Які панельні дискусії точилися, деколи панель на панель. Які течії, які памфлети, які диспути. Який високий політ духу, яка іронія, яка сатира. Як вони безжально розправлялися з неугодними, як банили одне одного, скільки фоловерів було у кожного лідера думки!
І як їх потім усіх закопали в одну яму, провівши «сталінським експресом» через одні і ті самі катівні і одних і тих самих слідчих. Як вони полягли усі разом, і ті хто писав доноси, і ті на кого писали, і критики, і критиковані з мінімальним інтервалом між розстрільними списками.
Напевно, сто років – це дуже малий термін в історичній площині. Люди не змінилися ні на йоту. Вороги не змінилися, загрози ті самі. І тактика ворогів одна, бо навіщо міняти те, що ефективно працює.
Ми з вами весь час думаємо про людей. Про стосунки, про персоналії, про моральну сторону того чи іншого вчинку. Нам важливо, щоб нас розуміли і поважали, ми боїмося виходити у середовище, де нас ненавидять.
Для росіян це все порожній звук. Їм не потрібно щоб їх любили, їм потрібно щоб не заважали. Їм плювати, що місцеве населення думає про окупаційну владу, у них перелік завдань, які вони послідовно виконують, от і все.
В Україні ми маємо дивовижну ситуацію. З одного боку, у нас «вразливий» і «чутливий до громадської думки» президент. Який не витримує критику, ображається, втрачає свідомість і впадає у депресію від вигуків «ганьба». Принаймні, нам про це весь час нагадують, над таким образом ретельно працюють технологи та публічні спікери.
І ми ведемося, як же інакше. Ми під мікроскопом вивчаємо його комплекси, оговорюємо риси характеру, постійно стаємо на його місце і думаємо, як би вчинили у тій чи іншій ситуації. Всі ж президенти, правильно.
Для того, щоб зрозуміти, що це все мішура і маскування, потрібно відійти трошки вбік. Потрібно виробити у собі звичку оцінювати справи і слідкувати тільки за руками.
А справи такі, що ведеться мега-ефективна підривна діяльність у стратегічних напрямках. Енергетика, фінансовий сектор, макро-регулювання, гуманітарна політика, зовнішні відносини і армія.
Обвал і колапс по кожній позиції. І чим більш очевидною стає диверсійна робота, тим гучніше ми обговорюємо мішки під очима і манеру затинатися у розмові.
Я не знаю, у що виллються анонсовані на перше грудня протести. Чи будуть це гучні, але короткі мітинги, чи затяжне стояння наметами, куди схиляться шальки терезів. Великою мірою це залежатиме від влади, бо танго танцюють двоє.
Але я можу здогадатися, що найближчим часом нас чекатимуть «викриття» по відношенню до опозиціонерів. Той ПДР порушив, той ділянку земельну купив за нетрудові доходи, той дружині зраджує, а той взагалі невідомо на чиєму боці стояв у чотирнадцятому році.
І є великий ризик, що ми вхопимося за цю кістку, обсмоктуючи з усіх боків, чи умовний «Бутусов» вартий нашої підтримки і чи достатньо ідеальний Бурба як на розвідника. Не помітивши при цьому, що гриземося всередині одного автозаку.
