Після нового року відбулося різке і, здається, безповоротне "поправішання" Зеленського і його команди.
Водночас із самої команди президента долітають чутки про велике бажання Володимира Олександровича піти на другий термін. Хоч не пройшло і двох років відтоді, як Зеленський заявляв лише про разовий похід у політику.
Тут відразу ж згадується Леонід Кучма, який переміг у 1994 році як лідер Сходу і Півдня, а у 1999 році – як лідер Заходу і Центру.
"Поправішання" Зеленського вже зараз може вплинути на зміни в електоральних групах.
Що ж може змінитися і що/хто зможе привести Зеленського до другого терміну?
Сучасні політичні особливості
Особливістю нинішнього часу є цементування електоральних груп.
Ще 20 років тому було 1-2 ток-шоу, які дивилися усі. Вже тоді ми бачили там і деяких нинішніх політичних "героїв". Але у той час можливі були перетікання електорату зі змінами настроїв. Суспільство тільки-но почало формуватися.
Зараз основні цільові групи зацементувалися. Отримали лідерів. Згуртувалися навколо них. На всяк випадок вони мають лідерів другого плану – своєрідну лаву запасних.
Соціологи легко вираховують подібні можливі перетікання: "А за кого ви будете голосувати, якщо не буде цього кандидата?"
У 2019-му році багато так званого "ватного" електорату проголосувало за Зеленського за принципом "аби не Порох". А потім – благополучно повернулося "додому" – під крило Бойка і Медведчука.
Так само умовний "ватний" електорат можна чітко поділити на дві групи:
- Ті хто мріє "помереть в России" не виїжджаючи з Харкова чи Одеси;
- Ті хто за незалежну Україну, але в глибокому союзі з Росією проти НАТО і Євросоюзу.
Лідером перших (узагальнюючи) є Віктор Медведчук, лідером другої групи – Юрій Бойко.
Тому, звичайно, усі їх опоненти мріють, щоб вони йшли окремо, розтягуючи електорат зі схожими, але все ж відмінними настроями.
Так от: ми маємо ситуацію, коли під кожну електоральну групу є свої телеканали і ток-шоу.
Прихильники Порошенка можуть дивитися канал Медвдечука лише для того, щоб вийти із зони комфорту і гнівно поговорити з телевізором.Але більшість з них прив’язана до пулу своїх каналів і експертів. Так само і електорат ОПЗЖ – із втратою "своїх" телеканалів відкочував на телеканал НАШ – як найближчий "за духом".
Ми можемо констатувати: телеканали зараз не так грають роль інструментів впливу, як є інструментом цементування власного електорату.
Політично активний виборець вже знає систему "свій/чужий" і "приходить" на телеканал за впевненістю у власному виборі.
Винятки: шоу типу "Свобода слова" Шустера на "Україні" чи "Право на владу" на 1+1. І лише тому, що там зіштовхуються не експерти чи лідери думок – а основні герої: ідоли і уособлення електоральних вподобань. Туди приходять усі. І тому вага цих каналів особлива.
На манежі – все ті ж
Феномен Зеленського у тому, що він зайшов новим обличчям і своєю несистемністю в українську політику.
Але тепер він сам намагається цементувати власну електоральну групу. А значить – не пустити нового несистемного політика. І щоб його базова електоральна група – була більшою, ніж в опонентів.
Тому зараз – стратегії основних гравців схожі: головне – вийти у другий тур, а там отримати "зручного" суперника.
Ми маємо чотирьох основних гравців з зацементованим електоратом: Сам Володимир Зеленський, Петро Порошенко, Юрій Бойко та Юлія Тимошенко. І троє останніх сидять на березі і чекають, коли повз пропливе рейтинг Зеленського.
А Зе!команда усю стратегію будує на тому, щоб рейтинг президента через три роки не впав нижче 15%. Вихід у другий тур хоча б з другого місця. І перемога у другому турі.
І його шанси – найбільші. Не тільки станом на зараз. А і у 2024-му році.
Адже щоб перемогти на виборах – треба стати реальним кандидатом. А щоб стати реальним кандидатом – потрібно пройти кастинг у олігархів.
