Невзоров із українським паспортом - погано. Це відчайдушний зойк малороса - "це ж моє знайоме минуле!". Це спроба малороса потягнути за собою комфортний йому світ російських прізвищ, жартів, цитат, смислів, картинок. Дитина тягне іграшку, бо та додає комфорту. Малорос тягне будь-що із ситого і яскравого позавчора, де він був причетний до імперського (вищого, в усвідомленні малороса) світу. Тому Невзоров, це знак - малорос невиліковний. Він навіть крізь десятки тисяч смертей сумує за імперським балаганом. А мав би переступити і піти далі ігноруючи російське поле.
Тут влучно Сергій Марченко наголос поставив: "...звертаю увагу на важливість культурного коду нації. Боріться за Україну і її культуру! Культурне середовище – визначальне для самоідентифікації. Надсучасні гармати і танки не матимуть сенсу, якщо люди ідентифікуватимуть себе московитами." (с)
Спроба через Інтерфакс прорватися в Україну чисто ІПСОшної розробки Овсяннікової (чи я там звати кобіту, яка працювала компостером мізків, а потім скоропостіжно прозріла і стала "харошей русскай") - теж погано. Вона говорить про те, що Москва відчуває - впарювання працює.
Бо стоятиме черга "хароших рускіх", яких пошкреби - знайдеш шовініста. І хотітимуть вони більше російської мови. І вимагатимуть потім особливого ставлення. А потім заведуть стару пісню про братні народи. Про це ще Павло Скоропадський писав.
А, і ще - у нас не 100 днів війни, а 8 років. Погано не пам'ятати.
Що хорошого? Подивіться фото - все це придбали Ви.
І немає слів, як висловити вдячність....