Однією з перших в Україні німецька колонія з’явилася в XIII ст. у Львові, який з того часу і до XVI ст. був майже суто німецьким містом. У тогочасних документах часто вживалася німецька мова, а назва міста звучала як «Лембург». З 1389 р. німецька громада Львова керувалася Магдебурзьким правом, за яким городяни самі управляли міським життям. Тогочасна архітектура Львова, створена німецькими зодчими, на ранніх етапах представляла готику, пізніше — «Північний Ренесанс». Її авторами у різний час були майстри П. Штехер, Й. Пфістер та А.Бемер з Вроцлава, голландець Г. Горст, Г. Шольц та Г. Гануш з Нюрнберга, що одержали львівське громадянство.
Єдиним готичним храмом, що зберігся, є Кафедральний (Латинський) собор, який почав будувати у 1360 р. міський зодчий і бургомістр Петер Штехер — нащадок перших німецьких колоністів Львова. Спорудження храму у 1479-1481 рр. завершили майстри з Вроцлава (Бреслау) Йоахим Гром та Амброзій Рабиш.
Одним з найвідоміших архітекторів і скульпторів XVI ст. був Иоганн Пфістер (1573-1642 рр.), який працював у Львові та Бережанах з Генріхом Горстом (?—1612 р.). Він автор скульптурних ренесансних надгробків архієпископа Я. Замойського та князя Я. Острозького (в костьолах у Львові і Тарнуві), родини Сенявських у каплиці замку в Бережанах. Деякі з них виконано у вигляді постатей небіжчиків, що лежать на саркофагах під балдахіном з колонами, оточених невеликими фігурами людей та левів-щитоносців. Й. Пфістер (разом з П. Римлянином та Г. Горстом) працював над оздобленням каплиці Кампіанів, спорудженої 1619 р. біля Латинського костьолу у Львові. И. Пфістер декорував бічні стіни каплиці, на яких представлено епітафії похованим, портрети отців церкви та Євангелістів. Г. Горст є автором мармурового вівтаря з постатями апостолів Петра і Павла.
Разом зі скульптором Г. Шольцем Й. Пфістер виконав більшість скульптурних робіт в інтер’єрі однієї з перлин львівської архітектури — каплиці Боїмів, спорудженої у 1609-1615 рр. Андрієм Бемером (?—1626 р.). Й. Пфістер працював над скульптурами вівтаря та рельєфів у куполі. Частина їх вирізьблена з вапняку, алебастру та мармуру, решта сформована зі «стукко» — суміші вапна, гіпсу чи алебастру.
Каплиця Боїмів. Вигляд з ратуші
Й. Пфістер у 1620-х роках працював також над оздобленням ренесансної каплиці Сенявських у Бережанах, де до нашого часу збереглися фрагменти ліплення, різьби, рештки надгробків.
Ще одним членом німецької архітектурної спільноти в Україні є представник бароко Йоган-Готфрід Шедель (1680-1752 рр.), який народився поблизу Гамбурга і у Німеччині здобув архітектурну освіту. 1713 р. Шедель приїхав до Росії, де збудував кілька палаців у Петербурзі й Москві. До Києва архітектор потрапив у 1731 р. на запрошення очільників Києво-Печерської лаври для спорудження дзвіниці, спроектованої Й. Шеделем у формах класицизму, — найвищої у тогочасній Європі (96,5 м). Через нестачу будівельних матеріалів і робочих рук будівництво (що відбувалося за участі київських архітекторів С. Ковніра, Й. Рубашевського, І. Гороха) тривало до 1744 р. Величності чотирьох’ярусній восьмигранній у плані Великій дзвіниці (товщина стін першого ярусу якої сягає 8 м, а глибина гранітних фундаментів перевищує 7 м) надають 32 колони доричного, 16 — іонічного та коринфського ордерів.
Шедель пишався своєю роботою, про що свідчать його власноручні записи. За його проектом у 1731-1745 рр. у Печерському монастирі було зведено будинок намісника (нині корпус №1). Й. Шедель також є автором проекту барокової дзвіниці у Дальніх печерах, збудованої вже після його смерті С. Ковніром.
