Видатний архітектор, академік; головний архітектор Ялти (1887-1899 рр.), працював переважно у Криму.
М. Краснов народився у селянській родині в Підмосков’ї і в дванадцятирічному віці, завдяки підтримці відомого мецената С. Третьякова (за іншою версією — П. Губоніна), вступив до Московського училища живопису, скульптури й архітектури. Під час навчання зарекомендував себе як здібний архітектор, про що свідчать студентські роботи — переможці різних творчих конкурсів. У віці 23 роки Краснов був призначений головним архітектором Ялти, яка тільки розпочинала своє становлення як курортне місто. Як міському архітектору М. Краснову доводилося виконувати багато рутинної роботи, з якою, проте, він добре справлявся. Водночас встигав займатись і творчою роботою — розробляти проекти будівель. Під керівництвом Краснова було сформовано архітектурне обличчя набережної Ялти та прилеглих до неї головних міських вулиць. Зокрема, це католицький костьол у неоготичному стилі (1898-1906 рр., вул. Пушкінська, 25), жіноча та чоловіча гімназії (1894-1898 рр.). У 1902 р. на набережній за проектом М. Краснова було споруджено будівлю Кримського гірського клубу (першого міського бюро подорожей і екскурсій) з вокзалом, екскурсійним бюро, «квартирною конторою», метеостанцією, бібліотекою та музеєм (не збереглася). Будівля мала як оригінальну архітектуру (характерну для доби модерну), так і багатий ліпний декор на карнизі фасаду й ошатній башті. 1901 р. за проектом М. Краснова в Ялті було перебудовано дім відомого композитора О. Спендіарова (вул. Єкатерининська, 3), 1912 р. споруджено будинок у «французькому» стилі для відомого дослідника Криму О. Бертьє-Делагарда (вул. Кірова, 15, нині станція юних техніків та Ялтинський філіал Малої академії наук). До будинку родини Спендіарових (зведеного у 1880-х роках у «помпейському» стилі) Краснов добудував другий та третій поверхи, декорував фасад бюстами на парапеті й постатями грифонів над портиком. Інтер’єр прикрасили мармурові каміни, дубові панелі та розписи. Сьогодні ця будівля (у приміщеннях якої передбачається створення Музею музичної культури) потребує реставрації. У стилі модерн М. Краснов спорудив власний будинок (вул. Комунарів, 7, нині пансіонат «Зоря») та особняк купця-караїма Є. Майтопа (вул. Пушкінська, 5, нині Ялтинський історико-літературний музей).
У 1891-1902 рр. М. Краснов очолював спорудження собору Олександра Невського (проект П. Теребеньова) і власноручно розробляв проекти внутрішніх розписів та іконостасу.
Зоряним часом для молодого архітектора стало створення у 1895-1897 рр. на замовлення члена правлячої родини Романових — великого князя Петра Миколайовича, палацово-паркового ансамблю «Дюльбер» (з араб. — «чудовий) поблизу Місхора (за визначенням М. Краснова — «в арабо-сарацинському стилі за зразками стародавніх будівель Каїра») з місцевого каменю. Під час спорудження цього палацу талант архітектора-новатора розкрився повного мірою. Зовнішня стилізація «на зразок Сходу» (виконана з високим професіоналізмом і смаком) поєднувалася з модерновою побутовою практичністю і зручністю для мешканців. Враховуючи побажання замовника, Краснов значно здешевив кошторис будівництва, замінивши дороге різьблення по каменю і майоліковий декор винайденими ним особисто будівельними матеріалами. Зовнішній декор споруди виконано у стилі кращих пам’яток Єгипту X-XIV ст. Сріблясті бані й міхраби1, написи арабською мовою, аркові вікна, зубчасті парапети, імітації різьблення і блакитних майолікових панно підкреслюють східний колорит цієї асиметричної споруди (кількість поверхів у її різних частинах коливається від двох до чотирьох), а сліпуча білизна стін чітко вирізняє палац на тлі Кримських гір. Хоча найбільша кількість декоративних елементів зосереджена на головному фасаді, решта три не менш живописні й оригінальні, тож обходячи будівлю довкола, глядач постійно відкриває нові його ракурси. Нині у колишньому палаці «Дюльбер» розташовано однойменний санаторій для депутатів і співробітників Верховної Ради України.
