«Знаете, я раньше делала хорошие исторические материалы на русском, чтобы хоть как-то сократить эту пропасть между казахсоязычными и русскоязычными. А теперь вижу. Ничего это не работает. Это такой генетический код. Или ты казах или ты просто этническая пародия. Вот и все. И дело не в том, кто на каком языке говорит, а в том, что дух или есть или нет. Я жалею, что я потратила столько времени на вас, ребята».
Це цитата з допису казахської журналістки Aizhan Khamit, чия російськомовна сторінка на ФБ зараз є одним із небагатьох джерел інформації про події у Казахстані у режимі реального часу.
Минулого тижня ми сміялися над своєю «експертністю» з казахських питань, було багато мемів на цю тему. Ну бо більшість із нас у кращому випадку може показати країну на карті і назвати їхню столицю, та й то не відразу.
Але це не має значення. Ми не експерти з Казахстану, але ми великі знавці, можна сказати академіки, щодо того, з чим казахи мають справу. Ми цю мелодію вгадуємо з першої ноти. Ми відразу впізнали її у Мінську, іще до перших побиттів, іще на етапі лавочок з газетками і знятим взуттям. Ми безпомилково чуємо її в Алмати у новинах про двадцять тисяч терористів. Ми помічаємо малюнок диригента за появою і відступом силовиків і за тим, як «розлючені натовпи» заходять в одні приміщення і минають інші.
Імперія відіграє один і той самий сценарій з мінімальними варіаціями. Цей сценарій стоїть на трьох китах: дискредитації національного протесту, провокаціях і крові. Казахів втоплять у крові так, як вони свого часу втопили Україну, їхня Небесна сотня – це дзеркальне відображення наших загиблих, таких самих учасників протесту, цивільних людей, яких розстрілювали з тих самих снайперських гвинтівок.
Що далі? А далі війна з росією або російська окупація, далі український або білоруський сценарій. Тільки знаєте що? Саме зараз на прикладі казахів ми можемо побачити, як виглядатиме та сама «партизанська» війна без підтримки еліт та зі зрадою на найвищому державному рівні. Як воювати з путіним у країні, президент якої покликав путіна.
Дивіться уважно, українці. Дивіться на цей бій зі зв’язаними руками. Дивіться і думайте, просто думайте, без крапки перед «те». Ви власними руками поставили на чолі держави актора, якого замовники найняли відіграти роль у передвиборчій кампанії, щоб змінити розклад сил перед виборами. Випадковій людині, яка мала короткий контракт на шість місяців, чисто покривлятися перед камерою. І яка стала президентом тільки тому, що у небесній канцелярії є своє почуття гумору, і там теж захотіли просто посміятися.
Але часу на смішки у нас уже не лишилося. Наступний рік стане одним із вирішальних років в історії України. Визначайтеся швидше, на чиєму ви боці, і зробіть це з максимальною серйозністю.