У 1732-1740 рр. німецький зодчий на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського керував реставрацією «Мазепинського корпусу» Києво-Могилянської академії, спорудженого у 1704 р. Після перебудови будівля «отримала» другий поверх з однобанною церквою Благовіщення, класами філософії та богослов’я й актовою залою, де студенти й викладачі проводили філософські диспути та розігрували музично-драматичні п’єси.
Під керівництвом Й. Шеделя у 1744-1748 рр. було відбудовано дзвіницю Софійського собору (споруджена у 1697 р.) та будинок митрополита. У 1746-1748 рр. у монастирському мурі Шедель спорудив «браму Заборовського» — парадний в’їзд до митрополичої резиденції (нині у Стрілецькому провулку). Від первісної брами (яку вважають однією з кращих споруд у стилі українського бароко) зберігся її західний портал з високим фігурним фронтоном з ліпленим орнаментом, оздоблений двома парами колон з коринфськими капітелями.
З 1748 р. і до кінця життя Й. Шедель мешкав у своєму хуторі в київському передмісті Деміївка. Вже після смерті зодчого за його проектом було споруджено Кловський палац (нині вулиця П. Орлика).
Серед київських архітекторів XIX ст. також було чимало етнічних німців або їхніх обрусілих нащадків1. Багато для формування архітектурного обличчя Києва зробив Іван Васильович Штром (1823-1887 рр.), вихованець ПАМ, академік (з 1853 р.). Він автор проекту Кадетського корпусу (1849-1857 рр., Повітрофлотський проспект, нині Міністерство оборони України) — чотириповерхової класичної будівлі з церквою Святого Володимира. І. Штром є співавтором київських «Присутствених місць» для губернських установ та міської пожежної станції (1854-1857 рр., вул. Володимирська, 13-15, у будівлі нині розміщуються, зокрема, Управління МВС України та Апеляційний суд) — комплексу з кількох корпусів у стилі пізнього класицизму.
1 Творчості родини Шлейферів та Е. Брадтмана присвячено окремий розділ книги.
Разом з П. Шлейфером І. Штром у 1856 р. спорудив для київської лютеранської общини кірху Святої Катерини; він також є автором проекту Володимирського собору у візантійському стилі (1860 р.), пізніше переробленого П. Спарро та О. Беретті.
Ще один київський зодчий, Олександр-Петро-Адріан Шілле (1830-1897 рр.) — син вихідця з Пруссії, народився у Петербурзі. Закінчивши ПАМ стажувався у Берлінській будівельній академії. 1869 р. О. Шілле прибув до Києва для участі у перебудові Марийського палацу і наступного року на прохання мецената Г. Галагана почав проектувати навчальний заклад — колегію ім. П. Галагана з церквою Святого Павла (вул. Б. Хмельницького, 9-11). Вхід до колегії (спорудженої у стилі пізнього класицизму) прикрашав трикутний фронтон з подвійними тосканськими колонами. З двоповерховим флігелем (де мешкали викладачі) навчальний корпус з’єднували гарні залізні ворота.
У 1872 р. за проектом О. Шілле було споруджено першу київську біржу (вул. Інститутська, 7) — триповерхову цегляну будівлю у необароковому стилі з декоративними пілястрами іонічного ордера та штучним «рустом» стін, «замковими каменями» віконних арок, ліпниною у вигляді гірлянд. Центром споруди є колонна зала зі світловим «ліхтарем» на даху.
Деякі з будівель, спроектовані архітектором, не збереглися. Серед них — музична школа, міська Дума та будинок Ф. Мерінґа (1874 та 1878 рр., споруджені на розі вулиць Пушкінської та Прорізної, майдані Незалежності та Хрещатику, 21, знищені під час Другої світової війни). О. Шілле був похований на Аскольдовій могилі, проте його могила не збереглася.
Іншими зодчими німецького походження XIX — поч. XX ст., що зробили внесок у створення архітектури сучасного Києва, були В. Ганке, І. Кітнер, Е. Клаве, М. Клуг, А.-Ф. Краусс, І. Меллер, Р.-Ф. Мельцер та інші Архітектори — етнічні німці — залишили свій позитивний слід і в інших українських містах, зокрема у Львові.