1 Міхраб — у мусульманській архітектурі ніша у стіні мечеті, прикрашена двома арками і колонами, яка вказує напрям на Мекку.
У такому самому мавританському стилі у 1895-1897 рр. М. Краснов спроектував приватну дачу «Селям» у Симеїзі. Ще одне творіння архітектора — вілла-шале1 «Ксенія» у стилі «північний модерн»2 з готичними башточками і вікнами (1911 р.), яку майже століття вважають візитною карткою Симеїза. Колись у цих віллах вирувало життя: на відпочинок до Симеїза приїздили представники еліти Російської імперії, які мешкали у розкішних «номерах» цих «міні-готелів». Доля вілли «Ксенія» склалася гірше. Якщо «Селям» нині є пансіонатом «Юність» і перебуває у задовільному стані, то пам’ятка архітектури вілла «Ксенія» (до 1999 р. — корпус санаторію «Червоний маяк») не має власника і поступово перетворюється на руїни.
М. Краснова вважають і автором однієї з модернових споруд Алушти — вілли професора Одеського університету М. Батуева (поч. XX ст., вул. Червоноармійська, 10), ошатного асиметричного будинку з великим круглим вікном та баштою з кількома вузькими віконечками, що нагадують фортечні бійниці. М. Краснов вважається автором і алуштинської дачі купця М. Стахєєва, розташованої серед парку на колишній «Стахєєвській» набережній (1880-ті роки, вул. Перекопська, 1, нині центр дитячої творчості).
У 1904-1909 рр. на мисі Ай-Тодор М. Краснов звів для великого князя Георгія Михайловича палац у маєтку Харакс3 (нині корпус санаторію «Дніпро»). Зовні палац у вигляді «шотландського шале» позбавлений надмірної декоративності, що характерно для «раціонального модерну» початку XX ст. Натомість ошатності будівлі надають ажурні вікна і контраст червоного черепичного даху і сірих вапнякових стін. Разом з господарськими спорудами палац становить дуже живописний комплекс з внутрішнім затишним подвір’ям. На пагорбі над палацом Краснов у 1908-1912 рр. спорудив у старовинних грузино-вірменських традиціях храм Святої Ніни, прикрашений різьбленням по каменю — місцевому вапняку. Восьмигранні шатровий дах і баня церкви (не збереглися) були складені з кам’яних плит, змонтованих на залізобетонних склепіннях. Усередині знаходився іконостас з полірованого червоного вапняку, стіни і склепіння прикрашали мозаїчні та фрескові зображення.
1 Будинки-шале з’явилися в альпійських селах Швейцарії та Австрії у XVI ст. і захищали місцеве населення від зимових вітрів та снігових лавин. Шале споруджують з каменю та дерева, з високими дахами на 2-4 скати з мансардами, довгими балконами і терасами, що оперізують будинки.
2 Інші назви — «скандинавський» («фінський») модерн, «національний романтизм». Будівлі у цьому стилі на початку XX ст. зводили у Петербурзі за проектами шведа Ф. Лідваля. У їхньому декорі широко використано стилізовані мотиви карело-фінського народного мистецтва — образи тварин, риб і птахів, дерев і квітів; використовують грубо оброблені блоки природного граніту.
3 Названого на честь давньоримської фортеці, відомої за працями античних авторів; її залишки знаходяться у Харакському парку та на території військового маяка на мисі Ай-Тодор.
До творчого доробку архітектора належить також Палац Великої княгині Анастасії Миколаївни в маєтку «Чаїр», побудований з місцевого каменю під черепицею (нині корпус санаторію «Марат»).
