Живописець, педагог, громадський діяч. Перший з українських художників, який почав шукати «нову формулу» мистецтва, відмінну від реалізму. Його слідами йшли інші новатори — Ф. Кричевський, О. Богомазов, А. Маневич, О. Екстер, А. Петрицький. Його називали «першим українським європейцем», «Сєровим і Кустодієвим1 України».
О. Мурашко народився у Києві, дитинство провів у селі поблизу м. Борзни на Чернігівщині. Батько майбутнього художника, брат відомого київського художника М. Мурашка2, був майстром з виготовлення різьблених іконостасів. Отримавши завдяки братові замовлення на роботи у новому Володимирському соборі в Києві, Олександр Мурашко-старший наприкінці 1880-х років переніс до Києва свою різьбярську майстерню і переїхав туди з дружиною і сином.
1 Валентин Серов (1865-1911 рр.) — російський майстер портретного і пейзажно-жанрового живопису, графік, учень І. Рєпіна. Однією з найвідоміших картин є «Дівчинка з персиками» («Портрет В. Мамонтової», 1887 р., Третьяковська галерея); Борис Кустодієв (1878-1927 рр.) — російський художник, учень І. Рєпіна, разом з яким створив велике полотно «Засідання Державної Думи» (1902-1903 рр.); майстер психологічного портрета й жанрового живопису (портрети Г. Нарбута, І. Білібіна та інших).
2 Микола Мурашко (1844-1909 рр.) — український художник і педагог, викладав малювання в 1-й київській гімназії, реальному училищі, Колегії Павла Галагана. 1875 р. організував у Києві і очолив Рисувальну школу (існувала до 1901 р., у 1875-1876 рр. розташовувалася на вул. Трьохсвятительській, у 1876-1880 рр. — в Міській думі, у 1880-1882 рр. — на вул. І. Франка, у 1882—1895 рр. — на вул. Володимирській). Похований на Лук’янівському кладовищі у Києві. Кошти на відкриття школи збирала громада та міська дума, а цукрозаводчик І. Терещенко призначив школі субсидію. Завдяки цим грошам школа перебралася до зручного приміщення, могла прийняти до 250 учнів, оплачувати працю викладачів та платити стипендії бідним студентам. Крім М. Мурашка у школі викладали художники Будкевич, Попов, Платонов, Пимоненко, Селезньов; видатні живописці Рєпін, Крамський, Полєнов, Мясоєдов, Ге, Чистяков. Історію мистецтв, анатомію та перспективу читали професори Київського університету. Вихованцями школи були відомі художники І. Їжакевич, Ф. Красицький, О. Мурашко, Г. Світлицький, М. Пимоненко, С. Костенко, Г. Дядченко, М. Жук, В.Замирайло, засновник «супрематичного» живопису та автор знаменитого «Чорного квадрату» К. Малевич.
Після відрахування Сашка з гімназії через погані оцінки батько віддав сина в учні до іконописця. У цей час його помітив відомий художник В. Васнецов1 і дозволив хлопцю копіювати свої розписи на стінах Володимирського собору. Тоді ж молодий Олександр познайомився з родиною А. Прахова2, до будинку якого (нині на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської) він ходив за дорученням батька, майстерня ж Прахова розташовувалася через дорогу (нині вул. Володимирська, 8). Парубок хотів серйозно вчитися живопису, проте батько був проти. Тоді Олександр звернувся до А. Прахова за підтримкою й останній разом з В. Васнєцовим і дядьком хлопця М. Мурашком підтримали обдарованого юнака. Зрештою батько дозволив Олександру вчитися в Рисувальній школі брата та відпустив сина до Петербурга.
1 Віктор Васнецов (1848-1926 рр.) — відомий російський художник, один із авторів монументальних розписів у нефі, апсиді, куполі та іконостасі (запрестольний образ «Богоматір з дитиною») Володимирського собору в Києві. Вони були створені на теми Старого і Нового Заповітів («Страшний Суд», «Адам та Єва», «Христос Вседержитель», «Розп’яття»), зображували історичних діячів та видатні події: княгиню Ольгу та князя Олександра Невського, Нестора-літописця; хрещення князя Володимира та Русі.
2 Адріан Прахов (1846-1916 рр.) — археолог, професор Київського університету; вивчав пам’ятки давнього християнського мистецтва. З 1884 по 1896 рр. як автор програми настінних розписів керував внутрішнім опорядженням Володимирського собору в Києві.
