Ще не остаточно. Бої ідуть під Василівкою – важливою розв‘язкою під Запоріжжям, вчора ми працювали вночі під вибухи ракет у Києві, про Харків ви всі знаєте, бої точаться на Черніговщині, Сумщині, Харківщині, пизди окупанти отримують під Маріуполем і в багатьох інших містах.
Але якщо ми подивимось на ситуацію згори вниз, то побачимо, що стратегія росіян загалом звелася до «заїхати у місто і згоріти там». Вони б‘ються об стіни наших міст, немов нафтові хвилі об скали, і розбиваються на попіл.
Київ стоїть. Харків стоїть. Маріуполь стоїть. Стоїть Чернігів і Запоріжжя, стоять Херсон, Бердянськ і Бровари.
Це неймовірно бісить Володимира Путіна. І його злість слюною «градів» падає на житлові квартали.
Але міста стоять.
І ми стоїмо. А земля горить. Горить повітря. Палає навіть холодна вода.
Україна перемагає.
Але війна триватиме довго. І не тільки тому, що нам доведеться допомагати повертати Придністров‘я Молдові, Білорусь – білорусам, а Росію – корінним народам. А ще й тому, що коли ворог зараз має визнати, що програв, і або виводити свої війська з поразкою – я в це не вірю – або почати окопуватись і переходити з маневрової до позиційної війни з окопами, траншеями, снайперами і так далі. І кожне місто нам доведеться повертати з боєм.
Але ми повернемо.
І буде слава Україні.