Після мого аналізу інтерв'ю "головнокомандувача" Хомчака (це слово біля його прізвища я тепер буду завжди писати з маленької літери і в лапках) - виникла дискусія. Про накази, порушення, і як повинен поступати справжній командир. Тому, хочу розповісти вам повчальну історію з життя. Вона багато чого пояснює.
На "нулі" вас можуть вбити у будь-який момент. Навіть якщо до цього довго була тиша, сонечко і спокій. А з того боку фронту, наприклад, не постріли, а бензопила дзижчить - дрова всім потрібні.
Але секунда, і прилітає якась смертоносна залізяка. Міна, "постріл" з "сапога" або гронка противних "горіхів" з АГС.
А ще гірше - нарубав ти дров, наприклад, і тягнеш радісний такий здобич, щоб пічку голодну нагодувати. Вискочив на відкритий простір (дві секунди же ж) - і все у тебе закінчилося. Снайпера з тієї сторони - не гидливі. По всіх працюють.
Тому, вимога носити бронежилет і каску - не від садизму тих, хто це придумав. Це шанс. Який тобі дають практично в примусовому порядку. І відповідальність за нього - якраз з розряду тих, яку ти несеш тоді, коли тебе вже немає.
Згідно із законом, якщо ти загинув виконуючи бойове завдання, але при цьому порушив "техніку безпеки" (не надів засоби захисту, або поліз кудись, де не мав бути апріорі) - це твої проблеми. Твоя родина не отримає в повному обсязі компенсацію від держави.
Жорстко, згоден. Все, що ти зробив до цього - по ідеї переважує. Але і держава видає ці штуки по-перше - щоб у тебе було більше шансів залишитися живим (і це головне). А по-третє, чи по-восьме - щоб у держави було менше шансів компенсувати твоїй родині твою ж загибель.
Але життя трохи складніше, ніж теорія. Для тих, хто ніколи не носив бронежилет і каску, поясню. Армійський бронежилет в середньому важить 12-14 кілограмів. Залежно від типу і комплектації. А каска – 1,4.
Кілька годин ти все це навантаження, в принципі, не помічаєш. А потім - дуже навіть. А на п'яту годину вже точно відчуваєш. А на восьмий - хребет вже шле тобі конкретний привіт. Або раніше - в залежності від індивідуальних особливостей.
Тому, перебувати в бронежилеті весь час - непроста штука. особливо, коли "весь час" у деяких це дійсно "весь час" з перервами на сон і відпочинок. Ну, локалізація в них така.
Тому, з одного боку, командири повинні жорстко присікати нехлюйство. І вони, буває, роблять це «на всю довжину». А з іншого боку - вони розуміють своїх людей. Тому, що, наприклад, рубати дрова, або тягати будь-який вантаж в бронежилеті – ще та розвага. І ситуацій, яких не передбачає жодний документ – безліч.
Тому якщо є привід і можливість зняти бронежилет, коли все спокійно, і хоч трохи дати відпочити хребту - його знімають. А далі - читай вище.
І ось, одного разу, (де і коли – не скажу, бо не було цього) - це сталося. Один з бійців загинув, під час мінометного обстрілу, який почався раптово, і ніщо його не віщувало. Без бронежилета.
Коли обстріл затих, і знову "тиша, пташки, сонечко" - на позицію допустили представників тієї служби (теж не скажу якої), яка фіксує ці сумні випадки, і дає їм юридичну кваліфікацію. В тому числі, і те - чи був загиблий в захисних засобах.
Чи треба говорити, що до приїзду цих людей, поруч з бійцем акуратно лежали бронежилет (і кров на ньому була там, де належить) і каска. Ну, типу - зняли, коли намагалися надати допомогу - ось тридцять два свідки.
Одночасно, до ВОПУ підлетіла машинка з командиром батальйону за кермом. Він сьогодні багато мотався, день видався важкий. КСП-нуль-штаб-нуль-тил-ксп-нуль ... Нормальний день бойового комбата. Іноді більше КСП. Іноді більше "нуля".