У 1894 р. з рекомендаційними листами від Прахова та Васнецова Мурашко вступив до Вищого художнього училища при ПАМ, а 1896 р. (набувши досвіду й майстерності) став учнем професора І. Рєпіна — приятеля й однокурсника свого дядька. Останній — дуже вимогливий учитель — прищеплював студентам інтерес до внутрішнього світу людини, вчив надавати портрету психологічної ємності і виразності, розкривати характер портретованого. Разом з товаришами — майбутніми відомими живописцями Б. Кустодієвим та П. Малявіним, О. Мурашко сповідував принципи живописних методів І. Рєпіна — реалістичну вільну манеру письма з густим широким мазком і пластичною проробкою форми. Під впливом Рєпіна формувався талант Мурашка як портретиста. Про це свідчать його ранні твори, зокрема портрет М. Петрова1 (1897-1898 рр.), у якому психологізм поєднується з динамічною композицією. За роки навчання О. Мурашко створив й інші психологічно витончені роботи — «Портрет дівчини» (академічна премія 1895 р.), «Портрет юнака, що читає книжку», «Портрет художника Григорія Цисса», «Портрет Зінаїди Євдокимової», «Портрет Олени Мурашко» (1898-1899 рр.). Кращою з них стала конкурсна картина «Похорон кошового» (1900 р.), в сюжеті якої митець віддав шану рідній землі. На полотні зображено сцену з української історії — похорон запорозького кошового отамана XVII ст. І. Сірка. З персонажів вирізняється колоритна постать старого козака, що несе булаву перед труною, для якої позував 60-річний видатний письменник і театральний діяч М. Старицький. Після присудження цій картині Великої золотої медалі О. Мурашко дістав право на стажування у 1901-1903 рр. за кордоном.
Для вдосконалення майстерності молодий художник обрав два провідні європейські мистецькі центри — Париж та Мюнхен. Перший репрезентував мистецтво імпресіонізму, другий — модерну. «Паризький період» вважають кращим у біографії О. Мурашка, тоді як навчання у Мюнхені (де митці, відійшовши від реалістичного мистецтва, експериментували з кольором та композицією у пошуках «нового слова» у живописі) майже не вплинуло на молодого художника. Лише в деяких його роботах помітні риси мистецьких течій на межі ХІХ-ХХ ст. — символізму та модерну. Так, у картині «Дівчинка з собачкою. Портрет Т. Язевої» (1904 р.) модерн відобразився у композиції сцени та використанні «килимоподібного» тла. Проте загалом картину вирішено в реалістичній манері, в ній немає умовності зображення. Постать дівчинки та орнаментальне тло розміщені в різних композиційних площинах і не поєднуються, як у модернових живописних творах.
1 Микола Петров (1840-1921 рр.) — професор Київської духовної академії та директор Церковно-археологічного музею при КДА; автор багатьох статей і каталогів, присвячених вивченню церковних старожитностей, українського фольклору, унікальних архівних документів.
Праці, представлені у ПАМ як звіт про відрядження («У кав'ярні», «Парижанка», «Біля кав'ярні», «На вулицях Парижа», «Паризька кав'ярня. Три дами» тощо), вважають кращими полотнами молодого О. Мурашка. Одну з них Академія придбала для свого музею. На багатьох виставках ці картини завжди приваблювали глядачів артистизмом живопису, золотисто-червоними кольорами та мальовничістю натурниць — дам паризького «напівсвіту». Одна з них — «Дівчина в червоному капелюсі» (1903 р.), — побудована на контрасті червоного й чорного кольорів вбрання моделі, в ній майстерно передано погляд глибоких очей дівчини. Ще одне полотно — «Тетяна. Портрет у сірому», приваблює новаторським колоритом сріблясто-сірих тонів. Це поєднання у різних відтінках художник використовував і в інших роботах — «Портрет професора Адріяна Прахова» (1904 р.), «Зима. На ковзанці» (1905 р.), «За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової» (1905 р.), «Старий учитель. Портрет художника М. Мурашка» та «На кормі. Портрет Жоржа Мурашка» (обидві — 1906 р.), «На терасі. Портрет О. Мурашка» (придбана для одного з музеїв Нью-Йорка), «Сонячні плями. Портрет Жоржа Мурашка» (1908 р.), «Портрет В. Дитятиної» (1910 р.), «Портрет Віри Єпанчиної» (1910 р.) тощо. Серед кращих робіт О. Мурашка — портрет художника М. Нестерова1 та два портрети його доньки Ольги (1900 та 1904 р.). Другий з цих дівочих портретів виконано у все тій самій сріблясто-чорній гамі. Інша картина — «Портрет Людмили Куксиної» (1910) — лірично трактує образ: витончений темний жіночий силует вигідно вирізняється на тлі білого снігу.
1904 р. О. Мурашко повернувся до Петербурга, а 1907 р. — до Києва, де у 1909 р. взяв шлюб з Маргаритою Крюгер — сестрою Ганни Крюгер — невістки А. Прахова, художниці та скульптора. Дітей у подружжя Мурашків не було і вони вдочерили дівчинку Катю (у майбутньому заміжжі К. Гай). Свою дружину художник зобразив на полотнах «Портрет Маргариты Мурашко» (1909 р.) та «Біля ставка» (1913 р.).