Кастинг
Телевізор і ток-шоу досі формують порядок денний. Те, про що будуть говорити і що писати завтра. Тому ми і маємо постійні ситуації, коли насправді важливі новини обходять увагою. А показні і скандальні – в топі.
Плюс використання основного ментально-утворювального фактору: заперечення незручної правди як можливість залишитися в комфортному психологічному стані чи середовищі.
Прихована навіть від себе мімікрія під основну оточуючу групу. Груповий конформізм як спосіб буття.
Якщо усі оточуючі (а ще більше – популярні у групі "експерти") говорять, що можна домовитися посередині – то і проста людина починає це саме стверджувати. Щоб не випадати з групи і не відчувати дискомфорт. Тому нам так легко нав’язати шаблони і упередження.
І тільки фазові переходи можуть змінити ситуацію.
Фазовий перехід – це коли якась цільова група спочатку поступово, а потім неочікувано, за принципом "всі раптом" змінює погляд на стан речей. Наприклад відкриває очі і кричить: "а король – голий". І саме у цьому роль телевізора.
Ви можете взагалі не дивитися телеканали. Але вони вас доженуть у соцмережах. Бо коментуватимете ви сказане у телевізорі.
А прихід нового політика має бути підготовлений гордонами. Чи вкинутий через соціологію.
Тому – і я це стверджую – прихід до четвірки основних гравців п’ятого елементу можливий лише за погодженням, консенсусом хоча б двох олігархів.
Але вони можуть продовжувати ставити на Зеленського. Бо поки що він їх влаштовує.
Якщо основні телеканали будуть лояльними до Зеленського – його команда зможе управляти новинним рядом і порядком денним.
А за допомогою керованої соціології – управляти страхами людей та їх очікуваннями.
Тому, коли усі говорять: коли здується рейтинг Зеленського, скажімо, до 6% пізнього Ющенка? Я скажу – він може і не впасти нижче 15%. А значить Зеленський залишатиметься реальним гравцем.
Фан-клуб політика і артиста влаштовані по-іншому. У політика оцінюють дії. У артиста – емоції.
І хоча у сучасному світі грані між політиками і артистами стираються – для України це досі актуально.
Бо все ж Порошенко, Бойко та Тимошенко виглядають, як старі політики. А Зеленський – інакше. Тому рейтинг Зеленського буде сипатися не так, як сипався рейтинг Порошенка.
І телевізор цьому в поміч.
Зе!стратегія 2.0
Зеленський "поправішав". Зараз він буде робити усе, щоб не дати приватизувати тему патріотизму виключно Порошенкові.
І разом з ним "поправішала" кухня. Та частина електорату, яка два роки тому була впевнена у "домовимось посередині" – пройшла фазовий перехід і вже змирилася з тим, що Путін не угодоздатний. І війна – це даність.
Західні лідери, які зустрічаються із Зеленським заради України, все ж зустрічаються із Зеленським. І показують світові та нам: він – лідер.
Неминуча перемога Заходу у протистоянні з Путіним принесе лаври переможця нинішньому президентові.
Ескалація може бути лише сезонною. У будь-якому разі Росія має відвести війська у місця постійної дислокації до зими.
І Зеленський буде повторювати: "У Порошенка – Іловайськ і Дебальцево, у мене – приборкання Путіна у протистоянні".
Звичайно, якщо у оточення Зеленського вистачить сил втримати президента і не дати йому запанікувати.
Знову ж, протистояння з Росією неминуче призведе до посилення допомоги Україні з мінімальними зворотніми вимогами. І тому допомога МВФ можлива лише за намірами влади, а не за діями.
Це той випадок, коли Путін допоміг Зеленському у 2019 році, граючи проти Порошенка і України. А зараз Путін допомагає Зеленському, граючи проти Заходу і України.
Вихід світу з COVID-19 неминуче призведе до зростання економіки і в Україні. Що тут же буде використано Зе!командою як заслуга виключно Зеленського.
За рік стане зрозуміло, що введення ринку землі не стане катастрофою для України. І виб’є козир Юлії Володимирівни.
Зростання світових цін на продовольство теж очікувано посилить позиції Зеленського.
