’ємами робіт піраміді Хеопса або Дніпрогесу. Адже будівництво тривало всього п’ять місяців. Скільки ж людей і техніки потрібно, щоб звести такі колосальні споруди? Ми не заперечуємо наявність підземних споруд «Вервольфа», але їх гігантські розміри викликають сумнів.
Розглянемо ще одне питання, що вимагає правдивої відповіді. Деякі автори пишуть, що німці перетворили Вінницький край на контрольовану зону, нейтралізувавши місцеве населення простим способом. Мовляв, в жовтні-листопаді 1941 р., коли вирішили будувати ставку під Вінницею, в міському парку розкопали поховання жертв розстрілів, проведених НКВС перед відступом радянських військ. Реакція населення була однозначною: всіх комуністів здали німецькій владі. До того ж поблизу Вінниці не було партизанського руху. Так підготували спокійне місце для ставки. Насправді, це твердження — безглузда вигадка і грубий наклеп на місцеве населення, бо німці розкрили згадані могили тільки в липні-серпні 1943 р., а будівництво ставки закінчили в квітні 1942 р. Але цей факт не вплинув на свідомість людей. Вони однаково проклинали і НКВС, і окупантів.
Відповіді на всі поставлені запитання вимагають серйозних досліджень, а обговорювати останні, зовсім вже безглузді міфи, не варто. Але ми повинні нарешті зрозуміти: чим довше приховуємо, тим більше породжуємо пересудів, тим гостріше інтерес. Від факту існування на українській землі ставки фюрера нікуди не подітися, як не подітися від Чорнобиля. Замовчування таємниць «Вервольфа» може призвести до викидів — тільки в політичну атмосферу України і Європи — подібних до викидів загнаного в саркофаг реактора.