Крим. Лівадійський палац
У 1909 р. цар Микола II вирішив будувати новий палац у своєму маєтку Лівадія і доручив його проект М. Краснову. Палац у стилі «італійського Ренесансу» XV-XVI ст. був завершений 1911 р. Розробляючи декор, архітектор деякі ідеї запозичив у зодчих середньовічних Флоренції і Венеції: високу башту, галерею з колонадою, балкон-бельведер. Парадний вхід оформлено у вигляді портика з трьох арок, коринфських колон і кам’яних лав, виконаних з білого каррарського мармуру1 італійськими майстрами за ескізами Краснова і прикрашених різьбленням — постатями грифонів, дельфінів, гірлянд квітів, медальйонів і герба царської династії Романових. Стіни палацу викладені з гладко обробленого (а не рустованого, характерного для доби Відродження) світлого каменю, що надає будівлі легкості й стрункості. Для захисту вапняку від швидкого руйнування Краснов наказав обробити зовнішню поверхню стін спеціальною захисною речовиною. Ренесансний стиль палацу підкреслює і один з його головних структурних елементів — внутрішній двір (т. зв. «італійський»), оформлений як флорентійське патіо2. В центрі — мармурова різьблена чаша фонтану, від якого радіально розходяться вісім доріжок. Простір між ними засаджений вічнозеленими рослинами і квітами. По периметру двір оточує аркада, що спирається на доричні колони; вздовж стін тінистої лоджії розміщені мармурові лави з бильцями у вигляді грифонів. Вхід до «італійського дворика» прикрашає кована ажурна брама роботи італійських майстрів, за свідченням М. Краснова, у 1750 р. вивезена з Верони.
Ще один відкритий «арабський дворик», влаштований у центрі житлової частини палацу, призначений для кращого освітлення кімнат. Для оформлення цього атріуму3 були використані майолікові плитки зі східним орнаментом і фонтан. Хоча загалом палац вирішений у формах модерну, зручний і комфортний для мешкання. В оформленні палацових інтер’єрів М. Краснов застосував принцип еклектизму (змішування різних архітектурних стилів): «ренесансне» ліплення, різьблені з каштанового, горіхового, липового і червоного дерева панелі (які іноді навіть імітують мідь і білий мармур) та «ренесансні» меблі, виготовлені майстрами кращих російських та європейських фірм. Палацовий вестибюль оформлено у давньоримському стилі; є в палаці також «французький» кабінет та «англійська» більярдна. До нового палацу Краснов дуже вдало «ввів» Хрестовоздвиженський храм, споруджений І. Монігетті 1862 р., з’єднавши його галереєю з брамою «італійського» дворика. Російський імператор відзначив блискучі організаційні та архітектурні таланти М. Краснова, виявлені під час спорудження палацу в Лівадії. 5 жовтня 1911 р. його було призначено архітектором імператорського двору і нагороджено орденом Святого Володимира 4-го ступеня. У 1913 р. його обрали академіком Петербурзької академії мистецтв.
1 Видобувають в Апеннінських горах неподалік міста Каррара у Тоскані, вирізняється білосніжним кольором.
2 З ісп. «patio» — відкритий внутрішній двір будинку, огороджений муром або колонадою; класичний елемент іспано-мавританського архітектурного стилю.
3 З лат. «atrium» — внутрішній світловий двір у будівлях, відомий з часів Давньої Греції та Риму.
У 1907-1910 рр. М. Краснов на замовлення одного з найбільших кримських землевласників — князя Ф. Юсупова — почав добудовувати палац у Кореїзі, споруджений 1867 р. Для нової частини архітектор обрав неороманський стиль, зробивши непомітним місце з’єднання зі старою спорудою. На північному фасаді він влаштував терасу, прикрашену теракотовими (виготовленими з випаленої глини) і мармуровими постатями левів роботи італійських скульпторів.