Крім того, буде задіяно принцип "розділяй і володарюй".
Проти популістів з "Батьківщини" виставлять популістів від Олега Ляшка.
Позаяк на роль правоцентриста буде заявлено самого Зеленського – Порошенка намагатимуться пересадити у крайній правий ряд. І дати ресурси "Свободі" – поговорити, хто справжній націоналіст.
Знову ж, у Порошенка відбиратимуть і Ігор Смешко, і Володимир Гройсман. На Бойка із задоволенням попросять Оксану Марченко, Вілкула чи Мураєва.
Головна мета – вийти до другого туру. Ця мета буде відпрацьовуватися.
Ну і на Сході України можна трошки використовувати адмінресурс. А буде можливість – не лише на Сході.
Для цього буде вибудовуватися політика щодо місцевих громад: ми не ліземо у ваші бюджети – ви не фрондуєте проти центральної влади.
Знову ж, Слуги будуть розбудовувати партійну структуру до рівня кожної громади. Окрема політика – з місцевими бізнес-елітами. Лояльність в обмін на збереження бізнесу.
А для Заходу – постійна гра "у своїх". З вимогами отримання Плану дій щодо членства в НАТО. І з постійним імітуванням реформ.
Вічна розтяжка – між вимогами Заходу і неможливістю роздратувати олігархів. І категоричне не чіпляння теми мови чи віри. Це дозволять "розбирати" прибічникам Порошенка та Бойка.
Забалакування теми тарифів. Переключання уваги із "зашкварів" на інші теми.
Зеленський безальтернативний?
У Зе!Команди три проблеми.
Перша – це сам Зеленський і його команда.
Стратегічно – вибудовувати команди і відносини на місцях – це правильно. А практично – вони будуть себе вести як Микола Тищенко у Прикарпатті.
Тотальне нахабство, небажання комунікувати з представниками громадянського суспільства, позерство. І намагання взяти до рук місцеві ресурси та кадрову політику.
Людський фактор – найбільша проблема Зеленського. Але вибиратимуть лише за принципом "свій-чужий". Бо по іншому не вміють.
Друга – це час. Зараз, безумовно, виграв би Зеленський. Але попереду ще три зими. І зростання тарифів неминуче.
А крім того, час від часу прилітатимуть "чорні лебеді". Передусім – у якості "зашкварів" від своїх. Тому що Зеленський мріє про виграні вибори. А хтось – про "заробити грошей".
Корупційні скандали можуть вбити позитив і від зростання економіки, і від переможних реляцій з Великого будівництва.
А своїх саджати не прийнято. Тому людям запропонують втішатися "доганялками" Порошенка, Медведчука (особливо – намаганням зробити їх співучасниками) та інших нелояльних. Під них може бути і закон "Про статус олігархів".
Третя – це вибори до Верховної Ради.
Чергові вибори до Ради мають відбутися у жовтні 2023 року. Перед президентськими виборами. Зараз зрозуміло одне – монобільшості не буде.
Слуг виберуть удвічі менше, ніж цього разу. Тому боротьба за місце у списках буде важкою — ми матимемо багато скандалів.
Вже зараз Слуги "поправішали". А ті, хто ні, будуть списані з корабля.
Проте, найбільшою групою у фракції залищається група "черга за конвертами". І утримувати їх єдність до самих виборів – проблема із проблем.
Зеленському дочасні перевибори Ради невигідні найбільше. Тому суперзавдання – до кінця його каденції зберегти керовану більшість у парламенті .
А у парламенті новому, який фактично постане за півроку до президентських виборів, потрібно буде або ліпити лояльну коаліцію, або принципово валити роботу парламенту, не приймати бюджет. І показати суспільству, що таки потрібна сильна рука без старих політиків.
Слабке місце Зеленського – це постійна імітація дій замість самих дій.
Для Зе!команди усе неважливе, крім рейтингів.
А робити те, у що сам не віриш – якийсь час можна. Але не нескінченно довго.
І тоді можливе падіння нижче 15%.
І тоді настане час олігархам визначатися – кого висувати вперед із другого ешелону політиків.
Хто зможе стати п’ятим елементом?
