І все жорсткіше і різкіше останнім часом звучать заяви, мовляв, соціальне замовлення, на зразок Грузії 2004 року, в Україні ще не дозріло. Щоправда, судячи з поточної ситуації, ми рухаємось до нього досить швидко. Можливо, щодо цього досвід Грузії – з його помилками та перемогами – нам дуже буде важливий. І хоча його не можна прямо і безпосередньо перенести на українські реалії, але як будь-яке «тренування» – він безцінний.
Думаю, у нас в країні багато хто ще не забув, наприклад, як у 2015 році почали активно заводити в українську владу грузинських реформаторів. Вони також часто виступали у різних ток-шоу, зокрема, яскраво та емоційно переказували цікаву думку про ключову проблему Грузії. А саме - незмінно починали з того, що є в китайській стратегічній грі Го заповідь:
- Віддай мале, візьми велике. «Мале» – це ілюзія можливості повернути силою Абхазію та Південну Осетію, «велике» – це економічне процвітання Грузії. З погляду здорового глузду, говорили грузинські колеги, краще мати процвітаючу Грузію без Абхазії та Південної Осетії, ніж розорену війною країну, в яку інвестори бояться вкладати гроші.
А нам сьогодні в Україні потрібний швидкий результат. Хоча б тому, що кредит часу та довіри, відпущений громадянами, не безмежний. Щоправда, не можна виключати і той факт, що в будь-яких історичних умовах Україна знаходила покровителя та спонсора, який величезною мірою її дотував.
Ну і, нарешті, треба визнати: значно вигідніше бути жертвою глобального світу, ніж його активним та самостійним суб'єктом. Водночас, бути жертвою – це хоч і вигідніше, але не продуктивно. Саме від обраної позиції нашої влади й надалі тим чи іншим чином складатиметься як реальне життя українців, так і загалом доля всієї держави.
Або доведеться українській владі й надалі пояснювати своїм громадянам, чому не вдалося досягти того чи іншого, або все ж таки спробувати почати рухатися вперед самостійно, виходячи з власних національних інтересів.