Водночас зодчий працював у іншому кримському маєтку Юсупових — селі Коккози, назва якого у перекладі з татарської означає «Блакитне око»1 (сучасне с. Соколине Бахчисарайского р-ну). Там він будував з білого місцевого вапняку для Ф. Юсупова-старшого (за побажанням його красуні-дружини) мисливський будиночок у кримськотатарському стилі. Саме тут знадобилися знання Краснова зі східної архітектури, набуті під час реставрації ханського палацу у Бахчисараї. До нашого часу вигляд Юсупівського палацу дещо змінився, адже у ньому за різних часів розміщувались і туристична база, і дитячий інтернат. Можливо незабаром колишній палац буде відреставровано (якщо для цього знайдуться кошти у держави або приватних спонсорів) і перетворено на музейний і туристичний об’єкт. Про колишню красу палацу свідчать спогади тих, хто бачив його до 1917 р., та старовинні фотографії. Юсупівський палац був задуманий М. Красновим як «Бахчисарайський палац у мініатюрі». Це комплекс з кількох різновисоких корпусів з білосніжними стінами і «східцями» з дахів, покритих черепицею кольору «морської хвилі». Гармонічності цій асиметричній композиції надають висока башта з оглядовим майданчиком, гостроверхі димарі, а також довгі дерев’яні галереї Ліворуч від входу влаштовано фонтан «Блакитне око» облямований майоліковими кахлями різних відтінків зеленого кольору із зображенням ока, з якого стікає вода. Всередині будинку колись було ще два фонтани, виконаних у східному стилі, зокрема копія «Фонтану сліз» із Бахчисарайського палацу. Поряд, за проектом М. Краснова, у 1910 р. було споруджено «Юсупівську мечеть» з черепичним дахом, двома ярусами гостроверхих вікон і мінаретом та «караван-сарай» — заїжджий двір з готелем. Обидві споруди збереглися.
1 Вважають, що назва села (відома з XIV ст.) виникла через те, що у його мешканців переважав блакитний колір очей, незвичний для решти населення, яке мешкало в окрузі Бахчисарая. Можливо, ця особливість була наслідком походження коккозців від германських племен готів, що прийшли на Кримський півострів приблизно у II ст. Присутність останніх у Гірському Криму середньовічні писемні джерела фіксують з VI по XVII ст. включно. У дизайні інтер’єрів палацу Юсупових у Коккозах зображення «блакитного ока» було використано у малюнку віконного вітражу парадної зали, декорі фонтана у дворі тощо. Очевидно, тут мала місце гра слів: назва села Коккокози перегукується з мусульманським повір’ям (яке має доісламське походження), що талісман у вигляді блакитного ока захищає від наврочення.
Палац князя Ф. Ф. Юсупова
У 1911 р. М. Краснов на замовлення М. Комстадіуса у його маєтку «Мурад-Авур»1 спорудив великий будинок, майже позбавлений зовнішнього декору. Його фасади урізноманітнюють балкони, сходи та тераси, обернені у бік моря. Краснов уміло «вписав» цей палац у складний горбистий рельєф, тому з одного боку споруда двоповерхова, з іншого має три поверхи.
1 З тюрк. «виконання бажань».
Після націоналізації 1921 р. колишня вілла «Мурад-Авур» стала корпусом санаторію «Марат»1.
У 1914-1916 рр. М. Краснов, виконуючи обов’язки архітектора Лівадійського маєтку і проектуючи споруди для Юсупових, спорудив будівлю банку у Сімферополі, дачу М, Свіягіна у Симеїзі в античному стилі та віллу «Вікторія» у Феодосії. Остання, розташована на сучасному проспекті Айвазовского, 31 (1914 р.), належала родині підприємців-караїмів Кримів. Вілла «Вікторія» (нині корпус санаторію «Восход»), що вважається однією з найкрасивіших будівель у місті, споруджена в іспано-мавританському стилі.
У 1919 р. М. Краснов разом з дружиною та двома дочками виїхав з Росії на Мальту, звідти — до Югославії. У Белграді та передмістях за його проектами споруджено кілька палаців, урядових і культових споруд. Могила видатного архітектора розміщена у російському секторі Белградського кладовища.
1 Марат — прізвище одного з лідерів Великої французької революції кін. XVIII ст. — однієї з культових історичних постатей радянської ідеології. Цю назву для найменування «пролетарського» санаторію було обрано, певно, за співзвучністю з назвою «Мурад-Авур».
