Всесвітньо відомий філолог Олександр Потебня народився в селі Гаврилівна в Полтавської губернії, в українській дворянській сім’ї. З юних років він захопився вивченням мов, історії, літератури — це й привело його до Харківського університету, спочатку на факультет правознавства, а через рік — на історико-філологічний. У 1856 році, закінчивши курс, Потебня почав викладати в університеті російську словесність, захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», а в 1862 році вийшла друком найвизначніша праця філолога — «Думка та мова». Ця книга перевернула існуючі раніше уявлення про взаємозв’язок мови та мислення і відкрила нові шляхи у світовій лінгвістиці.
У тому ж 1862 році молодого вченого відрядили до Німеччини. Після повернення Потебня став доцентом кафедри слов’янського мовознавства, а в 1874 році захистив докторську дисертацію. У своїх дослідженнях учений багато в чому спирався на дані української мови, а мову розглядав у тісному зв’язку з історією народу та розвитком людської думки.
З 1875 року Олександр Потебня — професор кафедри російської мови та літератури Харківського університету. Одна за одною виходять його праці, присвячені психології художньої творчості, народній поезії та етнографії. Учений знову і знову звертався до історії української мови та літератури, до джерел національної культури. Він теоретично обґрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати і втілювати свою духовну спадщину за допомогою рідної мови. Сьогодні це здається очевидним, але в умовах Російської імперії, яка придушувала найменші прояви національного духу, для цього були потрібні чимала особиста мужність і стійкість.
«Народ — це мова, а мова — це спосіб розуміти самого себе»,— проголосив учений, затвердивши у такий спосіб міцний зв’язок між особистістю, мовою та національною культурою.
