У липні 1683 р. більш ніж 200-тисячне військо великого турецького візиря Кари-Мустафи за наказом турецького султана Мегмеда IV взяло в облогу столицю Австрійської імперії місто Відень, оборона якого складалася з 16 тисяч вояків графа Штаргемберга та 6 тисяч місцевих жителів. Після багатотижневої облоги в місті розпочалися голод та епідемії. Турецька артилерія призвела до багаточисельних пожеж. Серед віденців поширювалися розпач і паніка. Кур’єри, що час від часу відряджалися за допомогою, з різних причин не діставалися місця призначення. А тому Штаргемберг вирішив направити з листами про допомогу до австрійського імператора Леопольда І та князя Льотрінгського Карла когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову і звичаї та зумів пробратися через турецькі кордони. Вибір впав на одного з пересічних жителів австрійської столиці, такого собі Юрія-Франца Кульчицького, який відповідав вищеназваним критеріям.
Щоб зрозуміти важливість місії Кульчицького, процитуємо текст одного з листів, які він мав передати австрійському імператорові: «Високодостойний, наймогутніший, непереможний Римський Цісарю й королю Мадярщини і Чехії... Ми ризикуємо, однак надіємося, що цього разу нам пощастить більше, ніж з попередніми листами, які перехопив ворог і один з них стрілою знову «полетів» до міста. Не можемо описати, якою силою наші обороняли передмістя і будинки, до яких вже в перший день облоги ворог став аж на 60 кроків перед мурами. Наші люди билися дуже хоробро. Але тепер ворог зі своїми мінами вже стоїть перед мурами, а ми не маємо ні гранат, ні відповідної зброї, ні вишколених вояків, яких тепер нам так не вистачає... Команда оборонців з дня на день зменшується. В списках, які ми отримали вчора, знаходимо 1902 мертвих і поранених... червінка (хвороба. — Авт.) панує між вояками і громадянами. Де князь Льотрінгський тепер не знаємо, бо ми не дістали жодної відповіді на численні листи, які до нього написали, адже зв’язок перерваний...».
Переодягнувшись у турецький одяг, Кульчицький вночі 13 серпня разом зі своїм товаришем Михайловичем пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони і звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він є турецьким купцем і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує за виноградом. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом з супутником погрітися до свого шатра. Але найбільша небезпека чатувала на Ю. Кульчицького та його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і ледве не вбили.
Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу відписав оборонцям Відня, що він готується до битви з турками і незабаром прийде з 70-тисячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону і міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.
Невдовзі і справді війська Льотрінгського князя об’єдналися з польською армією Яна III Собеського та прийшли на допомогу гарнізону і місцевим жителям Відня. У результаті битви, що відбулася 12 вересня, вони святкували блискучу перемогу над турками. Ю. Кульчицький за свої заслуги перед містом був щедро винагороджений: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 р. він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур’єра у Туреччині».
Ким же був і звідки походив один з найвідоміших героїв віденських подій, яким, до речі, можуть гордитися українці? Адже народився Юрій Кульчицький близько 1640 р. в невеличкому західноукраїнському селі Кульчиці-Шляхотські, що коло Самбора на Львівщині. За походженням він був із шляхетського православного «руського» роду Кульчицьких-Шелестовичів, що мали власний герб «Сас». Очевидно, вже його батько під тиском різних обставин перейшов з православ’я в католицизм. Про це свідчить друге ім’я Кульчицького — Франц. Про дитячі і юнацькі роки віденського героя майже нічого невідомо. Окремі дослідники стверджують, що ще в молоді роки (близько 1660 р.) Юрій подався до Запорозької Січі, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим. Під час одного з них він потрапив до турецького полону, а через деякий час звідти його викупили купці з Белграду. Так, десь на початку 70-х рр. XVII ст., він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торгівельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході. Документи свідчать, що коли у 1678 р. турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана і виселила їх з Белграду, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уник репресій. Тим не менш, у переддень облоги турками австрійської столиці Ю. Кульчицький вже проживав в одному з районів Відня, що звався Леопольдштат. З початком облоги Відня турками він Вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.
«А до чого тут кава?», — спитає допитливий читач. Річ у тому, що вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зернят кави — близько 300 мішків. Турецький воєначальник возив їх з собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати напій з цих невідомих їм зерен, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.
Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його недурній голові виникла геніальна, як потім виявилося, думка не лише відкрити першу кав’ярню у Відні, але й зробити кавовий напій уживанішим і доступнішим не лише в Австрії, але й в усій Європі. Адже до цього часу кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого. Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився і з технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи.
Спочатку Кульчицький розносив каву по вулицям міста у горнятках на дошці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав порцію кави по крайцеру за одну філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців. А через певий час за сприяння підприємливого українця в багатьох куточках міста почали діяти подібні заклади, а Ю. Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. Його олійний портрет довгий час висів на чільному місці, у приміщенні, де вони збиралися час від часу для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав’ярів була зображена сцена надання цісарем Леопольдом І організатору «кав'ярського руху» Кульчицькому привілея — «ліцензії» на відкриття кав’ярні.
Задля привернення уваги відвідувачів Кульчицький застосовував різні методи, зокрема, обслуговував своїх гостей, одягнувшись, як свідчать очевидці, у «фантастично багатий одяг». Недарма у його кав’ярні можна було зустріти багатьох представників вищих станів міста, які довгий час не могли звикнути до міцного напою, але, тим не менш, приходили вдовольнити свою цікавість особою господаря.
Дивно, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем з Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі. Вона без перебільшення стала справжніми «бестселером», її читали багато поколінь вдячних австрійців. Також про визначну роль Ю. Кульчицького у подіях 1683 р. було описано у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. в Гамбурзі.
Кульчицький був одружений на Леопольдині Мейер (за іншими даними — Марії Уршулі), яка, очевидно, була австрійкою за походженням. У 1683 р. вона лікувала свого чоловіка від ран, які він отримав під час битви з турками 12 вересня. Напевно, вони мали нащадків, адже дім-кав’ярня Кульчицького перейшла до когось з них. Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав’ярень 20 лютого 1694 р. від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу Собору Святого Стефана.
Австрійці пам’ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще у 1862 р. одна з віденських вулиць стала носити ім’я Юрія-Франца Кульчицького. До цього часу у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня під промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 p. на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни на одному з рогових будинків по вулиці імені Ю.-Ф. Кульчицького («Kolschitzkygasse») з’явилася бронзова скульптура роботи відомого скульптора Емануїла Пендля. Статуя в повний зріст зображує одягнутого в турецький стрій козака-галичанина, що тримає в лівій руці піднос з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі та бунчуки. Серед них в’ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 р., який до того ж відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.
Кава по-віденськи (чи все ж таки по-українськи?) вабить любителів цього напою в усіх куточках світу запашною і майже «наркотичною» магією, що й триста років тому зачарувала віденців у знаменитій кав’ярні Кульчицького.
