"Я не можу сам воювати з цілим світом", - заявив очільник країни на недавній зустрічі із журналістами. У цій фразі – квінтесенція Зеленського на екваторі каденції. Він, по-перше, не керує, а "воює". І, зауважмо, не із відкритим ворогом, який анексував Кримський півострів і відрізав частину Донбасу, всадивши там маріонеткові терористичні режими. Ні, Зеленський розпочав боротьбу з тими, хто цілком можливо заважатиме йому втілити власну рожеву мрію – виграти наступні президентські вибори, аби й надалі паразитувати разом з кварталом "Слуг".
По-друге, Зеленський – не сам, оскільки вчорашній актор розважального жанру, на жаль, не здатен бути самостійною фігурою у хитросплетіннях політики, державного управління, міжнародних стосунків. Він оточив себе не менш цинічною, аніж він, - що на сцені, що в житті, - зґраєю пройдисвітів і відвертих лакуз, які насамперед дбають про "інформаційну гігієну". Ця компанія теж не проти (радше – за) другий термін свого патрона, оскільки чудово розуміє, що тільки з таким керованим босом можна провертати розмаїті оборудки.
Зеленський і Ко – далеко не системні люди. Вони були такими, коли хедлайнер 95-го Кварталу йшов до влади, такими й залишилися по двох роках його недолугого правління. Контрсистемність Зеленського – це симулякр "революційності", і у намаганні "правити" так, як заманеться, команда "свого хлопця" ламає інституції, руйнує безпекову складову, не озирається на якийсь сміховинний, з її точки зору, принцип розподілу повноважень і гілок влади. У демократичній системі, яка, погодьмося, таки є в Україні, схожий нігілізм і геростратство виглядають так, як би мали виглядати, - прожектерством і свавіллям. І тому Зе!, що "не може сам воювати зі всім світом" взяв на озброєння вже не раз і не двічі скопрометований принцип "революційної доцільності". Тільки ж така "доцільність" має цілком певну мету, і ця мета кардинально протилежна інтересам суспільства.
Спочатку "під віник" загнали Конституційний суд. Який-не який, він все ж міг стати бодай картонним заборолом проти апетитів та правового "безпредєлу" популістів. У всякому випадку, над кожним сумнівним указом чи ухваленим "монобільшістю" законом за умовчанням нависав дамоклів меч його оскарження в КСУ. Тепер лише легковірні наважаться подаватися у будівлю на Жилянській, оскільки ніхто з тамтешніх мешканців не бажає собі долі вчорашнього голови…
А Офіс президента і Секретаріат РНБО в поті чола працюють над "законодавчими" актами, якими фактично цементуватимуть моновладу, зосереджену у руках Зеленського. Коли у ЗМІ виринув майбутній проєкт так званого "закону про олігархів", Банкова запопадливо взялася дезавуювати цей "витік". І не випадково, оскільки цей, ще наразі папірець, більш ніж прозоро вказує на вельми недемократичну тенденцію розвитку "клоунократії", її поступове переродження на авторитаризм, на кшталт лукашенківського режиму або ж путінської диктатури.
І, як завжди, у війні за правду першою жертвою стає свобода слова. Тому й "антиолігархічний закон" мав би прописати "правила гри" для власників найбільших медій. Зеленському дуже добре відома сила ЗМІ, власне вони й уможливили його злет на владний олімп. І, зібравшись у похід за другу каденцію, він не може ігнорувати потенційну медіазагрозу. Тому власники медіаімперій у випадку нелояльності прогнозовано будуть записані до реєстру "олігархів". Якщо хтось вважає такі висновки завчасними і безпідставними, то рекомендую ретельніше придивитися до змін на медійному ринку України і за дивною трансформацією риторики окремих, досі, м'яко кажучи, не вельми "зелених" телеканалів. Наприклад, фірташівського "Інтера", який заплющує очі на "репресії" проти одного зі своїх мажоритарних акціонерів Медведчука, а навпаки – інколи вже курить фіміамом довкола постаті "повелителя мух".
Далі більше. Зеленський досі жодним словом не обмовився на тему, яка не сходить з перший шпальт світових газет і прайм-таймів телеканалів – про терористичний акт у небі над Білоруссю і про методи "Луки" у боротьбі з політичними опонентами. "Дипломатична обережність"? Куди там. Не даремно ж урядовці на прямі запитання про санкції щодо Мінська загадково обертають очима, розповідаючи про частку нафти та нафтопродуктів з Білорусі (читай – Росії), і про ймовірний колапс у випадку припинення постачань. Найгірше, що їм доволі суголосно взялися підспівувати експерти зовні ліберальні і демократичні, забувши, однак, як вони досі бештали Європу за те, що вона ставить пріоритетом "економічні зв'язки" з Путіним, зраджуючи Україну. Чи не варто таки визначитися у дилемі "ціни чи цінності", тим паче, що вже очевидно: хтось на Банковій гарненько присів на білоруську "трубу" і стриже купони, збираючи кошти на майбутній президентський марафон Зеленського.
Ось так "революційна доцільність" борця "за світле майбутнє без олігархів" стає, по суті, інструментом побудови геть іншого "майбутнього". Без демократії і свободи.
