У принципі, так буває дуже часто. Криміналісти кажуть, що чи не найвитонченішими знавцями Карного кодексу є рецидивісти.
І не тому, що їм нічого робити довгими в'язничними вечорами, і вони вивчають титли й параграфи цього, без сумніву, захопливого документа. Просто коли приходить "час розплати" за скоєне, злочинці з досвідом вправно, не гірше за адвокатів, жонглюють новелами КК.
Отож вчорашня заява речника Путіна Дмітрія Пєскова про те, що американських полонених, які воювали на боці України, не стосуються положення Женевських конвенцій, які регулюють цивілізовані (на цьому наголошу особливо!) правила поведінки з військовими бранцями. Мовляв, це "дикі гуси", "солдати удачі", а тому їх судитимуть як кримінальників.
Те, що для Москви міжнародні закони як дишло, — не секрет. Як і те, що Росія, на потребу моменту, повиходила з більшості міжнародних угод і не визнає, до прикладу, юрисдикції Європейського суду з прав людини.
Просто контекст, у якому прозвучала заява Пєскова, дуже промовистий. Він звинувачує американців, що вони брали участь у "незаконних операціях на території України" і "в обстрілах наших військових, вони ставили під загрозу їхні життя, і вони повинні відповісти за скоєні злочини".
Тобто виходить, що поза ситуацією з 39-річним Олександром Дрюком та 27-річним Енді Хуіном, усі, хто боронить Україну від повномасштабного вторгнення РФ, — серед іншого й ЗСУ, Нацгвардія, тероборонівці та інші підрозділи, — злочинці? Бо вони, бачте, ставлять під загрозу життя росіян…
Я вже не кажу про полонених "азовців", яких також, можна зрозуміти, російське кривосуддя не збирається визнавати військовополоненими, бо, судячи із реплік інших високопосадових "речників", їх мають намір судити за "законами" країни-агресора. Ба, — навіть передати "справи" у руки, з дозволу сказати, феміди сепаратистських квазіутворень.
А, перепрошую, що роблять на території суверенної країни "трактористи" і "шахтарі" з так званих "народних ополчень" терористичних організацій "Л/ДНР"? Якого біса загубили тут професійні вбивці та найманці з приватної контори кухаря Путіна – ПВК "Ваґнер"? Чиї глобальні інтереси боронять недавно передислоковані у район Маріуполя сирійські бойовики?
Ну, і якщо вже мова про дотримання законів війни, то речникові Кремля варто було б взагалі стулити писок. Міжнародні організації недавно зафіксували факт використання Росією у бойових діях і "спецопераціях" проти української армії й головне – цивільного населення понад двох сотень заборонених видів озброєння. Але, зрозуміло, що втямливої відповіді не буде, хіба на Міжнародному кримінальному суді, коли росіян не питатимуть, визнають вони чиїсь юрисдикції, чи ні.
Я вже писав, що, попри санкції та допомогу Україні у її спротиві Мордору, вкрай нагальним виглядає питання визнання ерефії державою-терористом. Це однозначно змінить ситуацію зі спробами "діалогів в Путіним", намаганням нав'язати Україні якісь "серединні" (читай – капітулянтські) умови перемир'я.
Усі правничі виверти, якими послуговуються досі у високих офісах міжнародних інституцій, блякнуть перед інцидентом, який трапився на Петербурзькому економічному форумі. Коли президент Казахстану Токаєв різко відмовив Путіну у визнанні його донбаських маріонеток. Тобто, тут мова не про формальності, а про таке поняття як політична воля.
Ба більше, — саме така категорична позиція міжнародної спільноти здатна загнуздати маразматичні плани Кремля щодо розширення експансії. Адже хіба факт навчань російських військ поблизу кордонів Литви у відповідь на рішення Вільнюса обмежити транзит до Калінінградського ексклава, — більш ніж прозорий натяк. Як і геть несосвітенний законопроєкт Держдуми про "скасування" незалежності Литви. Не сумнівайтеся, якщо буде треба, Росія зробить це. І жодні міжнародні пакти, меморандуми, конвенції не будуть їй перешкодою. Бо це – держава-терорист, держава-гопник, яка розуміє лише мову сили.
Звісно, і тут виринає питання про "закони війни", бо Москва фактично може здійснити вторгнення на терен країни-члена НАТО під "чужим прапором", скориставшись присутністю у хай формально незалежній Білорусі.
Зрештою, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, після насильної депортації понад мільйона громадян України говорити про Росію як про суб'єкт чи об'єкт міжнародного права язик не повертається. Та й чи є потреба говорити після відвертостей Путіна та його кліки про мету війни? Ясна річ, це геноцидна війна, коли, за висловом ексгенсека ООН Кофі Аннана, "геноцид починається з вбивства однієї людини, не за те, що вона зробила, а через те, хто вона є".
