Бо у нас тут зранку панікери вже потрапили в аварії, побили собі машини й хапаються за голови, перегородивши дороги.
Не сплю з п'ятої ранку, рахую збиті російські літаки, читаю Залужного, вірю в перемогу.
Згодна з думкою, що Путіну зараз треба хоч якісь козирі для майбутніх потенційних переговорів - втримати окуповані міста він не зможе. І я навіть на підйомі, відчуття таке, що наче не на нас наступають - а ми наступаємо.
Друзі, ми будемо зустрічати весну. Виховувати дітей. Доглядати батьків. Ми будемо ще багато багато разів зустрічати ранок і проводжати день. Ми будемо святкувати перемогу, врешті решт.
Місцевих харківських новин багато, вони всі від людей, ширити їх не буду. Я вдома і панікувати не збираюсь. В 15 км від мене аеропорт, неподалік траса на Дніпро, вона зранку забита виїжджаючими, багато заторів, бензину вже немає, хліба немає, молока, яєць, борошна немає. Навіть аптеки деякі зачинені... Але запам'ятаємо: СЬОГОДНІ МИ НАСТУПАЄМО.
МИ.
Це початок їх кінця, а ми з вами ще поживемо.