1 Михайло Нестеров (1862-1942 рр.) — видатний російський художник, послідовник В. Васнецова, з яким у 1890-1895 рр. розписував стіни Володимирського собору. До 1910 р. жив у Києві. Перебував під впливом «французького символізму», зображував історичні й казкові сюжети з використанням мотивів російської етнографії та фольклору. Засновник напряму «церковний модерн» у живописі.
1909 р. О. Мурашко почав викладати в Київському художньому училищі, проте 1912 р. був змушений піти через незгоду з консерватизмом у викладанні. Продавши після смерті батька родинну квартиру у центрі міста, художник придбав невеликий будинок на вул. Боггоутівській у передмісті Києва Лук’янівка, влаштував там майстерню та створив гарний сад. 1913 р. разом з Г. Крюгер-Праховою він відкрив власну художню студію (існувала до 1917 р.) у мансарді 12-поверхового «хмарочоса» Гінзбурга на Інститутській. Крім малюнка, живопису і скульптури, у студії університетські професори читали лекції «Біологічні основи естетики», «Анатомія для художників», з історії філософії та мистецтв. Програма студії вирізнялася прогресивними методами викладання, тому у навчальному закладі налічувалось понад сто слухачів.
Світове визнання художникові принесла картина «Карусель» (1906 р.), відзначена золотою медаллю X Мюнхенської міжнародної виставки і придбана для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. На ній зображено двох дівчат із захопленими обличчями, у святкових вбраннях, що сидять на сірих карусельних кониках. Передати динамічність руху каруселі і настрій дівчат автор спромігся не лише майстерною побудовою композиції та позами героїнь, а й кольоровою палітрою. Після такого блискучого дебюту О. Мурашко став популярним у Європі. Його запросили до участі у Берлінській виставці 1909 р., а німецький фабрикант Е. Шульте допоміг влаштувати персональні виставки у Мюнхені, Дюссельдорфі та Кельні. Почесним стало запрошення на IX Венеційське бієнале (популярну міжнародну мистецьку виставку), де схвалення критиків дістали картини «Тихий смуток» (придбана Бухарестським музеєм) та «На терасі». У 1911-1912 рр. художник брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону».
1914 р. О. Мурашко створив полотно про життя українського села — «Селянська родина». На картині зображено старих батьків, що сидять у хаті на лаві, і дорослу доньку, яка стоїть біля них в українському вбранні. Постаті та інтер’єр помешкання написані в сміливим і широким мазком, яскравими кольорами — червоно-гарячим, оранжевим, жовтим.
1917 р. О. Мурашко став одним з організаторів Української академії мистецтв, очоливши майстерню живопису. Водночас він працював у Художній раді при Народному комісаріаті освіти. В тогочасних творах митця з’явилися нові риси. Так, у картині «Жінка з квітами» (1918 р.) він повернувся до спадку І. Рєпіна: реалістично, легко і точно змоделював жіноче обличчя та фігуру, майстерно використав напівтони і світлотінь. Водночас драпіровка тла, вбрання моделі й квіти написано у стилі імпресіонізму. Того самого року художник створив «Автопортрет».
Про останні дні О. Мурашка відомо зі спогадів його вдови та товариша — мистецтвознавця Г. Лукомського. 14 червня 1919 р. разом із дружиною ввечері художник повертався додому з гостей. Біля його будинку до Мурашка підійшли два солдати і заарештували за порушення комендантської години. Перш ніж піти з ними, художник віддав дружині цінні речі. Проте наступного дня жінка марно намагалася розшукати свого чоловіка. Тіло О. Мурашка, вбитого пострілом у потилицю, того самого дня знайшов дільничий міліціонер неподалік його будинку — у яру на Дорогожицькій. Досі невідомо, хто застрелив художника — бандити (що видавали себе за міліціонерів) чи співробітники ЧК, і що стало причиною розправи без суду і слідства. Труну митця, накриту червоною тканиною, від будинку О. Мурашка до Лук’янівського цвинтаря несли на руках професори Української академії мистецтв, його товариші й студенти.
Творчість О. Мурашка започаткувала українське малярство XX ст. з новим образно-пластичним баченням світу. Спираючись на традиції вітчизняної реалістичної школи та творчо переосмисливши сучасні мистецькі течії, він створив, манеру живопису, засновану на кольоровому розмаїтті яскравих фарб. Визнаний ще за життя не лише на батьківщині, він став одним із перших, хто ввів українську культуру в контекст світових художніх процесів. Твори О. Мурашка зберігаються в музеях України та Європи, приватних зібраннях у різних країнах світу.