Природно, він десять разів за день повинен зняти-одягнути броню. Природно, іноді цей процес пропускаєш. Як і зараз. Комбат був без броні і без каски. Як вискочив. Ті, хто приїхали «на фіксацію» - до речі, теж.
Вони, взагалі, нормальні хлопці. Але робота у них така - шукати як воно було. Хоча, звичайно, вони все розуміють, і все роблять зазвичай правильно.
Потрібно сказати, що бачили вони багато з подібного. І багато хто з них колись були в такій же "нульовий" шкурі. Але робота - є робота.
Один з них присів, і неквапливо перевертав бронежилет. Потім підвівся, так само неквапливо закурив, примружився і сказав:
- А він же ж без броника був, правда?
Комбат знизав плечима, і відповів:
- Ну як же без броника? Ось же ж він?
- А ось дивіться? Бачите? Ось тут? І тут. Не виходить. Не добре це. Броники треба носити. Вони життя рятують. Ви, ось, теж без броні.
Брови комбата здивовано полізли вгору. Він подивився на бронежилет на землі. Потім на себе. Потім на того, хто говорив. Потім зняв щось невидиме з його патча «групи крові» на грудях.
- Ой! А ви ж теж без броників? Ні, я розумію, зараз тихо, спокійно. А ось зараз мінометникові на тому боці щось в голову залізе, і сюди міна прилетить. І - раз! - прямо між нами. Так буває ж?
І три "двохсотих" - я і ви двоє.
На мене мої бронежилет одягнуть. А на вас хто одягне?
Той, хто копирсався у бронежилеті, кинув недопалок, почухав голову під шапкою - і несподівано майже посміхнувся.
- Так твої ж і одягнуть! У нас же броня як і у тебе - в багажнику.
І напарнику - Гаразд, закінчуємо і поїхали. Ще писати і писати.
- Одягнуть, звісно! - сказав комбат, і потиснув йому руку - Ну, я теж полетів. Ви ж все розумієте правда?
- Звісно.
- А навіщо ці "танці"?
- Робота така. Просто, щоб ви розуміли, що ми все розуміємо. І те. І це. І все.
- Добре, до зустрічі!
- До зустрічі. Тільки не так, як зараз.
- Тільки не так!
Досить стандартна ситуація. Досить стандартна розмова. Досить стандартне "порушення, якого не було". І хоч загиблого хлопця (відмінного бійця, до речі) вже було не повернути - сім'я отримала компенсацію в повному розмірі.
Я до чого це? Іноді командирам доводиться порушувати правила. Як і всім. Особливо, коли це стосується своїх. Яких не належить кидати навіть після смерті.
Можна сперечатися про "ідеального сферичного коня у вакуумі" і наводити аргументи за і проти. І я зараз не тільки про бронежилети.
Нормальний командир, якщо бійці (так буває) проявили бойову ініціативу (чесно, з правильними мотивами, але невчасно, і порушивши правила) - завжди оформить документи на "законність ситуації" заднім числом. І прийме відповідальність на себе. Якщо є хоч найменша можливість. Тому, що способів маса.
Незважаючи на те, що загиблий навісив на нього "геморой". Не дивлячись на те, що його за це "любитимуть" по всій вертикалі, в рамках необхідних службових відносин. Але, якщо вертикаль правильна - не в повну силу. Тому, що командир, що стоїть вище - теж не з неба впав. І розуміє. І це теж - його люди. І так далі по вертикалі.
Не завжди. Але, слава Богу, найчастіше. Так повинно бути.
Тому, що загинули свої. Вони загинули - а тобі жити з цим далі.
Це називається "одягнути бронежилет якого не було".
А то, що відбулося в інтерв'ю "головнокомандувача" Хомчака, де він відкрито заявив, що загиблі під Зайцевим морпіхи порушили все, що могли, і діяли без наказу (хоча наказ був, а порушень – не було) - це називається "зняти бронежилет, який був"
Підлість і ницість. І це неприродно для Армії, яка викарбовувалась останні роки. Це як зрада. Тільки ще гірше. І йому теж жити з цим далі. І боятися. Як і тим, кого він прикриває. Тому, що вони знають - у чому правда.
