Кілька слів про "благословенні часи" періоду "розвиненого соціалізму в СРСР. Це коли "порядок був" і усі були рівні, мов горошини в стручку.
У 1982 році, після смерті Брежнєва, стану струсонула т. з. «Бавовняна справа». Більш ніж 800 карних справ, за якими було засуджено понад 4 тисячі осіб серед яких Перший секретар ЦК компартії Узбекистану, голова Ради міністрів Узбекистану, сім перших секретарів обкомів, вісім генералів міліції аж до Першого заступника міністра внутрішніх справ СРСР, члени ЦК КПРС.
Під час допитів Перший секретар ЦК КП УзРСР Усман Ходжаєв давав свідчення стосовно причетності до неймовірної корупції та розкрадань чотирьох членів Політбюро ЦК КПРС: Лігачова, Гришина, Романова та Соломенцева.
Схема була простою, мов дрова: з державного бюджету оплачувалася бавовна, що її нібито виростили в Узбекистані, переробили на заводах та доправили на ткацькі фабрики. З того полотна мали пошити бавовняні шкарпетки, спортивні штани, простирадла, рушники та інший потрібний радянському люду крам.
Насправді ніякої бавовни у помині не було, а відтак ні шкарпеток, ні рушників у магазинах не спостерігалося, а простирадла народ купував утридорога з рук у циган.
А що було – так це тонни грошей у кишені злодіїв. Саме – тонни. За бавовну, яка існувала лише на папері, з бюджету держави було перераховано та перетворено на готівку чотири мільярди рублів. Ще раз: чотири(!) мільярди(!) рублів!
Офіційний курс рубля до долара у 1980 році – 65 копійок. Тобто «Бавовняна мафія» збагатилася на 6 мільярдів 150 мільйонів доларів. Але один долар у 1980 році й один долар зараз – велика різниця за купівельною спроможністю, так що можемо говорити про те, що комуністичні бонзи «зпіонерили» із державного бюджету приблизно 19 мільярдів доларів за нинішнім курсом.
Кажуть: але ж їх викрили! Так, зрештою викрили. Але не зразу. Бо мафію ту «кришував» сам Генеральний секретар ЦК КПРС, Маршал Радянського Союзу, кількаразовий Герой Радянського Союзу та Соціалістичної праці Леонід Ілліч Брежнєв. Якому головний «бавовняний мафіозі» Шараф Рашидов був другом.
З середини 70-х років ХХ століття займалися своєю чорною справою ці ділки й ніхто їх не чіпав. А після смерті Брежнєва його наступник Юрій Андропов взявся за них не тому, що крали, а тому, що вони були людьми колишнього генсека і їх треба було позбутися.
А от в Азербайджані діяла подібна «мафія», яка заробляла не менші, а кажуть що й більші мільярди, ніж узбецька на нафті, фруктах, рибі, ікрі та тій таки бавовні, проте Андропов її не чіпав, а навіть «кришував», як «кришував» Брежнєв «узбеків». А чому? А тому, що лідер «Нахічеванського клану», який був основою азербайджанської мафії – полковник КДБ Гейдар Алієв був другом і приятелем Андропова.
А ще були «Рибна справа» и «Хутряна справа». «Діамантову мафію» покривав уже не Брежнєв, а його донька Галина та зять Юрій Чурбанов, Перший заступник Міністра внутрішніх справ СРСР.
Була «Справа Єлісеєвського» та багато інших, дрібніших. І всюди вони викривалися лише через гризню за владу нагорі. Але після того, як одне угруповання в Політбюро перемагало інше, нічого не змінювалося, крім пик біля державного корита. А мільярди продовжували розкрадатися у масштабах воістину колосальних.
Розповім про найбрудніше й найстрашніше. Була така собі Ядгар Насріддінова, голова Ради національностей Верховної ради СРСР. За родом своєї діяльності вона мала стосунок до амністій ув’язнених та ініціюванні перегляду судових вироків. На цьому вона «заробила»… 23 мільйона рублів. Анатолій Черняєв (помічник Горбачова) повідомляє:
«…з'ясувалося, що навколо діяла ціла мафія: смертні вироки навмисно виносилися у справах, які зовсім не обов'язково вимагали вищої міри, – щоб легко було їх скасувати з допомогою Насріддінової».
Тут уже не про бавовну, ікру та нафту йдеться – про життя людські. Невідома, але точно величезна кількість (з огляду на те, скільки мільйонів опинилося у кишені лише однієї Ядгар Садиківни) міліцейських чинів, прокурорів, адвокатів, суддів та іншого чиновництва спеціально підводила людей під значно тяжчі покарання, а потім за гроші ці упирі «рятували» приречених від розстрілу або знижували терміни покарання.
Коли через внутрішні інтриги (вона ворогувала з впливовим Першим секретарем ЦК Узбекистану Рашидовим) «бурхлива діяльність» Насріддінової та компанії спливла нагору й почалося слідство, за жіночку вступився сам Брежнєв. Бо вона була подругою Леоніда Ілліча, а також ділилася «заробітком» із секретарем Президії Верховної Ради СРСР Михайлом Георгадзе (це у якого унітази золоті були й картини да Вінчі) і тому справу поклали під сукно:
«…у незаконній постанові про призупинення слідства не значилося: «За вказівкою Генерального секретаря ЦК КПРС товариша Леоніда Ілліча Брежнєва...», а було зовсім інше формулювання: «Кримінальну справу стосовно Насріддінової Ядгар Садиківни призупинити до особливих указівок».
Звісно, жодного посилання на якусь статтю кримінально-процесуального кодексу у справі не було.
Чи покарали Насреддінову за оті усі мільйони та страшні зловживання? Аякже. Вона була змушена передати до державної скарбниці три мільйони. Двадцять їй «пробачили». З посади її також зняли і… пересадили у крісло заступниці міністра промисловості будівельних матеріалів, а також за сумісництвом – голови комітету у справах країн Азії та Африки.
З 1979 року вона – пенсіонерка союзного значення. Мала чотири ордени Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, ордени Жовтневої Революції та Знак Пошани."
І це лише маленький уривочок з нової книги "СУТІНКОВА КРАЇНА", автором якої маю честь бути. Книгу присвячено реаліям життя в Радянському Союзі; тому, про що не писала "найправдивіша" у світ газета "Правда" і не знали радянські люди. І тема колосальних мільярдів, які крутилися в сейфах радянських чиновників - лише невеликий її епізод.
Загалом їх 47 - "епізодів", присвячених тій або іншій темі. Від "синіх конвертів" і "фарци" до "трудоднів" та "безкоштовних" квартир, що їх буцімто "давали".
