Перша – «очільник міністерства юстиції Денис Малюська працевлаштував у міністерство дівчину, засуджено до довічного позбавлення волі. Вона нині обіймає посаду радниці міністра» Він сам про це похвалився у інтерв’ю LB, відзначивши, що «величезна кількість «довічників» – украй стримані, розумні, інтелігентні, начитані люди».
Ось він, золотий кадровий резерв Мінюсту. Ну і реалізація маленьких вологих фантазій окремо взятого міністра, бо це ж так, гм, екзотично, - коли у тебе працює твоя ж ув’язнена. Десь я вже бачила такий сюжет. Щоправда, у кіно для директора в’язниці все погано закінчилося, але у Малюськи навпаки, все дуже добре.
Ну і друга новина, яка точно не пройшла повз вас, це те, що генерала Павловського за гратами тримає суддя Печерського суду Світлана Волкова, яку при Порошенкові погнали з посади і навіть провели це рішення через Верхову Раду, а при Зеленському оперативно відновили. Саме завдяки її рішенням кривавого командира роти «Беркуту» відпустили на росію, а Андрія Портнова повернули в Україну. Першого суддя відправила на домашній арешт, звідки він тут же злиняв, а другого визнала постійно проживаючим в Україні.
…Я зараз пишу оповідання про нашого сучасника. Там хлопця затримують на одній з акцій і ведуть у слідчий ізолятор. І у коридорах тюрми він випадково зустрічає свого друга, теж колишнього ветерана, якого так само ведуть на допит. вони завмирають одне навпроти одного, «що, і ти тут?» Ось цей момент впізнавання і усвідомлення для мене дуже важливий, тим більше, що він стався насправді, жодного слова вигадки.
Мене хвилює те, що ми можемо опинитися у цьому коридорі, як метафорично, так і фізично, буквально. Буде одне велике дежавю, коли зрозуміємо, що про таке уже читали або чули від старших людей. Тому що система перестала стидатися, вони відкидають навіть видимість пристойності. Ми всі нащадки репресованих або тих, хто репресував, пам’ятаєте? І видається, що протистояння між одними і другими виходить на новий виток.
